Смекни!
smekni.com

Взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті (стр. 2 из 9)

З проблемою розподілу витрат по об'єктах зв'язаний їхній поділ на прямі і непрямі.

Витрати є прямими, якщо їхній можна ототожнити з конкретними виробами. Прикладом є віднесення витрат основних матеріалів на цех і далі на продукцію.

Звичайно виділяють чотири критерії розподілу витрат:

1. Причинно-наслідковий (повинна бути ясна зв'язок об'єкта витрат і понесених витрат).

2. Досягнутий результат. (Наприклад, рекламна компанія створює імідж корпорації, а не індивідуального товару. Витрати по цій програмі можуть бути віднесені на підрозділи з найбільшим рівнем продажів, а не з мінімальним.)

3. Справедливість – це критерій, що найбільше часто використовується в держзамовленнях, де розподіл витрат є основою встановлення цін.

4. Прибутковість. (Наприклад, розподіл заробітної плати керівництва корпорації на основі прибутковості підрозділів. Передбачається, що прибутковий підрозділ має велику платоспроможність корпоративних витрат.

В умовах виробництва декількох видів виробів, а також виділенні декількох підрозділів виникає необхідність найбільш обґрунтованого, оптимального, доцільного розподілу витрат по їхніх центрах. Існує три основних моменти розподілу накладних витрат.

Вибираються об'єкти, на які відносяться витрати (незалежна перемінна). Наприклад, продукція, послуги, переділи, контракти, цехи, конкретні підрозділи;

2. Вибираються і збираються витрати (незалежна перемінна), які варто віднести на об'єкти, наприклад, основні матеріали, трудовитрати, накладні витрати.

3. Вибирається база розподілу (cost allocation base), що співвідносить чи витрати групи витрат з обліковим об'єктом. Наприклад, виробничі непрямі витрати звичайно розподіляються пропорційно прямим трудо-годинам чи прямим машино-годинам.

Іноді об'єкти поділяють на проміжні (intermediate) і кінцеві (final). Прикладом останнього є замовлення. Кінцевий об'єкт означає тут, що витрати далі розподіляються тільки між реалізованою продукцією і складськими запасами.

Накладні витрати пройдуть не один об'єкт, перш ніж потрапити на дане замовлення, наприклад заробітна плата начальника ремонтного цеху може бути прямо включена тільки в загальновиробничі витрати даного цеху (проміжний об'єкт). Подальший шлях цих витрат можна простежити за схемою:

Рис.1.1 Проміжний і кінцевий об'єкти обліку витрат

Зверніть увагу, що будь-які індивідуальні витрати один раз виступають як прямі. Далі вони втрачають цю властивість. Тому заробітна плата начальника ремонтного цеху не буде далі показуватися відособлено. Навпроти, вона ввійде в групу витрат по ремонті й експлуатації основних засобів.

Деякі відділи можна виділити як допоміжні служби. До них відносяться юридичний відділ і відділ кадрів. Таке виділення звичайне виробляється по двох критеріях: надання послуг іншим підрозділам і наявність залежності між витратами підрозділу і послугами, що робляться.

Багато компаній частина загальногосподарських витрат відносять на підрозділи (цехи, центри прибутку і т.д.). Приклади баз розподілу для деяких груп статей загальногосподарських витрат представлені в таблиці 1.1 і 1.2.

Таблиця 1.1

Бази розподілу груп статей загальногосподарських витрат

Група витрат База розподілу
Заробітна плата управлінського персоналу
Зміст юридичного відділу
Зміст відділу маркетингу
Зміст відділу кадрів
Обсяг продажів
Час надання послуг
Обсяг продажівКількість працюючих
Таблиця 1.2
Приклади баз розподілу непрямих витрат підрозділів
Група витрат База розподілу

Матеріали

Витрати на зміст і експлуатацію устаткування

Витрати на зміст будинків (включаючи страхування, охорону, ремонт)

Енергія

Вартість основних матеріалів

Машино-години

Займана площа, м2

Займаний обсяг, м3

Кількість кінських сил,

Займана площа

Це тільки приклади. Яку базу вибере підприємство, залежить від мети і трудомісткості розподілу.

На багатьох підприємствах існує взаємозв'язок між основними й обслуговуючими підрозділами. Щоб обчислити собівартість продукції, потрібно зробити розподіл послуг допоміжних (обслуговуючих) цехів.

Послуги допоміжних підрозділів можуть бути розподілені трьома способами: прямим (direct), покроковим (step-down) і методом розподілу зустрічних послуг за допомогою системи лінійних рівнянь (reciprocal). Звичайно ці методи включають:

1) складені бюджети (кошторису) для кожного підрозділу;

2) вибір бази розподілу;

3) розподіл (перерозподіл) витрат допоміжних підрозділів;

4) розрахунок коефіцієнтів розподілу загальновиробничих витрат по продукті кожного виробничого підрозділу.

