Смекни!
smekni.com

Розробка концептуальних основ структурної політики України (стр. 2 из 2)

Найбільшого удару від кризи зазнала українська промисловість, обсяги виробництва якої в 2008 р. скоротилися порівняно з 2007 р. на 3,1 % (в 2007 р. було зростання на 10,2 %), у т. ч. в металургії – на 10,6 %, хімічній промисловості – на 6,2 %, що пов’язується насамперед зі звуженням попиту на світових ринках. Зниження вартісних обсягів експорту в ІV кварталі 2008 року склало порівняно з ІV кварталом 2007 року 15 %. Сповільнення приросту виробництва почало фіксуватися ще в червні, а вже у вересні промисловість увійшла в стадію технічної рецесії. В ІV кварталі промислове виробництво скоротилося у порівнянні з аналогічним періодом попереднього року майже на 25 %. Піком падіння став листопад, коли промислове виробництво скоротилося порівняно з листопадом 2007 р. на 28,6 % (рис. 2). Повільне відновлення промисловості почало спостерігатися лише в грудні, що пов’язане з відновленням зростання експортних поставок металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4 %.

На другому етапі кризи, що тривав упродовж першої половини 2008 р., падіння фондових ринків світу зумовило переорієнтацію фінансових потоків із одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси (у тому числі метал). Через переважання на валютному ринку пропозиції та необхідність зниження інфляційного тиску курсовій динаміці було надано більшої гнучкості – вона супроводжувалась формуванням розбіжностей між офіційним і ринковим курсами гривні. З метою усунення цих дисбалансів 22.05.2008 р. гривню було зміцнено на 3,96%[18]. За висновками фахівців Національного інституту проблем міжнародної безпеки, у цьому періоді актуалізувалися такі загрози економічної безпеки, як невідповідність іноземного інвестування економіки України потребам структурної перебудови, монополізація іноземним капіталом стратегічних галузей економіки України через приватизацію стратегічних підприємств, регіональні та галузеві диспропорції в надходженні прямих іноземних інвестицій.

На третьому етапі кризи, який розпочався в ІІІ кварталі 2008 р., обсяги пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України скоротилися (через зниження зовнішнього попиту й, відповідно, цін на продукцію експортноорієнтованих видів економічної діяльності), що посилювало попит на іноземну валюту на внутрішньому ринку й чинило тиск на обмінний курс гривні до долара США [18]. За таких умов зросли обсяги спекулятивних валютних операцій банківських установ, що змусило НБУ запровадити низку заходів у сфері валютно-курсової політики, які відіграли важливу стабілізуючу роль, що дозволило в подальшому скасувати ряд обмежень за операціями на валютному ринку.

Одним із важливих чинників подолання в Україні негативних наслідків сучасної фінансової кризи стала відмова від фактичної прив'язки обмінного курсу гривні до долара США.

Розділ 2. Розробка концептуальних основ структурної політики України

Економіка України має високий ступінь відкритості, що обумовлює взаємне проникнення явищ і процесів, які відбуваються в національній та світовій економіках, зокрема структурних змін, пов'язаних із формуванням виробничо-технологічних систем нового технологічного укладу, здійснення яких потребує значних ресурсів та концентрації капіталу. РозробкаконцептуальнихосновструктурноїполітикиУкраїни, реалізаціяякоїзабезпечитьформуванняоптимальноїтаефективноїструктуриекономікикраїни, адекватноїзмінамузовнішньомусередовищі, маєґрунтуватисянааналізітенденційрозвиткусвітовоїекономікитаоцінцідиспропорційїїрозвиткуувітчизнянихумовах. Цедозволитьвизначитистратегічніможливостінашоїкраїнистатиоднимізцентрівконцентраціїсвітовогокапіталу, зайнятиактивнупозиціювпроцесізмінуміжнародномуподіліпраці, а, відповідно, використовуючиможливостікризовогоперіоду, зміцнитисвоїпозиціївглобальномуекономічномуйполітичномупросторі.

Проблема обґрунтування концептуальних основ структурної політики України в сучасних умовах стала предметом багатьох дискусій, що ведуться як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Детальному аналізу особливостей сучасного етапу розвитку економіки України, визначенню проблем та перспектив розвитку її фінансового та реального секторів присвятили праці такі відомі науковці та економісти, як О. Амоша, В. Вишневський, А. Гальчинський, В. Геєць, М. Диба, І. Дорошенко, Л. Збаразька, С. Науменкова, Ю. Уманців, А. Чухно, О. Школьник [1-10] та інші. Протягом 2009-2010 рр. своє бачення структурної перебудови української економіки виклали експерти Конференції ООН з питань торгівлі та розвитку (UNCTAD), МВФ, Світового банку та інших міжнародних організацій, а також представники українського політикуму [11-14]. Однак дослідження, наукові розробки й пропозиції цих учених та експертів не охоплюють усіх аспектів проблеми, зокрема питання формування й застосування фінансових механізмів реалізації структурної політикиУкраїни.

