Охарактеризована система показників дозволяє оцінити ефективність зайнятості населення на макрорівні. Ці показники використовуються не лише для виявлення проблем, але й для визначення нових тенденцій у зайнятості населення. Зміст показників свідчить, що зайнятість населення має не лише економічні. А й значне соціальне значення, що визначає її як важливий елемент соціальної економічної політики держави. Тому однією з функцій держави в умовах ринкової економіки, є регулювання зайнятості [9,306].
1.3 Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні
Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:
Кодекс законів про працю України.
Закон України “Про зайнятість населення”.
Закон України “Про охорону праці”.
Закон України “Про колективні договори і угоди”.
Закон України “Про оплату праці”.
Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.
Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України [4,315].
При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством: “Якщо міжнародним контрактом або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди” [4,315].
Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України. З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні і територіальні програми зайнятості населення.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [4,313]. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Більш конкретизоване вираження зазначених прав та обов`язків громадян а також державне регулювання трудових відносин знаходимо у Кодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулювання зайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” [4,315].
РОЗДІЛ II. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ
2.1 Невизначеність обсягу сукупної робочої сили та безробіття
Проблема виникає при спробі підрахувати кількість працездатного населення та оцінити кадровий потенціал. Держкомстат використовує методологію Міжнародної організації праці, а саме – розраховується чисельність економічно активного населення. Останнє складається з представників обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж звітного періоду займалися економічною діяльністю (зайняті) або шукали роботу і були готові приступити до неї (безробітні). Згідно з даними Держкомстату на 01.10.2007 таких осіб в Україні нараховувалось 23 млн.
З іншого боку, використовується поняття особи працездатного віку. За визначенням до числа осіб працездатного віку включаються жінки у віці 16-54 років та чоловіки – 16 – 59 років. Держкомстат наводить дані на 01.10.2007 - 19,18 млн. Тобто, навіть за офіційними даними існує різниця в 3,1 млн осіб в оцінці загального обсягу робочої сили (за рахунок виключення пенсіонерів та підлітків віком з 15 до 16 років). Якщо враховувати положення Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка набула чинності в Україні з 1 лютого 2008 року, то такі підлітки також мають вважатися особами працездатного віку.
Використовуючи паралельно різні методики у визначенні обсягу робочої сили, неможливо чітко визначити рівень пропозиції її на ринку праці [1,12].
Кількість безробітних в Україні розраховується як за методикою МОП, так і за методикою, зазначеною у Законі «Про зайнятість населення». На даний момент жодне офіційне чи неофіційне джерело не спроможне навести точну кількість безробітних в Україні. Причина полягає у різниці між законодавством та методологією розрахунків. Відповідно до закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними вважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Одночасно з цим не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату). Згідно з демографічними показниками осіб віком від 15 до 16 років – більш ніж 300 тис. Держкомстат подає дані на 01.10.2007 пор 1 419,4 тис безробітних, визначених за методологією МОП, з них працездатного віку – 1 418,4 тис. Тобто різниця складає всього 1000 осіб. Для того щоб повірити цьому факту, слід припустити, що практично всі підлітки віком від 15 до 16 років та пенсіонери віком до 70 років, працюють.
Так само, як і у визначенні обсягу робочої сили, рівень безробіття оцінюється, зважаючи на різні показники. Відповідно до ЗУ «Про зайнятість населення» рівень безробіття розраховується, виходячи з показників чисельності громадян працездатного віку, а згідно з методологією МОП – виходячи з чисельності економічно активного населення [1,13].
Рівень безробіття (за МОП) в середньому за січень – вересень 2007 року складав 6,9% економічно активного населення працездатного віку. Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 лютого 2008 року становив 2,8%.
Зниження показника рівня безробіття вигідне здебільше уряду та державному центру зайнятості. Це забезпечує непогану політичну та макроекономічну звітність; скорочує видатки на послуги служби зайнятості для проблемних клієнтів – молоді та осіб похилого віку. Правозахисні організації досить часто заявляють про бажання служб зайнятості в регіонах позбутися клієнтів передпенсійного віку. З іншого боку, «технічне» зменшення обсягу робочої сили та рівня безробіття – несприятливе для ринку праці. Організації роботодавців вже тривалий час заявляють про дефіцит кваліфікованих кадрів у 2 млн. осіб. Серед осіб непрацездатного віку кваліфікованих працівників достатньо багато. Крім того, до них можна застосувати засоби перекваліфікації. Проте, оскільки вони виключаються з ринку праці як пенсіонери, на них поширюються безоплатні послуги служби зайнятості. Про цю категорію часто не знає роботодавець, одночасно їх мотивація до праці занижується через наявність доходів у вигляді пенсії. По суті, ми недооцінюємо тримільйонний потенціал пропозиції на ринку праці.
2.2 Дисбаланс попиту та пропозиції на ринку праці
Впродовж останніх кількох років кількість осіб, що мають статус безробітного, стабільно є в два рази нижчою за кількість офіційно нарахованих безробітних. Наприклад, на 01.07.2006 кількість безробітних працездатного віку, розрахована за методикою МОП – 1 733,8 тис. осіб, кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, - 975,8 тис. осіб. З них працевлаштовано – 560,6 тис. Відповідно станом на 01.07.2007 кількість безробітних працездатного віку розрахована за методикою МОП – 1 518,5 тис осіб, кількість зареєстрованих безробітних у державній службі зайнятості – 871,2 тис. осіб. З них працевлаштовано – 560,6 тис. При цьому кількість вакансій (потреба в робочій силі) – на 01.07.2006 – 250.7 тис., на 01.07.2007 – 250.9 тис. осіб. Це свідчить про значний рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості [1,13].