Основним показником, який характеризує кількість і якість військової праці в теперішній час є посада яка виконується військовослужбовцем. В самій назві посади закладений обсяг праці, величина відповідальності, масштаб керівництва, освіта військовослужбовця, яку він повинен мати. Показником якості праці є тривалість служби. Як правило, чим більший стаж служби, тим більш цінним є військовослужбовець як одиниця військової праці. Виходячи з викладених показників якості, в нинішній час застосовуються такі принципи матеріального стимулювання:
- матеріальна зацікавленість кожного військовослужбовця в більш якісному здійснені своїх обов’язків, поставлених задач, підвищення майстерності і кваліфікації, рівня бойової підготовки;
- неприпустимість зрівнювального підходу при визначенні розмірів грошового забезпечення ;
- матеріальне стимулювання військової праці здійснюється в інтересах розвитку і удосконалення Збройних Сил України, забезпечення необхідної достатності оборони країни;
- матеріальне стимулювання повинно забезпечити застосування праці військовослужбовцями там, де це необхідно у відповідності з цілями і інтересами захисту держави.
Таким чином, військова праця являється працею специфічної області діяльності. Ця праця, хоч і є невиробничою, але суспільно-корисною, тому проблема вірного, найбільш раціонального його стимулювання виникає і в Збройних Силах України.
Система матеріального стимулювання повинна носити комплексний характер і забезпечувати найбільш раціональне і всебічне задоволення потреб військовослужбовців тобто повинна включати в себе як натуральні види забезпечення так і грошові виплати.
Матеріальне стимулювання забезпечує матеріальну зацікавленість в результаті праці, активізацію діяльності військовослужбовців, що в кінцевому результаті має добрий вплив на підвищення бойової готовності Збройних Сил України.
4. Військова праця в умовах науково-технічної революції
Військовий колектив – являє собою певну групу людей, в якому особливо відчуваються колективістські якості особистості, де координація зусиль воїнів доведена до своєї досконалості.
Особливе значення військова праця набуває в період науково-технічної революції в засобах ведення збройної боротьби. Збройні Сили оснащені зброєю колективного користування, для застосування якої потрібно чітке узгодження, швидкі дії особового складу. Гнучкість взаємодії різнорідних сил і засобів, взаємна допомога та їхні чіткі дії обумовлюють в сучасних умовах бойовий успіх.
Насамперед треба відзначити, що військова праця істотно відрізняється від усіх видів праці в сфері матеріального і нематеріального виробництва засобом залучення людей для участі в трудовому процесі. Військова служба в Україні це є особливий вид державної служби, що базується у виконанні громадянами військових обов'язків у складі частин і установ Збройних Сил.
Особливості залучення громадян для участі в трудовому процесі на основі принципу загального військового обов'язку знаходить свій відбиток в економічних аспектах військової праці, у специфічних економічних відношеннях по задоволенню матеріальних потреб військових (обов'язку військових, організація праці і система управління в системі матеріального і грошового забезпечення, організація побуту культурно-оздоровчих заходів).
У сфері матеріального виробництва цивільних галузей визначальним принципом залучення людини до праці в поєднанні з засобами виробництва є принцип особистої матеріальної зацікавленості.
У якості правового інструмента, у якому знаходиться відбиток принципу матеріальної зацікавленості, виступає трудовий договір, що є основною формою поєднання робочої сили з засобами виробництва. Трудовий договір закріплює рівність сторін, а держава надає можливість будь-якому члену суспільства працювати в будь-якій галузі діяльності, у котрій трудящий може найбільш ефективно реалізувати принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці.
Можна визначити основні відмінності військової праці від інших сфер діяльності:
1) військова праця відрізняється від цивільних сфер виробництва тим, що їй властива більш висока ступінь організації розпорядження трудовими ресурсами. Високий ступінь організації військової праці був властивий завжди Збройним Силам, але особливий характер цієї діяльності виявляється в період науково-технічної революції. Складні системи зброї і бойового забезпечення, велика вражаюча міць сучасних засобів збройної боротьби настійно потребує більш високого ступеня організації.
