Смекни!
smekni.com

Соціально-економічні характеристики підприємств (стр. 2 из 3)

Поняття підприємство й управління мають справу із цілеспрямованою трудовою діяльністю людей. Взаємозв'язок підприємства й управління приводить до формування в господарських систем певних властивостей, що відрізняють її від систем іншої природи. Виникають такі типи поводження й такі структури, які описують сутність системних явищ самоорганізації.

Соціально-економічна система володіє рядом найважливіших особливостей, до числа яких можна віднести:

· мінливість окремих параметрів системи й стохастичность її поводження;

· наявність у неї граничних можливостей, обумовлених наявними ресурсами;

· здатність змінювати свою структуру й формувати варіанти поводження;

· здатність протистояти ентропійним тенденціям;

· здатність адаптуватися до умов, що змінюються.

Виникнення тієї або іншої виробничої системи обумовлено виникненням або формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Отже, система повинна бути пристосована до тривалого задоволення купівельного попиту.

В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організацій (функціональному змісті) господарства:

· організація виробництва, що має на меті створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві (система надійно й ефективно функціонуючого устаткування й технології, упорядкованих техніко-організаційних взаємозв'язків працівників);

· організація праці, що має на меті побудова здорових, нормальних від носінь у колективі (система мір по створенню умов для високопродуктивної й ефективної творчої праці);

· організація управління, що має на меті взаємодія матеріальної й соціальної підсистем підприємства з метою досягнення найкращого морально-психологічного й економіко-технологічного ефекту (система технічних, економічних і гуманітарних засобів, що забезпечують цілеспрямованість впливу на всі підсистеми підприємства). З погляду теорії систем, управління є переклад їх з вихідного стану в кінцевим, відповідним цілям функціонування або розвитку організації шляхом зміни системи в статиці й динаміку впливом на елементи. При цьому система керування являє собою єдність двох підсистем: керуючої - суб'єкта керування - і керованої - об'єкта керування, що дозволяє свідомо впливати суб'єктові на об'єкт для досягнення певної мети. Керуючі й керована підсистеми перебувають у постійній взаємодії, у якому провідне місце належить об'єкту керування, оскільки його зміст, структура й ціль функціонування, що відбуваються в об'єкті зміни визначають зміст суб'єкта управління і його розвиток, що знаходить вираження в удосконалюванні форм і методів управління.

На побудову системи суб'єкт - об'єктних відносин у підприємстві впливає ресурсний характер й об'єкта, і суб'єкта управління. Це означає, що організація може виконувати свою виробничу функцію, використовуючи певний ресурс. У цьому випадку ресурс розуміється не як фактор виробництва, оптимізація використання якого покликана забезпечити максимізацію прибутку (неокласична модель), а як умова виконання виробничої функції, як об'єкт і суб'єкт у внутріорганізаційній управлінській взаємодії.

У складі соціально-економічної системи виділяють наступні підсистеми (з наступним розкладанням на елементи):

· технічні ресурси;

· технологічні ресурси;

· кадрові ресурси;

· просторові ресурси;

· ресурси системи керування;

· інформаційні ресурси;

· фінансові ресурси.

Всі види ресурсів являють собою в сукупності можливість досягнення цілей системи. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті або інші засоби виробництва (верстати, допоміжне устаткування, сировина й матеріали, інструменти й інвентар і т.п.), кадри (робітники відповідних розрядів, ІТП відповідної кваліфікації, науковці), виробничі приміщення з певними характеристиками, дороги, спорудження та інші ресурси, виробнича система здатна в тім або іншому ступені задовольняти потреби, що змінюються, потреби й запити потенційних покупців.

Із цілісності систем треба, що в результаті взаємодії всіх складову систему ресурсів виходять нові властивості, якими кожен окремий вид ресурсу не володіє. Не можна вчасно вивести на потрібний сегмент ринку товар, що відповідає його вимогам, не маючи у своєму розпорядженні відповідні ресурси всіх видів: можливостями застосовуваного устаткування, можливостями використовуваної технології, кваліфікаційними можливостями кадрів і т.д. І, навпаки, кожен окремий ресурс не може розкритися повністю поза зв'язком з іншими ресурсами: можливості, якими розташовують верстати, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації працівників, без застосування відповідних основних і допоміжних матеріалів, без необхідних характеристик виробничих приміщень.

