Смекни!
smekni.com

Економічний зміст відносин платності лізингу (стр. 3 из 3)

Маркс навіть не виділяє орендний капітал у самостійний вид капіталу, він розглядає його як товарну форму позикового капіталу і зводить його до грошової основи. Він досліджує лише грошовий капітал, від якого, на його думку, відбулися всі інші форми позикового капіталу.

Специфіка товарної форми накладає свій певний відбиток на кількісні характеристики лізингової плати, не кажучи вже про її структурну відмінність від позикового відсотка, як додаткової вартості позикового капіталу.

Щодо кількісної оцінки частини лізингової плати, яка відшкодовує знос переданих у лізинг засобів, то вона цілком визначена й еквівалентна нормі і сумі амортизаційних відрахувань, що нараховуються у міру їх експлуатації.

Що стосується лізингового відсотка, то тут подібної визначеності немає, як немає такої й у його "рідного брата" – позикового відсотка.

Досліджуючи ставку відсотка, К. Маркс дійшов висновку, що "Середня норма відсотка... не може бути визначена жодним законом. У цій сфері не існує жодної природної норми відсотка в тому сенсі, в якому економісти говорять про природну норму прибутку" [1,с.378].

Він вважає, що відсоток слід ставити у співвідношення із середньою нормою прибутку, яку розглядає, як кінцеву максимальну межа відсотка. Ставка відсотка відноситься до норми прибутку так само, як ринкова ціна товару і його вартості. І тут же робить висновок: "що обидві особи (позичальник і кредитор) ділять між собою той прибуток, на який вони мають домагання, це само по собі, такий же чисто емпіричний факт, що належить до царства випадковостей, як процентний розподіл загального прибутку будь-якої компанії між різними її пайовиками" [1, с.378].

Отже, за Марксом: "...немає жодної природної норми позикового відсотка"[1,с.399].

Чи стосується це лізингового відсотка? На наш погляд, ні. Спробуємо це довести, виходячи з відмінностей між лізинговим капіталом у товарній формі і позиковим – у грошовій. Власник позикового капіталу дає підприємцю – промисловому капіталістові, позику. Останній укладає її у виробництво – купує необхідне обладнання, сировину, матеріали, наймає робочу силу. І все це на кошти власника позикового капіталу. Припустимо, що після реалізації виробленого товару підприємець отримує прибуток на рівні середнього на вкладений капітал. Як цей середній прибуток розділити між даними суб'єктами позикових відносин? Будь-які закономірності в економічній літературі не описані. Не зустрічалися також і методики, які науково обґрунтовують розподіл цього середнього прибутку.

А що відбувається за лізинговою угодою? Тут позичаються не грошові кошти, на які організовується виробничий процес, а цілком конкретні, наповнені речовим змістом, споживні вартості переважно у вигляді основних засобів виробництва. Вони є необхідною, але не достатньою умовою для процесу виробництва. Лізингоодержувачу, окрім даних верстатів, машин і устаткування, необхідно вкласти свої кошти в сировину і матеріали, найняти робочу силу і провести інші неодмінні витрати, що становить собівартість даного виробництва. Припустимо, що після реалізації виробничого товару лізингоодержувач так само отримав середній прибуток на вкладений капітал. Але капітал вкладав і лізингодавець у вигляді верстатів машин та устаткування, і сам лізингоодержувач – решту частини. І здається, що кожен пропорційно своїй частині вкладеного капіталу має право претендувати на частку отриманого прибутку за принципом: "на рівний капітал – рівний прибуток" [7, с.40].

Поза сумнівом, так могло статися, якби вони були компаньйонами і разом на двох організували дане виробництво; між собою ділили б усі витрати на його організацію і можливі збитки. Як результат подібних спільних дій і відносин, ділили б прибуток, також на двох, пропорційно розмірам укладених витрат.

Однак нічого подібного не спостерігається в умовах лізингової угоди. Лізингодавець тільки бажає знати для яких цілей лізингоодержувач бере в лізинг його майно, він братиме участь у підприємницькому ризику (або навіть зазнавати можливих збитків) набагато в меншій мірі, ніж лізингоодержувач. Його цікавить лише неухильне дотримання умов лізингової угоди щодо термінів лізингу, сплати лізингової плати, технічного стану переданого устаткування і тому подібне.

Лізингоодержувач практично всю відповідальність і ризик за результати свого підприємства бере на себе. У разі невдачі лізингодавець вимагатиме від нього виконання умов лізингового договору, не зважаючи ні на що. Отже, лізингодавець не є компаньйоном лізингоодержувача, не має економічного права на розподіл прибутку пропорційно розміру вкладеного капіталу.