2) військова праця має відмінність від праці в інших сферах суспільної діяльності по своїй кінцевій цілі, задачі, заради якої вона організується. Військова праця спрямована на підготовку військових до можливої війни, до бою як засобу досягнення перемоги. Цілком інший цільовий характер праці в інших сферах життя, особливо в сфері матеріального виробництва, покликаної забезпечувати всім необхідним потреби людини.
3) військова праця також відрізняється від цивільної сфери більш високою дисципліною, суворим обов'язком норм поводження військових не тільки безпосередньо в процесі ратної праці, але і за її межами.
Дисципліна праці є обов'язковою для будь-якого виду діяльності людей, для кожного трудового процесу. Але особливе значення дисципліна має при організації військової діяльності, яка заключається в питаннях добробуту людей, свободи дій і незалежність країни.
Спільна діяльність людей у трудовому процесі порушує питання і про управління в будь-якій праці. Процес організації управління у військовій праці відрізняється від управління організацією праці в інших ланках. У сфері матеріального виробництва в системі управління застосовуються економічні, адміністративні, соціально-психологічні методи; до управління виробництвом залучаються різноманітні ланки, діяльність яких відповідно координуються. У військовій праці ці методи управління здійснюються військовими органами, для яких характерні централізація, система єдиноначальності, що відбивається на ступені використання тих або інших методів у реальній практика.
У військовій праці розвиваються і використовуються насамперед ті її характеристики, що посилюють міць, ударну силу військової організації. Зосередження великих мас людей під єдиним командуванням розвиває і множить спільну силу, для подальшого вирішення поставлених задач. К. Маркс указує, що «сила напрямку ескадрону кавалерії або сила опору полку піхоти істотно відмінні від суми тих сил нападу й опори, що спроможні розвити окремі кавалеристи і піхотинці...». Цілісна трудова діяльність колективу завжди дає високі результати як в цілому так і в окремих своїх частинах.
Ступінь розвитку спільної праці військовослужбовців залежить від оснащення озброєнням і військовою технікою, та професійною підготовкою особового складу. Водночас важливе значення мають соціально-політичні умови формування і функціонування даної праці. Організація діяльності кожного військовослужбовця є одночасно і засобом формування його свідомості й особистості, що визначає вплив на ефективність і якість праці у військовій сфері.
Переваги демократичного суспільства створюють всі умови для прояву високоморальних якостей воїнів. Але для практичної реалізації цих якостей в армійському середовищі необхідна велика робота з укріплення військових колективів, усуненню негативних явищ, породжуваних нестатутними взаємовідносинами, хибами в організації виховного процесу. Без такої роботи неможливо використовувати ті сприятливі можливості, що надає військова праці. Особливо важливо це враховувати в умовах переходу на якісні параметри в підготовці особового складу.
Правильне розуміння основ військової праці, її вигода і перевага, процесу поєднання військової праці з об'єктом військової сили - озброєнням і військовою технікою - дає можливість більш повно впроваджувати в життя принцип економії матеріально-технічних, трудових і фінансових ресурсів.
Поділ військової праці в Збройних Силах, розвивався протягом багатьох сторіч у відповідність із ростом продуктивних сил, удосконаленням матеріальних засобів ведення війни, на етапі впровадження результатів науково-технічного прогресу у військову практику. У першу світову війну було усього 15-20 основних військових фахів у роки другої світової війни – близько 160, зараз їх нараховується біля 2000. Відзначається, що в останні 8-12 років з'явилося військових фахів значно більше, ніж за минулі 500 років.
Поділ військової праці сприяє спеціалізації цілих колективів і окремих військовослужбовців по окремих напрямках діяльності.
Якщо розглядати виконання важливих та складних завдань військовослужбовців як сукупність військової діяльності, як визначену загальну галузь занять людей і в тісному зв'язку з засобами специфічного виробництва, то вона може бути розділена на види, форми і методи.
Вид військової діяльності - це більш значний поділ праці. У основу його покладений зв'язок із тим або іншим основним видом озброєння і військової техніки, а також засобом ведення збройної боротьби, рівнем стратегічних і військових задач. Поділ по видах військової діяльності знаходить свій відбиток у видах Збройних Сил, родах військ.