Прямий метод розподілу (direct allocation method, or direct method). Він використовується найбільше широко. При цьому ігноруються зустрічні послуги одного підрозділу іншому, усі послуги списуються на витрати основних цехів. Як базу для розподілу послуг адміністрації обрані планові людино-години.

Основним достоїнством прямого методу є його простота. Тут немає необхідності проектувати взаємне використання послуг.

Покроковий метод. Цей метод використовується для розподілу зустрічних послуг обслуговуючих (допоміжних) підрозділів. Це більш точний, чим прямої, метод послідовного розподілу витрат. Цикл розподілів звичайно починають з цеху, що робить послуг більше, ніж споживає. Ці послуги розподіляються між допоміжними і виробничими цехами. Далі беруть наступний допоміжний цех і послідовно, крок за кроком, продовжують розподіл. Закінчують підрозділом, що зробив мінімальний обсяг послуг.

Метод розподілу зустрічних послуг за допомогою системи лінійних рівнянь. Прямої і покроковий метод недостатньо коректні у випадку надання допоміжними цехами взаємних, зустрічних послуг один одному. Наприклад, адміністрація обслуговує робітників ремонтного цеху й у свою чергу одержує частину ремонтних послуг. Даний метод включає три стадії.

1 стадія: надання зустрічних послуг виражається через лінійну залежність.

2 стадія: зважується система лінійних рівнянь.

3 стадія: цілком зібрані витрати допоміжних цехів розподіляються далі пропорційно кількості зроблених послуг.

Методика списання витрат залежить від переслідуваної мети і трудомісткості розрахунків. Допустимо, менеджер задумав пророчити коливання загальної суми витрат по обслуговуванню виробництва і керування. Ідеальної буде база, що відбиває причинно-наслідкові зв'язки з величиною, що розподіляється.

На практиці для розподілу виробничих накладних витрат застосовуються наступні бази.

Час роботи виробничих робітників (людино-години) широко використовується по двох причинах. По-перше, непряма заробітна плата в багатьох випадках тісно зв'язана з витратами прямої праці, по-друге, інформація про витрачені людино-години на виробництво конкретної продукції звичайно міститься в убраннях і робочих картах. Коефіцієнт розподілу визначається розподілом загальної суми виробничих накладних витрат на загальне число витрачених прямих людино-годин.

Заробітна плата виробничих робітників. Теоретично людино-години в більшості випадків краще відбивають причинно-наслідкові зв'язки, особливо якщо на аналогічних роботах використовується праця працівників різної кваліфікації. Так, один робітник може одержувати 20 грн., іншої – 14 грн. Якщо коефіцієнт розподілу складає 200%, то на дане замовлення в першому випадку потрапить 40 грн. загальновиробничих витрат, у другому – 28 грн. Для попередження таких результатів використовуються стандарти, розраховані виходячи із середніх розцінок.

Використання як базу розподілу заробітної плати виробничих робітників переважніше, коли велику частку в накладних витратах складають супутні чи виплати коли переважає високооплачувана праця, а не витрати на зміст устаткування.

Машино-години. У високомеханізованих виробництвах амортизація, мастильні матеріали і непряма заробітна плата більше корелюють згодом роботи устаткування, чим з витратами живої праці. Теоретично машино-години є коректною базою розподілу. У минулому рідко збиралася системна інформація про час роботи устаткування при випуску конкретної продукції. Однак поширення засобів автоматизованого обліку часу виконання кожної операції знизили трудомісткість збору подібних даних.

Чи собівартість вага основних матеріалів. Дана база використовується при розподілі витрат, зв'язаних з керуванням запасами, постачанням, збереженням, контролем і їхньою відпусткою.

Але в кожнім конкретному випадку для аналізу витрат застосовується конкретна база розподілу виходячи з задач такого аналізу.

У даному розділі даний опис безлічі варіантів бази розподілу. Але усі вони застосовувалися тільки для аналізу. Основний документ, що регламентує розподіл накладних витрат між окремими видами продукції в бухгалтерському обліку (Типове положення по обліку, калькулюванню і плануванню собівартості... у промисловості), вимагає збирати всі непрямі витрати по статтях:

1. «Витрати на зміст і експлуатацію обладнання»;

2. «Загальновиробничі (цехові) витрати»;

3. «Загальногосподарські (загальнозаводські) витрати»

с наступним розподілом першої і другої статті на окремі види продукції пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робітників, а третин – пропорційно основній заробітній платі робітників і витратам на зміст і експлуатацію устаткування.

Таким чином, це ще раз підтверджує, що калькулювання собівартості для обліку й аналізу може істотно відрізнятися.