Смекни!
smekni.com

Державне регулювання зайнятості населення в Україні (стр. 2 из 11)

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Процес переходу до ринкової економіки країн Центральної та Східної Європи та країн колишнього Радянського Союзу призвів до драматичних змін у всіх сферах суспільного життя. Ринок праці не є виключенням. Із зміною моделі з виробництва, яке керувалось державними замовленнями, на виробництво, рушійною силою якого є бажання та смаки споживача, драматично змінилися структура й обсяг випуску продукції та, як наслідок, попит на робочу силу. Основним наслідком процесу реструктуризації економіки на ринку праці було безупинне зростання відкритого безробіття: практично з нульового рівня воно сягнуло розмірів, які зафіксовано в розвинених країнах. Це було неминучим явищем в умовах перерозподілу робочих місць та працівників між державним сектором, в якому кількість робочих місць невпинно скорочувалась, та новим приватним сектором, в якому кількість створюваних робочих місць була недостатньою для того, щоб працевлаштувати усіх незайнятих. Реагуючи на постійне зростання безробіття в умовах різкого зниження рівня життя населення, більшість урядів країн з перехідною економікою активно впроваджували реформи на ринку праці.

З самого початку перехідного періоду ці країни встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі), посилаючись на багаторічний досвід використання цих заходів у розвинених країнах.

Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних. Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

1.2 Механізм та інструменти регулювання зайнятості населення

Сучасний механізм регулювання досить складний, органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Крім того, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості є різноплановим за своїми наслідками процесом. Його об'єктом є людина, яка завжди і безпосередньо перебуває в ролі суб'єкта всього спектра суспільних відносин.

Тому цільові орієнтири механізму регулювання зайнятості повинні виходити з багатьох засад, основними з яких є:

- економічна доцільність досягнення певного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

- достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

- утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості, рис. 1.3.

Рис. 1.3 Принципи державного регулювання праці

зайнятість населення державний політика


Державне регулювання зайнятості потребує відповідних інфраструктурних елементів, конкретного набору заходів, певної послідовності й узгодженості впровадження їх, що у своїй сукупності визначає механізм впливу держави на систему зайнятості.

Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:

- система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;

- розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;

- система професійної підготовки та перепідготовки;

- розгалужена система органів працевлаштування;

- централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;

- спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценадлишкових регіонах.

З самого початку країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, встановили такі норми, як мінімальна заробітна платня та робочий час, запровадили заходи соціального захисту найменш захищених верств населення на ринку праці, встановили правила для трудових контрактів, та запровадили систему допомоги по безробіттю. Одночасно із використанням пасивних заходів, спрямованих на матеріальну підтримку безробітних, уряди ввели у дію різноманітні активні заходи політики зайнятості (наприклад, заходи з професійної підготовки та перепідготовки, тимчасові громадські роботи, заходи для стимулювання самозайнятості, дотації для створення робочих місць в приватному секторі).

Ефективність державного регулювання зайнятості в значній мірі залежить від співвідношення активних та пасивних методів впливу на рівень зайнятості, рис. 1.4.


Рис. 1.4 Методи впливу на рівень зайнятості

Практикою доведено, якщо заходи активної політики ретельно сплановані, добре організовані, а за їх впровадженням здійснено ефективний нагляд, вони можуть допомогти безробітним у пошуку підходящої роботи, підвищити продуктивність праці, призводячи до покращення функціонування ринку праці.

Формування інформаційного суспільства та підвищення інтелектуального змісту праці зумовлюють зростання вимог до якості робочої сили. Тому в державному регулюванні зайнятості розвинутих країн набирають ваги заходи довготривалого характеру, спрямовані на розвиток якісних параметрів трудових ресурсів.

1.3 Роль держави в регулюванні зайнятості населення

Теоретико-методологічні підходи до визначення ролі держави у вирішенні проблем зайнятості різняться в контексті історичного розвитку суспільства та в залежності від тієї або іншої спрямованості економічного аналізу.

Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж.С. Міліь, А. Маршалл, А.С.Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. Згідно з цією теорією важелі ринкового регулювання (зокрема коливання ставки відсотка і еластичність співвідношення цін і заробітної плати) спроможні підтримувати повну зайнятість, роблячи її неминучою. При цьому втручання держави може тільки завдати лиха ефективному функціонуванню економіки.

У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок. Ринок праці, як і всі інші ринки, функціонує на базі умовної рівноваги, коли основним регулятором виступає ціна на робочу силу (заробітна плата). Вона (ціна) реалізується за потребами ринку, встановлюється автоматично, залежно від попиту та пропозиції, а безробіття, якщо і можливе, то тільки добровільне.