Беручи до уваги існування в будь-якій організації сукупності різнорідних ресурсів, що утворять разом її потенціал, а також включеність соціально-економічної підприємства в соціально-економічну систему більшого масштабу, потрібно відзначити, що взаємодія окремих видів ресурсів носить не автономний характер і не є самоціллю, а обумовлений набором погоджених очікувань-інтересів, які були зазначені в описі інтеграційної концепції.

Виділяються два випадки, що визначають причинність походження системи:

а) система розвивається самостійно, тоді як причина її еволюції виступає прагнення забезпечити гомеостаз вхідних у неї елементів, а засобом цього служать екстенсивні й інтенсивні тенденції розвитку;

б) система конструюється суб'єктом для задоволення його потреб. Стосовно до економічного по природі системам можна сказати, що першооснова їхнього виникнення - це середовище, частина якого (частина може мати й матеріальний, і соціальний характер) концентрується в певних економічно вигідних границях, у яких розміщення ресурсів й їхнє цільове використання може здійснюватися з більшою ефективністю, чим за межами отриманої організаційної системи. Тоді положення суб'єкта, що формує організацію, виявляється щодо її або включеним у саму підприємства, або в середовище, що залишилося за границями структурировавшихся економічних і соціальних ресурсів.

Управління виступає у вигляді сукупності свідомих актів над - або внутрісистемного суб'єкта по формулюванню мети її реалізації. Тому що можливість організаційної єдності пов'язана з довгостроковим впливом суб'єкта на об'єкт (організацію і її ресурси), те його спрямованість буде залежати від ефективності з'єднання організаційних ресурсів.

Результат організаційного опосередкування суб'єкт-об'єктних процесів використання ресурсів виражає ступінь згідної висунутої мети впорядкованості системи, фіксує, таким чином, рівень організаційно-технологічних процесів, їхнє інформаційне забезпечення, що, у свою чергу, виступає об'єктом стратегічних оцінок суб'єктом управління.

Ресурсний характер інформації доцільно враховувати при розгляді інформації безпосередньо керування (відомості, що впливають на рішення виробничих завдань) і інформації розвитку, що покликана сприяти рішенню наступних завдань:

· нагромадженню даних різного характеру для вибору оптимального рішення;

· підготовці до створення інформації для оцінки техніко-економічного рівня;

· аналізу й синтезу даних про сучасний рівень техніки, технології й конкурентоздатності продукції.

При цьому керуючі впливи будуть плідними тільки, якщо керування інформаційними потоками буде організовано на системній основі й дозволить забезпечити:

· виявлення основних тенденцій розвитку підприємства;

· продуктивний пошук готових технічних рішень;

· застосування й оцінку прогресивних методів підприємства;

· освоєння вітчизняного й закордонного досвіду маркетингу;

· зіставлення техніко-економічних і споживчих характеристик продукції з даними кон'юнктурних досліджень;

· визначення техніко-економічного й інформаційного рівня.

Якість інформаційного забезпечення процесів у підприємства і її зв'язки із середовищем буде визначати і якість оцінок безлічі об'єктів виробництва й керування (розумі тут як одного з ресурсів підприємства).

Характеристика сутності підприємства як складної організаційної системи дозволяє перейти до виділення сучасних особливостей господарських підприємств, а також висвітленню динамічних моментів їхньої організаційної природи. Динамічний опис на додаток до їхнього сутнісного аналізу дає цілісне просторово-тимчасове подання про організаційні системи.

Господарські підприємства варто розуміти як відкриті динамічні що самоорганізуються (самонастроювальні) системи. Відкритість системи означає, що вона обмінюється речовиною, енергією, інформацією із зовнішнім середовищем. Співвідношення зовнішнього й внутрішнього середовища забезпечується наявністю структурних взаємозв'язків у підприємства, що виражаються інформаційними потоками в організаційній схемі. Тим самим відбувається процес типу "дія-реакція", що створює еволюційну передумову для здійснення адаптаційного керування, що, у свою чергу, є наслідком розвитку здатності системи до самонавчання.

Крім того, системи або їхнє оточення розглядають як статичне або динамічне залежно від швидкості зміни їхніх характеристик у часі. Адаптивна система може реагувати на зміни середовища способом, що відповідають її звичайним діям. Таким чином, ми говоримо про релевантне середовище, тобто про події або об'єкти, не пов'язаних з тим, що відбувається усередині системи. Іноді вживають термін "проблемне оточення". Цей термін вужче, ніж релевантне навколишнє середовище, тому що охоплює тільки діяльність покупців, постачальників, конкурентів і регламентуючих груп, наприклад, уряду.