Смекни!
smekni.com

Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки (стр. 2 из 8)

Бюджетна політика змінюється і корегується залежно від тих завдань, що постають перед державою на певних етапах її розвитку.

2. Поняття державного бюджету та бюджетне обмеження

Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.

Бюджет затверджується законодавчими органами влади- парламетами, ( в Україні Верховною Радою). За матеріальним складом державний бюджет – це централізований фонд грошових коштів держави; за соціально- економічною суттю – це основний засіб перерозподілу національного доходу та інших макроекономічних результатів суспільного виробництва для реалізації спеціальних завдань суспільства.

Організація бюджету вимагає чіткого бюджетного устрою і продуманого бюджетного процесу.

Бюджетний устрій - це організаційні принципи і структура побудови бюджетної системи. Бюджетний устій у різних країнах не є однаковим, тому що він визначається специфікою державного устрою даної країни. Державна бюджетна ситема нашої країни включає державний бюджет України, бюджет республіки Крим ,обласні та місцеві бюджети.

Бюджетний процес – це діяльність органів влади щодо складання, розгляду, затвердження та виконання бюджетів усіх рівнів. У більшості країн світу, у тому числі і в Україні, бюджетний процес охоплює чотири основних етапи:

· Складання проекту бюджету

· Розгляд і затвердження бюджету

· Виконання бюджету

· Складання звіту про виконання бюджету і його затвердження

Складовою частиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання, тобто частковий перерозподіл між бюджетами різних рівнів. Тривалість бюджетного процесу складає близько трьох років, при цьому складання, розгляд і затвердження займають близько 20 місяців, виконання – календарний рік, складання звіту про виконання бюджету та його затвердження –5 місяців.

Оскільки бюджет – це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиного економічного процесу.

Доходи бюджету в залежності від державного устрою країни поділяються : в унітарній державі на доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; у федеральній державі на доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходів бюджету всіх рівнів є національний доход. Коли національного доходу не вистачає для покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство.

Основними методами утворення державних доходів є податки, позики і емісія грошей. Співвідношення між цими трьома інструментами формування доходів у різних країнах різне. Однак головним методом формування головної частини бюджету у всіх країнах світу є податки. Їх частка в більшості країн світу складає близько 90% доходної частини бюджету. Другим за значенням джерелом доходів бюджету є державні позики. При надзвичайних обставинах, коли можливості отримання нових платежів і позик вичерпані, держава звертається до емісії паперових грошей. Цей метод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює інфляційні процеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов’язані з інфляцією. Економіка країни в період 1991-1996 років стала наочним прикладом цих положень.

Другою складовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати бюджету –це затрати, які виникають у державі в зв’язку з виконанням нею своїх економічних, соціальних, політичних і адміністративних функцій.

У теорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак), згідно яких відбувається класифікація витрат бюджету.

Першим таким критерієм є вплив витрат на процес розширеного відтворення на макрорівні. За цією ознакою державні бюджети поділяють на поточні і капітальні. Поточні витрати пов’язані з наданням засобів на утримання і покриття поточних потреб інфраструктури, державних установ тощо. Капітальні витрати – це грошові затрати, спрямовані на збільшення (приріст) основних фондів, нематеріальних активів, а також на приріст запасів.

Другим важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметна спрямованість грошових фондів (потоків). В сучасних розвинутих країнах ринкової та змішаної економіки з точки зору предметної спрямованості державного бюджету виділяють 5 основних груп витрат: військові, втручання держави в економіку, утримання державного апарату, соціальні цілі, надання субсидій та кредитів іншим країнам та державам. При цьому військові витрати складають від 20 до 40% загальної суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в економіку включають в себе затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні цілі - це витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення.

Третім важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є територіально-адміністративна ознака. З цієї точки зору в унітарних державах витрати бюджету поділяються на витрати загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації і витрати місцевих бюджетів.

Реалізація витрат бюджету досягається при допомозі бюджетного фінансування. Важливим аспектом використання засобів бюджету є фінансовий контроль. Вищим спеціальним органом фінансового контролю є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство - це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління і територіальні органи.

Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система. Особливе значення цієї проблеми зумовлює необхідність приділити їй особливу увагу.

Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.

Платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні та фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

Об'єктами оподаткування є доходи ( прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1)податок на додану вартість;

2)акцизний збір;

3)податок на прибуток підприємств;

4)податок на доходи фізичних осіб;

5)мито;

6)державне мито;

7)податок на нерухоме майно;

8)плата(податок) на землю;

9)рентні платежі;

10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів;

11)податок на промисел;

12)збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

13)збір за спеціальне використання природних ресурсів;

14)збір за забруднення навколишнього природнього середовища

15) збір на обов’язкове соціальне страхування

16) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

17) збір до Державного інноваційного фонду

18) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

19) фіксований с/г податок

20) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.

До місцевих податків належать:

1) податок з реклами

2) комунальний податок

До місцевих зборів належать:

1) готельний збір

2) збір на припаркування автотранспорту

3) ринковий збір

4) збір за видачу ордера на квартиру

5) курортний збір

6) збір за участь у бігах не іподромі

7) збір за виграш на бігах на іподромі

8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі

9) збір на право використання місцевої символіки

10) збір за право проведення кіно- і телезйомок

11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей

12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.

13) Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг

14) Збір з власників собак

Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.