Смекни!
smekni.com

Вільна економічна зона (стр. 3 из 4)

Щорічні витрати на рекламно-пропагандистську діяльність такої типової зони вартістю 50 млн. дол. включають фінансові витрати (майже 5 млн. дол., при передбачуваній ставці проценту 10%), адміністративні витрати (можливо, близько 5 млн. дол., якщо припустити зайнятість на рівні 250 працюючих вартістю 20 тис.дол. кожен), амортизаційні та інші видатки. Ці витрати становитимуть 12—15 млн. дол. на рік, або 25—35% початкових капіталовкладень.

Початкові інвестиції робитимуться протягом порівняно тривалого часу (як мінімум протягом 5, а скоріше, на протязі 10 років), а це означатиме, що суми щорічних інвестицій можуть бути цілком прийнятними. Проте обсяги інвестицій є дуже суттєвими, і слід з самого початку продумати, як можна фінансувати ці інвестиції і яка їх частина робитиметься за рахунок дефіцитних валютних ресурсів. Повертаючись знову до орієнтовної цифри —50 млн. дол. для зони з 10 тис. працюючих — можна передбачити, що витрати на землю будуть дуже низькими, а може, навіть і дорівнюватимуть нулю, якщо врахувати, що земля у новоутворених країнах здебільшого перебуває у власності держави. У цьому відношенні вільні економічні зони знаходитимуться у вигіднішому фінансовому становищі, ніж недавно створені експортні промислові зони поблизу великого міста чи аеропорту s країні з ринковою економікою. Однак можна передбачити, що витрати на інфраструктуру будуть порівняно високі як в абсолютному вираженні, так і в іноземній валюті, з огляду на розташування цих зон і необхідність досягнення міжнародних стандартів якості. Враховуючи все це, можна було б реально передбачити, що низька вартість землі значною мірою перекриватиметься більшими витратами на створення основ інфраструктури і що уже згадувані витрати 5— 10 млн. дол. на користування землею і інфраструктуру є цілком реальними.

Але найбільшою статтею витрат в сумах початкових інвестицій є вартість заводських приміщень (або адміністративних приміщень, якщо у зоні розвиватиметься у першу чергу сфера послуг, а не виробничі галузі). Від 30 до 40 млн. дол. можна використати на внутрішні закупки (цегла, цемент, екскаватори тощо). Але для того, щоб зона привертала увагу іноземних інвесторів, вітчизняні ресурси повинні відповідати міжнародним стандартам якості, а це, мабуть, викличе значні витрати у іноземній валюті. Ці проблеми певною мірою схожі на ті, що виникають при будівництві готелю міжнародного класу: приймаюча країна може надати сантехніку і електрообладнання, але досвід показує, що для досягнення необхідного рівня якості краще купувати це обладнання у зарубіжних постачальників.

Останньою статтею витрат є інвестиції на рекламно-пропагандистську діяльність. Враховуючи те, що значна частина зусиль по рекламі буде спрямована на зарубіжні країни — у вигляді створення іноземних представництв, поїздок за кордон, рекламних кампаній та ін. — цілком імовірно, що майже всі витрати будуть вимагати твердої валюти.

Поки що, за відсутності точних бюджетних даних, складно точно визначити, яка частина типових інвестицій у розмірі 50 млн. дол. (у вільній економічній зоні з 10 тис. працюючих) буде зроблена у іноземній валюті. Однак можна передбачити, що витрати іноземної валюти складатимуть 50— 80% загальних витрат, тобто приблизно 25—40 млн. дол. Якщо це перенести на проект, що передбачає 1 млн. працюючих, то ця сума складатиме 2,5—4 млрд. дол.

Це означає, що на даному етапі однією з головних є проблема залучення коштів з-за кордону для фінансування вільних економічних зон. Однією з таких можливостей є запозичення коштів у іноземних банках, другою — позики у іноземній валюті з внутрішніх джерел. Третьою можливістю може стати певна форма акціонерної участі-майбутніх інвесторів зони, які можуть виявитися готовими до того, щоб розглянути можливість свого перетворення на акціонерів зон (на зразок того, як організатор зарубіжних поїздок може стати власником частини акцій новостворюваного готелю). Ці три можливості не виключають одна одну, і в залежності від типу іноземних інвесторів можна передбачити багато таких комбінацій. Наприклад, іноземний банк, що розпочинає свої операції у зоні, зовсім по-іншому відреагує на пропозицію взяти участь у акціонерному капіталі самої зони, ніж це зробить фірма, що виробляє одяг чи побутову електроніку. Серед інших факторів можна назвати місце розташування зони (наприклад, район туризму) або її основне призначення (організація виробництва або науково-дослідних робіт).

