Економічний аналіз ефективності діяльності підприємства (стр. 4 из 5)
Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут служать оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.
Оборотність активів (
) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто 
,де
— виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; 
— середня величина активів за той самий період.За цих умов середня тривалість одного обороту (
) становитиме 
,де
— кількість календарних днів у періоді.Оборотність товарно-матеріальних запасів (
) виражається кількістю оборотів за певний період: 
,де
— повна собівартість реалізованої продукції за певний період; 
— середня величина запасів у грошовому виразі.Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської і кредиторської заборгованості.
Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (
) обчислюється за формулою 
,де
— дебіторська заборгованість (заборгованість) покупців; 
— кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); 
— обсяг продажу продукції за розрахунковий період.За період
платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з’ясування причин.Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (
) визначається співвідношенням: 
,де
— величина кредиторської заборгованості постачальникам; 
— обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.Скорочення
за інших однакових умов не визначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо. Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами.Коефіцієнт автономії (
) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства: 
,де
— власний капітал підприємства; 
— підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).Коефіцієнт забезпечення боргів (
) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто 
,де
— боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.
Коефіцієнт загальної ліквідності (
) — це відношення оборотних активів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (розділ ІІІ пасиву): 
,де
— оборотні активи підприємства; 
— короткострокова заборгованість підприємства.Коефіцієнт термінової ліквідності (
) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто 
,де
— оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).Коефіцієнт абсолютної ліквідності (
) — це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів: 
,де
— абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками. Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Саме таку класифікацію чинників зростання ефективності наведено на рис. 5.
Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.
Рис. 5. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб’єктів господарювання.
Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м’які.
Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м’які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп’ютерної термінології, відповідно до якої сам комп’ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м’яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м’якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.