Ще більше різних тлумачень у вітчизняній і світовій економічній літературі існує щодо відносин власності в операціях лізингу чи оренди. Одні автори вважають, що орендар стає співвласником засобів виробництва [9, с.12], інші – орендар отримує власність у тимчасове володіння і користування [13, с.6]. Дехто вважає, що орендар отримує засобивиробництва в повне розпорядження [8, с.16]. На нашу думку, у будь-якого майна може бути тільки один власник, котрий володіє ним без обмежень. Інші будують відносини володіння, користування і розпорядження. Лізингодавець, будучи власником майна, на власний розсуд може передати лізингоодержувачу відносини володіння і користування на це майно, залишивши собі відносини розпорядження. Це підтверджується тим, що лізингодавець у разі порушення лізингоодержувачем умов лізингу може повернути собі передане в лізинг майно.
Усі ці погляди доповнюють, а іноді і суперечать один одному. На нашу думку, найбільш повно й послідовно розкривається категорія власності в працях Г.В.Ф. Гегеля. Він є родоначальником напряму ставлення людини до речі, “як до своєї”. У своїй роботі “Філософія права” він писав: “...Що за часом вступив у володіння нею, є, оскільки другий не може вступити у володіння тим, що вже є власністю іншого” [50] або “...Для власності... недостатньо мого внутрішнього уявлення і моєї волі, що щось повинно бути моїм, для цього потрібно вступати у володіння ним...”, що “...включає в себе і визнання інших” [5]. Тобто Гегель, розглядаючи власність як ставлення людини до речі, “як до своєї”, зовсім не виключає при цьому відносин між людьми з приводу привласнення речей.
Перш ніж лізингодавець стане власником майна, він повинен його спочатку купити. Лізингоодержувач, отримавши майно в лізинг, не стає його власником, він продовжує визнавати власником лізингодавця.
Власність - історична категорія, і характеризується як історично визначена форма привласнення матеріальних благ. Особливу важливість для визначення власності має характер поєднання робітників із засобами виробництва. При цьому певний спосіб поєднання зумовлює історично визначену форму виробництва. Відносини власності виявляються не тільки у фазі безпосереднього виробництва, але і в інших фазах відтворювального процесу – розподілу і споживання. Так, власність є соціально-економічною формою споживання. Велике значення для характеристики суті власності має положення про те, що власність є вищою економічною владою [5]. Таким чином, власність як економічні відносини – багатопланове поняття, її необхідно розглядати різнобічно, зокрема з позиції економічного і правового її змісту. Юридичний підхід до її визначення обмежується зазначенням щодо винятковості й абсолютності прав власника стосовно свого майна. Для правознавця немає жодної різниці, чи користується власник доходами від своєї власності, чи вона стоїть безгоспною в покинутому стані. Для нього має значення той факт, що дана власність належить виключно своєму власникові.
З економічної точки зору, “...власність, назавжди відрізана від користування доходами, була б не тільки даремна, а й узагалі не була б уже власністю” [10]. Якщо власність не реалізується економічно, тобто якщо вона не приносить дохід власникові, то вона залишається юридичною фікцією.
Саме для того, щоб власність економічно реалізовувалася, лізингодавець передає її в лізинг лізингоодержувачу, при використанні якої лізингоодержувач здобуває дохід, частину якого у вигляді лізингових платежів повертає лізингодавцю. У той самий час, не дивлячись на різні підходи до розуміння і визначення власності, остання виражає собою сукупність як правових, вольових, так і економічних об'єктивних відносин в суспільстві. Юридичний і економічний зміст власності взаємопов'язані і взаємообумовлені, через що власність є одночасно категорією економіки і права. Економічні відносини власності виступають в юридичній формі, оскільки дія економічних відносин оформляються юридично у вигляді законів і законодавчих актів. Проте в цій єдності визначальне значення належить економічній стороні. Правові відносини вторинні.
Цікаве питання майнової відповідальності лізингодавця, лізингоодержувача і постачальника. Захист майнових прав лізингодавця здійснюється виходячи з того, що він є власником майна, яке передається в тимчасове користування. Об'єм відповідальності лізингодавця перед лізінгоодержувачем обмежений розмірами заподіяного лізингоотримувачу збитку, що став можливим унаслідок некомпетентного втручання лізингодавця у вибір майбутнім користувачем постачальника або визначення специфікації об'єкту лізингу.
Для забезпечення прав власника майна на лізингоодержувача накладається обов'язок використовувати об'єкт лізингу у суворо визначених в угоді цілях, підтримувати його в працездатному стані, у якому воно було надане з урахуванням нормального морального і фізичного старіння. Користувач зобов'язаний своєчасно і в повному об'ємі за узгодженим графіком проводити лізингові платежі. При порушенні лізингоодержувачем своїх обов'язків власник майна має право вимагати отримання платежів, що належать йому, і відшкодування нанесеного через недотримання договору збитку.