На прикладі сусідніх країн можна побачити вплив різних видів інвестування на економічний розвиток держави. Наприклад: наприкінці 1980 х – на початку 1990 х років ВЕЗ були започатковані у більшості країн Центрально-Східної Європи. На сьогодні зокрема в Угорщині функціонує 33 таких зон, Польщі 14, Хорватії12, Болгарії 7. Україна не залишилася осторонь таких європейських тенденцій:спеціальний податковий режим,наприкінці 1990 х років поширився на 10% її території. Польща й Україна одночасно 1995 р. створили свої перші економічні зони (Євро парк «Мєлєц» та «Сиваш» відповідно),які мали розв’язати схожі проблеми монофункціональних територій. У Польщі під загрозою соціального вибуху опинилось місто Мєлєц, більшість мешканців якого працювала на авіабудівному заводі який після втрати ринків збуту опинився на межі банкрутства. В українському випадку внаслідок подібних причин відбулося падіння виробництва хімічних підприємств Криму: Кримського содового заводу та ВО «Титан»,які для міст Красноперекопська та Арменська були бюджетоутворюючими. Підходи до розв’язання проблеми були застосовані різні. Завданням першої польської ВЕЗ було створення робочих місць на нових підприємствах, які мали розвиватися на основі інфраструктури авіазаводу. Натомість у Криму зробили акцент на підтримку хімічних велетів та збереження робочих місць. Результати були досить непередбачуваними. Незважаючи на те, що на початок 2005 р. у польських та українських спецрежимах реалізовувалось приблизно однакова кількість проектів (близько 650) результати суттєво відрізнялися. Наші західні сусіди у рамках зон залучили 4,8 млрд. доларів інвестицій і створили 63 тис. робочих місць. У Польщі особливий акцент робився на розвитку інфраструктури відповідних територій ВЕЗ – транспортних комунікацій, інформаційного телекомунікаційного забезпечення та інше. В Україні ж саме низька якість інфраструктури відлакує потенційних інвесторів.

Висновок

Функціонування на цей час більше як 700 вільних економічних зон практично в усіх країнах світу активно впливає на загальноекономічні процеси – збільшує обсяг виробництва товарів і послуг посилює активність зовнішньоекономічного обміну, сприяє зростанню чисельності зайнятих, підвищує рівень життя населення тощо.

На цей час найбільша кількість вільних економічних зон сконцентрована в країнах що розвиваються, а частка продукції виробленої на території всіх вільних економічних зон перевищує 5% від загального обсягу світової торгівлі.

Сьогодні механізм вільних економічних зон для залучення іноземних та вітчизняних інвестицій з успіхом використовують країни з ринковою та перехідною економікою, держави що розвиваються. Найбільше таких економічних юрисдикцій створено у наймогутнішій країні світу – США, Де їх функціонує більше 20% загальносвітової кількості. Свого часу вільні економічні зони сприяли розвитку США, Ірландії, Китаю, Гонконгу, Південної Кореї та інших держав світу. На шляху створення на своїй території вільної економічної зони стала й Україна. Вона поповнила ряд країн, які створюючи вільні економічні зони сподіваються на піднесення національної економіки. В Україні станом на 01 січня 2004 року створено та функціонує 11. Слід наголосити, що незважаючи на порівняно незначний період свого функціонування (3-5 р.), вони показують позитивні результати діяльності, ними залучено більше 1 млрд. дол. США, що в розрахунку на одиницю площі становить 4,2 тис. дол., тоді як у незональних територіях лише 0,088 тис. дол.

Звичайно ці результати були б набагато кращими, якби в вільних економічних зонах України був добре налагоджений господарський механізм, стрижневою основою якого є кредитно-грошове регулювання. Проведений науковцями аналіз показує, що найслабшою ланкою вітчизняних вільних економічних зон є недостатньо розвинена ринкова інфраструктура, страхова справа та фінансове забезпечення, які є наслідком недосконалості монетарного регулювання.

Отже, як свідчить довід вільні економічні зони діють у тих державах, котрі вміло використовують можливості монетарного регулювання у вільних економічних зонах.

Вільні економічні зони відображають як відособлену економічну територію в рамках національної економіки, залучає іноземний капітал, послуговує каталізатором інвестиційної політики в регіоні, сприяє структурній перебудові. Головне призначення вільних економічних зон полягає в тому, що вони є первинним ступенем для розвитку продуктивних сил регіону, що базується на впровадженні нових технологій, виробничих інновацій, що нарощують випуск експорто- та імпортозамінних товарів. Вона виступає своєрідним засобом залучення іноземного капіталу до економіки регіону, зокрема сільське господарство.