У лізингових угодах має бути абсолютно інший порядок розподілу доходів. Звісно, вкладають капітал обидва суб'єкти відносин, але кожен капітал у процесі лізингового виробництва по-різному бере участь у створенні вартості товару. Остання визначається за відомою формулою: З + V + m = W. У цій формулі З ( постійний капітал) включає в себе Вп – вартість засобів праці, спожитих у процесі виробництва, і Пп – вартість предметів праці. Через специфіку кругообігу даних елементів постійного капіталу, вартість предметів праці в процесі одного обороту повністю переносить свою вартість на вартість виробленого товару. Вартість же засобів праці, які в основній своїй масі і є об'єктом лізингових відносин, переноситься частинами, у міру її споживання в процесі виробництва.


ВИСНОВКИ

Отже, у процесі обороту не вся вартість переданих у лізинг засобів праці бере участь у створенні вартості товару і додаткової вартості, а лише та її частина, що була перенесена на вартість цього товару, яка була спожита в процесі виробництва, іншими словами – була схильна до зносу.

Таким чином, після закінчення кожного обороту лізингоодержувач повинен нараховувати лізинговий відсоток лише на ту частину переданих у лізинг коштів, яка безпосередньо брала участь у створенні вартості товару і додаткової вартості. Та частина коштів праці, яка не брала участь у цьому процесі – не повинна бути сплачена.

Лізингоодержувач щороку міг би брати в лізинг тільки ту частину коштів праці, яка була б спожита в процесі виробництва. Але оскільки фізично це зробити неможливо, він бере в лізинг засоби праці повністю, оплачуючи при цьому лише ту частину їх вартості, якою він користується. Невикористану частину вартості переданих у лізинг засобів після закінчення терміну лізингу він повертає лізингодавцю в натуральній формі.


ЛІТЕРАТУРА

1. Демьяненко Н. Кредитная политика государства в отношении аграрного сектора экономики в рыночных условиях / Н. Демьяненко // Экономика Украины. – 2002. – № 11. – С. 51–60.

2. Диваков С.В. Организация и эффективность лизинга восстановленной техники в сельском хозяйстве : дис. ... канд. экон. наук : 08.00.05 / Диваков Сергей Викторович. – М., 2004. – 164 c.

3. Динамикадоходов лизинговых компаний в Японии // 20 больших общеотраслевых вопросов совершенствования хозяйственного механизма. – М., 1992. – № 6. – С. 5.

4. Добіжа Н.В. Сутність та форми лізингу в АПК / Н.В. Добіжа // Економіка АПК. – 2008. – № 9. – С. 116–122.

5. Добіжа Н.В. Відтворення матеріально-технічної бази як основа зростання сільськогосподарського виробництва / Н. В. Добіжа / Економіка АПК. – 2008. – № 4. – С. 78–83.

6. Дождев Д.В. Основание защиты владения в римском праве: моногр. / Д.В. Дождев. – М. : [Б. и.], 1996. – 238 с.

7. Долгушина Ю.Б. Лизинг / Ю.Б. Долгушина. – М.: Бератор-Пресс, 2002. – 128 с.

8. Дослідження ринку лізингу України за 2008 рік. – Звіти - Leasing.org.ua[Електронний ресурс]- режим доступу www.leasing.org.ua/ua/bulletin/survey_2008

9. Дуфенюк О.М. Лізінг у фінансовому забезпеченні розвитку сільскогосподарського виробництва / О.М. Дуфенюк // Фінанси України. – 2002. – № 7. – С. 71–78.

10. Евстратов А. Лизинговые операции в зарубежной коммерции / А. Евстратов // Материально-техническое снабжение. – 1990. – № 1. – С. 91–98.

11. Евстратов А. Лизинг в СССР : перспективы и реальность / А. Евстратов // Материально-техническое снабжение. – 1990. – № 2 – С. 90–96.

12. Жуков Г.М. Лизинг в АПК / Г.М. Жуков // Деньги и кредит. – 1990. – № 1. – С. 39–41.

13. Іванишин В.В. Роль лізингу в забезпеченні сільськогосподарських підприємств засобами механізації / В. В. Іванишин. – К. : ІАЕ УААН, 2003. – 294 с.

14. Игошкин В.С. Мировая экономика : [учеб. пособие для вузов по экон. специальностям] / В.С. Игошкин; Казан. финансово-экон. ин-т Казань : Изд-во Казан. финансово-экон. ин-та, 1998. – 163 с.

15. Илингин И. Лизинг при экспорте машин и оборудования / И. Илингин // Российский экономический журнал (ЭКО). – 1992. –№ 9. – С. 149–154.

16. Иеринг Р. Теории владения / Р. Иеринг; пер. Е.В. Васьковского. – СПб.: Юрид. кн. магазин Н. К. Мартынова, 1895. – 48 с.