Іноді здобувач, не знаходячи в доступній йому літературі необхідних відомостей, бере на себе сміливість стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваного явища, однак пізніше це не підтверджується. Отже такі відповідальні висновки можна робити тільки після ретельного і усебічного вивчення літературних джерел і консультацій зі своїм науковим керівником.
Від формулювання наукової проблеми і доказу того, що наукова проблема, яка є темою даної дисертаційної роботи, ще не одержала всебічного висвітлення в спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також указати на конкретні завдання, що мають бути вирішувати відповідно до цієї мети. Це звичайно робиться у формі перерахування (вивчити…, описати…, установити…, виявити…, вивести формулу… і т. п.).
Формулювання завдань необхідно робити якомога більш ретельно, оскільки опис їх рішення повинен скласти зміст розділів дисертаційної роботи. Це важливо також і тому, що заголовки розділів народжуються саме з формулювань завдань дослідження.
Обов'язковим елементом вступу є формулювання об'єкта і предмета дослідження. Об'єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення. Предмет – це те, що знаходиться в межах об'єкта.
Об'єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. В об'єкті виділяється та його частина, що служить предметом дослідження. Саме на нього і спрямована основна увага дисертанта, саме предмет дослідження визначає тему дисертаційної роботи, що позначається на титульному листі як її заголовок.
Обов'язковим елементом вступу дисертаційної роботи є також зазначення методів дослідження, що слугують інструментом у добуванні фактичного матеріалу.
"Наукова новизна…" – особливо важлива частина вступу, на яку завжди звернуть увагу і вчена рада і ВАК. Тим часом, дисертантами часто даються нечіткі, розпливчасті визначення новизни, що знижує загальне враження від роботи. Зокрема, новизна іноді підмінюється актуальністю теми, її практичною або теоретичною значущістю; наводяться бездоказові твердження, що дане питання вивчається вперше (досягнуті нові результати, дані нові формулювання) у той час, як це насправді не так.
Варто розуміти, що до числа ознак, що дозволяють казати про наукову новизну дисертації, відносяться:
постановка нової наукової проблеми;
введення нових наукових категорій і понять;
розкриття нових закономірностей протікання природних і суспільних процесів;
застосування нових методів, інструментів, апарату дослідження;
розробка і наукове обґрунтування пропозицій щодо удосконалення об'єктів, процесів і технологій, що використовуються в економіці та управлінні;
розвиток нових наукових уявлень про навколишній світ, природу, суспільство тощо.
Наукова новизна не повинна зводитися до простого перерахування встановлених фактів, ідей, закономірностей; вона повинна розкривати головну наукову концепцію автора, давати наукове пояснення суті його досліджень у якісному і кількісному аспектах.
Далі необхідно згадати про практичну значимість одержаних результатів, перерахувати в яких областях прикладної діяльності, якими органами й організаціями, у якій формі використовуються і можуть бути використані результати виконаного дослідження. Для додання ваги зробленим твердженням, у додатках дуже добре помістити акти-свідчення про впровадження або про практичне використання результатів дослідження, про отриманий ефект (економічний, науково-технічний, соціальний).
Потім вказується особистий внесок здобувача. Дисертант, перелічуючи наукові праці, виконані разом зі співавторами, має обов'язково зазначити свій особистий внесок у ці праці. Якщо всі праці написані особисто автором, це також необхідно відмітити.
Підрозділ "Апробація результатів дисертації" має містити відомості про практичну перевірку основних положень і результатів дисертаційної роботи, а також щодо областей наукової, прикладної, навчальної діяльності, у якій результати дисертації знайшли застосування. Тут же вказується, де і коли доповідалися результати досліджень (на яких наукових з'їздах, конференціях, симпозіумах, нарадах).
Обов'язково вказуються публікації здобувача. Зазначається, у скількох монографіях, журналах, статтях, збірниках, матеріалах конференцій опубліковані результати дисертації. Причому варто вказати скільки публікацій із загальної кількості зроблено у фахових виданнях (таких має бути не менш трьох для кандидатської дисертації). Також зазначається загальний обсяг публікацій у д.а. (1 д.а. = 40000 знаків). Якщо в дисертанта є авторські свідоцтва з теми дослідження, вони також мають бути згадані в цьому розділі. Наприкінці вступної частини можна розкрити структуру дисертаційної роботи, тобто дати перелік її структурних елементів.