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні фінансових домінант структурної перебудови економіки України на підставі аналізу особливостей функціонування світової економіки й дифузії у вітчизняні умови глобальних фінансових дисбалансів.

Розвиток світової економіки протягом кількох десятиліть, що передували сучасній глобальній кризі, характеризувався накопиченням колосальних диспропорцій усередині провідних економічних держав і між ними [11]. Посилення міжкраїнової соціально-економічної нерівномірності, накопичення значних дисбалансів у фінансовій сфері, виникнення суттєвих відмінностей у галузевій структурі економічних систем та інші диспропорції знижували стійкість та ефективність світової та національних економік, оскільки їх ефективне функціонування, як і будь-яких інших систем, можливе тільки за наявності певного набору взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих елементів, що входять до їх складу, та за умови забезпечення їх пропорційності.

Основними тенденціями розвитку світової та національних економік у докризовий період, що свідчать про порушення принципу пропорційності, були асинхронність розвитку та дедалі більший відрив фінансової сфери від реального сектора економіки; нестійкість співвідношення між накопиченням і споживанням й зростання дисбалансів між обсягами заощаджень та інвестицій; зміна спрямованості та структури транскордонних потоків капіталу; тривала незбалансованість рахунків поточних та капітальних операцій [5; 15].

Асинхронний розвиток фінансового та реального секторів економіки призвів до загострення суперечностей у їх функціонуванні й поглиблення розриву між ними (гіпотеза "decoupling hypothesis"). Як зазначає академік А. Чухно, грошово-фінансова система, по суті, відірвалася від виробництва, що проявилося у величезному зростанні фіктивного капіталу, тобто цінних паперів, у нарощуванні спекулятивних процесів [8].

Розділ 3. Успішне здійснення структурної перебудови

Незважаючи на суттєві відмінності можливостей японської та української економіки, принципово важливим є використання японського досвіду вирішення стратегічних завдань структурної перебудови виробництва, високої ефективності державного регулювання структурних зрушень, особливо в умовах кризового стану економіки країни.

Не маючи можливості сформувати найближчим часом замкнуту структуру економіки, Україна повинна зосередити увагу на розвиток транспорту - перш за все через вигідне географічне положення, наявність міжнародних автострад, ліній електропередачі, газопроводів, харчової та переробної промисловості, оскільки багато регіонів аграрно орієнтовані; промисловості будматеріалів - враховуючи наявність різноманітної будівельної сировини і металургії з переорієнтацією галузі на прогресивніші види плавки металу; курортів, використовуючи потенціал наявних рекреаційних зон (Крим, Карпати) і розвиваючи нові.

Успішне здійснення структурної перебудови можливе за умови стабільної роботи підприємства, наявності вільно переміщуваних капіталовкладень. Тому у першу чергу необхідна стабілізація економіки, відтворення нормального функціонування виробництва.

Необхідно підкреслити, що структурна перебудова національної економіки повинна здійснюватися у відповідності з довгостроковою державною програмою, розробка якої є важливим завданням українських економістів, у співдружності з вченими інших галузей науки і працівниками урядових органів.

Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виокремити пріоритетні науковомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів що до їх динамічного розвитку, провести інтеграцію старих галузей (з погляду доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технологічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.

Кабінет Міністрів України визначив основні групи науково-технічних і виробничих пріоритетів промислової політики, які орієнтовані на певне подолання структурних криз: розвиток фундаментальних наукових досліджень, розробка нових матеріалів і технологій їх обробки, біотехнологія, фізика низьких температур, ядерні дослідження, електрозварювання, космічна техніка, нові джерела енергії та екологічний захист тощо. Однак у цій програмі обділено увагою галузі паливно-енергетичного комплексу, найбільш енергомісткі галузі, відродження електронної, легкої та інших пріоритетних галузей. У 1999р. прийнято нову програму, розраховану до 2010р., хоч не виконано попередньої.

Насамкінець слід відзначити, що в Україні, по суті, ще не створено необхідних умов для структурної перебудови економіки. Недостатньо розвинуто ринкові структури і механізми, необхідні для переміщення капіталу, робочої сили з доходних галузей в інші . Оскільки процес структурних перетворень проходитиме поетапно і займе досить тривалий час, доцільно використовувати перехідні форми господарювання, ефективні засоби державного регулювання структурних зрушень. Досвід інших країн підтверджує, що структурні трансформації, поряд з ринковими механізмами, обов'язково регулюються державою.

У іншій кризовій ситуації першочерговим завданням державного регулювання структурної перебудови є недопущення повної деіндустріалізації виробництва і розпорошення наявного науково-технічного потенціалу по дрібних приватних структурах, які не в змозі забезпечити єдину стратегічну лінію на модернізацію економіки країни.

Прогноз обсягів виробництва ВВП, млрд. грн. (ціни 2005 р.)

Рис.3. Прогноз динаміки споживання первинних ресурсів, рівнів структурногота технологічного енергозбереження до 2030 року, млн. т у.п.