Монопсонічна модель (модель одного замовника) характеризує ситуацію, коли розробник науково-технічної продукції працює в основному на одного споживача. Така ситуація характерна для вузькоспеціалізованих науково-технічних організацій, що працюють у галузі, яка складається з одного підприємства (або об’єднання підприємств). При цьому підприємство-замовник може отримувати науково-технічну продукцію від інших розробників.
Поліпсонічна модель формується тоді, коли один розробник пов’язаний з кількома підприємствами-споживачами. Такий ринок може мати місце переважно в двох ситуаціях — у разі наявності в галузі кількох однотипних самостійних підприємств і в разі диверсифікованості розробника.
Модель монополії розробника виникає в умовах орієнтації споживача на одного розробника науково-технічної продукції. У цьому випадку розробник диктує свої умови виробникові, має місце його низька зацікавленість у задоволенні існуючих потреб виробника. Дана модель, як зазначають фахівці, переважає у російській промисловості [21]. Багато в чому до такої ситуації привела багаторічна боротьба проти дублювання НДДКР. Конкурентна модель, навпаки, передбачає наявність вибору споживачем розробників науково-технічної продукції. У цьому разі розробники конкурують між собою за ринки збуту продукції і за споживача.
Матричні моделі ринку нововведень дають можливість подати його основні типи у взаємозв'язку ключових чинників, що впливають на інноваційні процеси. Так, моделі державного ринку інновацій визначаються двома чинниками — часткою державного сектору в загальному обсязі НДДКР та місткістю (інтенсивністю) державного сегмента ринку військово- і пріоритетно-орієнтованих НДДКР.
Квазіринкова модель державного сегмента ринку нововведень характеризується високою часткою державного сектору НДДКР в загальних витратах на НДДКР при високій інтенсивності державного сегмента ринку військових і пріоритетно-орієнтованих НДДКР. Таке поєднання передбачає насичення державного ринку розробками самих державних науково-технічних організацій. Даний ринок є умовним, оскільки при трансфері результатів НДДКР не відбувається зміни власника і ринкового підтвердження споживчої вартості зазначеної продукції. Навіть якщо одна і та сама технологія розробляється кількома науково-технічними організаціями, а замовник приймає її лише від однієї з них, то ця акція, як правило, запланована заздалегідь і передбачає відшкодування витрат усіх розробників.
Модель відцентрової орієнтації державних НДДКР (висока частка державного сектору НДДКР при малій місткості ринку військово та пріоритетно-орієнтованих НДДКР) передбачає орієнтацію державного сектора НДДКР на розв’язання «недержавних» завдань та характерна для директивної економіки, коли всі науково-технічні організації належать державі. У децентралізованій системі такі організації також можуть бути, коли виробництво належить до приватного сектору, а наука — до державного. У цьому разі існує ринок інноваційної продукції, у якому споживачем є приватний сектор промисловості, а виробником — державна науково-технічна організація. Така ситуація може мати місце, якщо держава прагне зберегти існуючий профіль і потенціал наукових організацій.
Модель стагнаційного ринку промислової науково-технічної продукції (формується при незначних витратах підприємства на НДДКР та суттєвих вилученнях у цільові фонди). Дана модель характеризується слабким розвитком внутрішньофірмових НДДКР та їх проведенням в основному за рахунок розробок за контрактами із самостійними науково-технічними організаціями. При високій частці вилучення первинних доходів платоспроможний попит знизиться. Але оскільки обсяг промислових НДДКР і так невисокий, ситуація скоріше за все відповідатиме випадку застою, коли проводитимуться незначні НДДКР, невеликі технологічні удосконалення.
Модель ринку контрактних НДДКР, що потенційно розширюється (низький рівень вилучення доходу при високому розвитку внутрішньофірмових НДДКР), може створити основу для нарощування ринку за рахунок проведення НДДКР силами сторонніх контрактних організацій. Ці роботи покликані доповнити дослідження, що проводяться внутрішньофірмовими підрозділами, забезпечити основу для диверсифікації виробництва.
Модель ринку промислової науково-технічної продукції, що потенційно розширюється, — низький рівень вилучення доходів при недостатньому розвитку внутрішньофірмових НДДКР — створює передумови для розширення цих НДДКР, а також попиту на науково-технічну продукцію.
Крім того, викладене раніше дозволяє зробити висновок, що ринок інновацій являє собою дворівневу систему. На першому рівні ринку створюються напівфабрикати інноваційних товарів. Щоб їх можна було споживати, необхідно докласти додаткових зусиль у рамках кінцевих стадій інноваційного процесу. На другому рівні ринку інновація являє собою готовий інноваційний товар. Його споживання підвищує науково-технічний рівень виробництва, сприяє технологічному удосконаленню засобів праці й інших товарів, поліпшенню організації та управління як економічними, так і соціальними процесами.