На замітку: приступаючи до написання дисертації, недоцільно починати роботу зі вступу. Вступ до дисертації – найбільш відповідальна частина тексту, у якій має відбиватися всі її достоїнства, елементи новизни, положення, що виносяться на захист. Усе це може остаточно сформувати тільки на останньому етапі роботи. Роботу над дисертацією необхідно починати з основної частини тексту, домогтися її оптимального варіанту, а потім, після того, як буде готовий остаточний варіант дисертації, схвалений науковим керівником, переходити до вступу і висновків.
Основна частина дисертації поділяється на розділи і параграфи відповідно до логічної структури викладу матеріалу. Кількість розділів не лімітується, проте дисертації з одним розділом або з одним пунктом у розділі не привітаються. У кожній науці склалися свої певні традиції щодо кількості розділів. Бажано, щоб розділи і параграфи не сильно відрізнялися за обсягом.
Членування роботи на розділи і параграфи має відповідати логіці розкриття теми. Не слід вводити в план структурні одиниці, що змістовно виходять за рамки теми або пов'язані з нею лише побічно. Пункти плану мають структурно розкривати тему. Назви розділів і пунктів потрібно сформулювати так, щоб вони не виявилися ширшими теми за змістом.
У заголовках варто уникати вузькоспеціалізованих термінів, скорочень, абревіатур, математичних формул. Вони мають бути досить короткими, тобто не містити зайвих слів, але в той же час вони не повинні складатися з одного слова. Кожний розділ починають з нової сторінки і, відповідно до вимог ВАК України, закінчують короткими висновками обсягом до 1…2 стор.
Після складання робочого плану і підбору літератури можна приступати до чорнового написання тексту. Досить великий обсяг роботи підказує, що текст краще писати невеликими частинами, причому кожна з них повинна вписуватися в загальну концепцію дисертації.
Заключна частина дисертації (висновок) має містити висновки, зроблені за результатами всієї роботи. Ця частина невелика за обсягом, але має особливу важливість, оскільки саме тут у завершеній і логічно бездоганній формі повинні бути представлені на суд наукового співтовариства підсумкові результати вашої праці. У висновку необхідно співвіднести отримані висновки з цілями і завданнями, поставленими у вступі, поєднати в єдине ціле проміжні висновки, оцінити успішність власної роботи. Доцільно побудувати текст висновку як перелік висновків, розбивши його на пункти, кожний з яких міститиме один конкретний висновок. Якщо робота поряд з теоретичними має і практичні результати, це також потрібно висвітлити у висновку. Крім того, варто оцінити, які перспективи відкриваються вашою дисертацією щодо подальшого наукового розгляду наукової проблеми, окреслити нові задачі, що постають у цьому зв'язку.
Слідом за висновками зазвичай наводиться бібліографічний список джерел, використаних автором у ході роботи над темою. Бажано, щоб кожне включене у список літературне джерело мало на себе відповідне посилання в тексті дисертації. Наводити в списку літературу, на яку немає посилань в основному тексті дисертації, не рекомендується.
Допоміжні або додаткові матеріали розміщають у додатках. Додатки не є обов'язковою частиною дисертації (їх може не бути). За змістом додатки можуть бути дуже різноманітними: копії документів, витримки зі звітних матеріалів, виробничі плани і протоколи, окремі положення з інструкцій і правил, соціологічні опитування, громіздкі таблиці, рисунки і т. ін. Додатки містяться наприкінці дисертації. Кожен додаток має починатися з нового листа.
Відповідно до вимог ВАК України, додатки називають у такий спосіб: "Додаток А", "Додаток Б" і т.д. за алфавітом, за винятком букв Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, при цьому напис "Додаток…" пишеться з великої букви. Допускається розподіл додатків на розділи типу "Додаток В.3", "Додаток Д.1.4". Ілюстрації, таблиці, формули нумерують відповідно до назви додатка, наприклад "рис. А.2".
Оскільки дисертація буде читатися іншими людьми, принципове значення має те, якою мовою подано матеріал. Вдалий виклад, грамотна літературна мова самі по собі є достоїнством і здатні замаскувати недоліки роботи і підкреслити її кращі моменти. Невиграшна подача тексту, неохайна або стилістично помилкова мова, а тим більше наявність у тексті граматичних помилок можуть зіпсувати враження від самої талановитої й оригінальної роботи.
Науковий текст відрізняє прагматична спрямованість на кінцевий результат. Тому в дисертаційному дослідженні слововживання має бути максимально точне і позбавлене спеціальних стилістичних прикрас. Такий текст не вимагає художності, епітетів і метафор, емоційних засобів вираження. Принципову роль у науковому тексті відіграють спеціальні терміни, які потрібно вживати в їхньому точному значенні, вміло і до місця.