Міністерство освіти і науки України
Шосткинський Інститут
Сумського державного університету
Контрольна робота
з дисципліни Політична економія
Виконала
студентка групи Е - 81 Ш
Ліпатова Ганна Валеріївна
Перевірила
Пригара І.О.
Зміст
1. Теоретичні питання
1.1 Потреби та їх класифікації
1.2 Економічна криза в Україні
1.3 Економічна криза 90-х років в Україні. Основні параметри
1.4 Особливості економічної кризи в Україні
2. Тестові завдання
3. Задачі
Література
Людина має споживати, щоб жити. Прагнення задовольнити свої потреби мотивує поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок розмаїтості причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко і з кожним роком дедалі складніше, враховуючи до того ж кількісне й якісне зростання самих потреб. Предметами першої необхідності вважаються їжа, житло й одяг. Предмети розкоші для кожної людини, соціального прошарку або групи населення свої. В цілому до предметів розкоші належать дорогоцінності, золоті вироби, хутра, яхти тощо. Потреби існують у всіх людей, груп людей, соціальних прошарків, класів, держави. Головна особливість цих потреб полягає в їх безмежності. Оскільки людство розвивається, прогресують і його потреби. Підвищується культурний рівень людей, зростають і розширюються духовні потреби людини. Будь-який новий винахід стає потребою і породжує цілий ланцюг нових потреб. Засоби масової інформації дуже оперативно роблять нову потребу надбанням усіх людей, байдуже, до якого класу вони належать або в якій країні мешкають: потреби ростуть кількісно ще й через збільшення самого народонаселення Землі.
Таким чином, висновок однозначний та аксіоматичний: в економічному смислі людина має необмежені потреби в економічних благах і послугах. У цьому суть економічного закону зростання потреб.
Потреба - це природний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає хибне відчуття і породжує прагнення змінити такий стан речей. Потреби - це спонукальні мотиви рушійних сил, що є об’єктивною основою "ідеальних спонукань" - інтересів, бажань, цілей і т.д.
За способом задоволення виділяють:
індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:
- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).
Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:
* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;
* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.
Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.
Широко відома класифікація потреб, запропонована американським ученим А. Маслоу. Він поділив їх на нижчі та вищі. До першої групи належать потреби фізіологічні, без задоволення яких неможливе саме життя людини. Після цього індивід прагне безпеки для себе, своєї сім'ї. До вищих потреб входять прагнення належати до певного кола людей, відчувати їх підтримку. Задоволення цієї потреби викликає прагнення завоювати визнання, повагу, підняти свій престиж в очах оточуючих. Найвищою потребою у другій групі є прагнення людини до самореалізації. Визначальними є економічні потреби, тобто той внутрішній мотив, що спонукає людину до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту і добробуту членів сім’ї.
Також потреби можна розглядати з різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікація за низкою критеріїв:
1) за роллю у відтворенні людини: матеріальні, духовні і соціальні;
2) з точки зору рівня їх розвитку: елементарні, пов'язані з людиною як продуктом природи, та вищі, що характеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняють базові та потреби зумовлені розвитком цивілізації;
3) за суб'єктами реалізації: особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничий характер;
4) щодо можливостей задоволення: дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бути реалізовані в майбутньому.
Дослідивши основні рушійні сили соціально-економічного розвитку суспільства - потреби - ми виявили, що основними серед них є саме економічні потреби, які й спонукають людину до економічної діяльності. Визначаючи спрямованість потреб, потрібно виходити з того, що відтворення людини є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають допустимі й оптимальні значення. Відхилення від цих значень породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан можна назвати потребою. Ми виявили, що потреби людини ніколи не стоять на місці, а знаходяться в динамічному розвитку, зростаючи відповідно до задоволення попередніх і цим самим стимулюючи розвиток виробництва. Але оскільки ресурси обмежені, то виникає протиріччя між безмежними потребами і недостатньою кількістю засобів для їх задоволення. Таким чином, постає проблема вибору. Економічні потреби виявляються в економічних інтересах, в той час як останні спонукають економічних суб’єктів до задоволення цих потреб. Лише взаємозв’язок цих двох економічних категорій і є джерелом активності суб’єктів економіки.
Світова економічна наука розробила теорії циклічного розвитку та економічних криз в кінці Х1Х - середині ХХ ст. і виробила конкретні шляхи та механізми подолання кризових явищ та пом`якшення їх соціальних наслідків. Згідно праць відомих економістів - К. Маркса, М. Туган-Барановського, Р. Гильфердінга, А. Афталіона, М. Бунятяна та ін. - процес економічного зростання передбачає безперервний розвиток, але практика свідчить, що ця безперервність неоднорідна і має свої фази, стадії і особливості. Так, періодично спостерігаються стадії: стабільного розвитку економіки, пожвавлення підприємницької діяльності; загострення всіх суперечностей суспільного відтворення, в тому числі між виробництвом та споживанням, попитом та пропозицією, з наступним застоєм у всіх галузях економіки.
Економічний цикл - це сукупність певних станів національної економіки, що періодично повторюються - розширення або скорочення об`ємів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності.
Періодичність зміни фаз і стадій в розвитку економіки викликане в життя і численними причинами і умовами, чинність яких треба враховувати при виробленні економічної політики держави і правив економічної поведінки всіх суб'єктів господарювання. Так, економічні цикли зумовлені: наявністю на сонці плям і рухом планет, характером погоди і урожаю; надмірним випуском в обіг паперових грошей (інфляцією), експансією і звуження банківського кредиту; зміною у населення хвиль песимістичного і оптимістичного настрою; різкими змінами рівня інвестування в галузі обох підрозділів суспільного виробництва; нерівномірністю розвитку і використання технічних новинок серед галузей народного господарства; низьким купівельним попитом населення; характером відновлення основного капіталу; перманентним відхиленням економіки від стану рівноваги та ін.
Головною фазою, що визначає цикл, є криза, що завершує попередній цикл, приводить до створення умов для майбутньої економічної рівноваги, зростання і до появи нових кризових явищ.
У структурі циклічного економічного розвитку найбільш рельєфно виражаються середні промислові цикли. Вони найближче взаємодіють із малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикли визначаються як базові.
Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами у структурі економічного циклу, у змісті його окремих фаз. Це пов'язано з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основних фондів, внаслідок стрімкого морального старіння, відбувається
не тільки у фазах пожвавлення та піднесення, а й у фазах кризи і депресії, тобто охоплює всі фази циклу.
Економічні кризи охоплюють всі галузі і види діяльності, тому вони багатогранні і специфічні в залежності від сфери і тривалості. Кризи поділяються на певні види, що відображають різноманітні сторони одного і того же кризового процесу. Циклічна, або криза надвиробництва, характерна тим, що охоплює всі сфери господарювання, володіє більшою глибиною і тривалістю, відображає всю сукупність протиріч і відтворених диспропорцій. Тут виробництво виступає більше в якості соціального явища, а не кількісного співвідношення виробничих матеріальних благ.