3. Особливості індійської моделі економічного розвитку
Починаючи з 1991 р., Індія обрала модель лібералізації та активного включення до міжнародного поділу праці. Вже на початкових етапах реалізація цієї моделі забезпечила підвищення темпів економічного зростання з 4-6% у 1980-1990-х рр. до 10,3% у 2005 р. та 11% у 2007 р. Зростання спостерігається у всіх галузях виробництва, як товарів, так і послуг, особливо у сфері високотехнологічних послуг, зокрема, телекомунікацій, роздрібній торгівлі, фінансовому секторі. Підвищення доходів населення стимулює внутрішнє споживання, проте його рівень значно відстає від рівня споживання у Китаї. Якщо на одну тисячу населення у Китаї припадає 14 автомобілів, 59 мотоциклів, 416 телевизорів та 85 абонентських підключень до Інтернету, то в Індії ці показники становлять 10 авто, 39 мотоциклів, 104 телевізора та лише 6 абонентських підключень [10, 23].
Індія, як і Китай, має можливість застосування стратегії галузевої диверсифікації на відміну від інших економік тихоокеанського регіону з меншим населенням. Обрання країною стратегії розвитку галузей нової економіки, зокрема біотехнології, інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), передбачають необхідність формування в країні базових компонент моделі економіки, що базується на знаннях. У цих галузях Індія володіє високим рівнем міжнародної конкурентоспроможності, що підтверджується наступними даними. Провідним сектором індійської економіки, який забезпечує експортоорієнтоване зростання, є сектор ІКТ. Річний обсяг доходу цього сектору у 2007 р. становив 47,8 млрд. дол. США, з яких 67% - від експортних операцій. У першому десятилітті ХХІ ст. спостерігається щорічне зростання галузі на рівні 28%. У ній зайнято близько одного мільйона осіб. Виробництво компонент для автомобілів та інших автоматизованих механізмів із значною часткою послуг щодо розроблення дизайну та інжинірингу щорічно приносить країні 10 млрд. дол. США. Фармацевтична галузь генерує дохід в обсязі 8 млрд. дол. США на рік, з яких 31% - від експорту, а підприємства галузі біотехнології мають щорічний дохід в обсязі 705 млн. дол. США. Разом з тим, значну загрозу інтересам експортерів становить ревальвація рупії, рівень якої у 2007 р. досяг 12%.
Основою розвитку в Індії високотехнологічних виробництв є потужна система створення знань, яка включає розгалужену систему навчальних закладів, серед яких 380 університетів та 11200 коледжів. Щорічно на ринок праці вступають 50 тисяч спеціалістів в галузі комп’ютерного забезпечення та 360 тисяч інженерів. Разом з тим, рівень заробітної плати цих фахівців є значно меншим за рівень заробітної плати вчених в провідних країнах світу (для порівняння в абсолютному вимірі середня річна заробітна плата індійського вченого в обсязі 11.526 дол. США у 6,5 разів менша за аналогічний показник у США та у 7,5 менший за показник у Японії). Витрати Індії на НДДКР становлять лише 1% від ВВП, що є найнижчим показником серед країн БРІК. Бразилія та Китай витрачають 1,2% ВВП, а лідирує РФ із значенням 1,3% ВВП. З метою розвитку науково-дослідної діяльності корпорацій, що зареєстровані в Індії, уряд запровадив ряд пільг, зокрема усунення мита на ввезення обладнання для проведення досліджень та зразків стандартизованої фармацевтичної продукції; включення витрат на НДДКР до валових витрат та відповідне зменшення прибуткового податку; запровадження 10-річних податкових канікул для приватних науково-дослідних установ; застосування 40% норми амортизації на інвестиції у обладнання або будівництво виробничих потужностей на основі технологій, які розвинуто в країні. Навчальні заклади, науково-дослідні установи та асоціації отримали 125% звільнення від оподаткування прибутковим податком. Компанії із 100% національним володінням, які виробляють продукцію за технологією, розвиненою в Індії та запатентованою в США, Японії та принаймні в одній з європейських країн, звільняються від сплати мита на три роки. З метою спрощення режиму експорту у 2005 р. був запроваджений ПДВ у розмірі 12,5% (на окремі товари- 4%), що дозолило експортерам звільнятись від оподаткування цим податком в інших країнах та оптимізувати витрати.
Податкова система Індії спрямована не лише на розвиток науково-дослідної діяльності, а й є дуже сприятливою для іноземного інвестора. З метою розвитку конкурентоспроможних у глобальному масштабі виробництв активно використовується механізм вільних економічних зон. Всім інфраструктурним проектам також надано можливість користування режимом податкових канікул. Деякі штати надають додаткові податкові пільги, субсидії та зменшення тарифів на оплату енергії. Всі галузі національної економіки, крім ядерної енергетики, лотерей та тоталізаторів, є відкритими для іноземних інвесторів. У 2007 р. Індія отримала інвестицій в обсязі 19,5 млрд. дол. США, залишивши попереду лише Китай.