Юридична форма власності не тільки пасивний результат виробництва, вона робить на нього активний вплив прискорюючи або уповільнюючи розвиток виробництва у випадках, коли закони не відображають об'єктивної економічної потреби. Тому юридичні норми права власності є формою конкретизації економічних відносин. У зв'язку з цим, наведені вище визначення лізингу більше носять юридичний характер і не повністю визначають економічну суть лізингових відносин. Повнішу характеристику останнім можна дати розглядаючи проблему з економічної точки зору.
Як економічний, так і правовий зміст відносин власності в лізингових операціях розкриваються через відносини володіння, користування і розпорядження. Це обумовлено тим, що при лізингу відбувається розділення цих відносин: володіння і користування об'єктом лізингу переходить до лізингоотримувача, а відношення розпорядження залишається у лізингодавця. У своїй складній сукупності вони і складають зміст відносин власності.
Володіння - це є фактичне панування над річчю. Гегель вважає володіння первинним по відношенню до користування і розпорядження, оскільки для того, щоб використовувати річ для задоволення своїх потреб, необхідно спочатку тим або іншим чином оволодіти річчю. Лізингоотримувач, перш ніж користуватися лізинговим майном, повинен узяти його в лізинг, забезпечивши тим самим для себе можливість використовувати його у своїх інтересах. Або, наприклад, перш, ніж робочий почне працювати на отриманому в лізинг верстаті, почне виробляти продукцію, тобто користуватися споживними властивостями верстата, майстер спочатку повинен визначити, що на цьому верстаті може працювати саме цей робочий, а не якийсь інший. Таким чином, у верстата з'явився власник. По Гегелю “вступ до володіння є частково безпосередньо фізичне захоплення, частково формування, частково просто позначення ”[5].
Фізичне захоплення є найбільш простим способом вступу у володіння, оскільки в цьому акті безпосередньо присутня людина.
Формування речі, або додання їй форми “є найбільш відповідне ідеї вступу до володіння, тому що воно поєднує в собі суб'єктивне і об'єктивне, отримує тим самим суб'єктивну форму, що відповідає моїм бажанням і потребам ”[5]. Поле, яке я обробляю, саме по собі об'єктивне, отримує тим самим суб'єктивну форму, що відповідає моїм бажанням і потребам. Формування може бути і не завжди прямим: “Якщо я споруджую вітряк, то я не надаю форму повітрю, але роблю форму для користування повітрям яку в мене не можуть відняти на тій підставі, що я не надав форму йому самому”.
Вступ у володіння за допомогою позначення «є знак на речі, значення якого повинне полягати в тому, що я вклав в неї свою волю».
Категорія володіння об'єктивно властива і лізинговим відносинам. Передача в лізинг майна означає для лізингоодержувача володіння ним. На наш погляд, вступ до володіння при лізингових операціях відбувається за допомогою позначення, при укладенні лізингового договору. Договір лізингу є знак, який дозволяє лізингоотримувачу оволодіти майном, що є об'єктом даної угоди, Завдяки цьому акту лізингоотримувач отримує фактичне панування над майном і набуває можливість користуватися їм.
Користування - є отримання корисних властивостей речі. Користування означає отримання доходу в натуральній та інших формах шляхом використання споживних властивостей речі. Вступивши у володіння річчю, людина прагне задовольнити свої потреби і бажання, збільшені відповідно до споживних властивостей речі, яка служить засобом їх задоволення. Користування - є споживання речі, “є реалізація моєї потреби за допомогою зміни, знищення, поглинання речі, і річ таким чином виконує своє призначення”[7].
Лізингоотримувач користується узятим в лізинг майном, витягуючи з нього корисні властивості, Так, при роботі на узятому в лізинг верстаті, лізингоотримувач є власником виробленої продукції, яку він може споживати. Проте при цьому частина вартості верстата переноситься на саму продукцію. В результаті лізингоодержувач споживає частину вартості верстата.
Власність на саму річ - є вільна повна власність, яку слід відрізняти від відносин тимчасового або часткового володіння і користування. Власність або є, або її немає, але вона не може бути зв'язана умовами або застереженнями. Саме подібною частковою привласнення і тимчасовими обмеженнями й характеризуються лізингові відносини. Лізингоотримувач за умовами лізингового договору набуває можливості протягом лише певного терміну користуватися лізинговим майном. По закінченні договору лізингу він зобов'язаний повернути майно власникові. Крім того, привласнення результатів праці, отриманих в результаті користування об'єктами лізингу з боку лізингоодержувача, носить частковий характер, оскільки з отриманого доходу він зобов'язаний певну частину сплатити власникові за надання майна в тимчасове користування. При цьому, лізингодавець залишається власником свого майна внаслідок того, що: