Смекни!
smekni.com

Характеристика виробничого потенціалу. Методи оцінки вартості нематеріальних активів (стр. 2 из 3)

Під ринковим потенціалом підприємства Є.В. Попов розуміє «можливість управління його ресурсами на певних етапах розвитку з метою ефективної взаємодії з ринком». Кожне підприємство володіє ринковим потенціалом, але не всі використовують його на 100%.

Цей автор виділяє такі складові ринкового потенціалу як елемента стратегічного планування – блок ресурсів, блок системи управління і стратегічного планування підприємства і блок маркетингу.

Ці три блоки охоплюють всі основні стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягати намічених цілей.

В управлінському блоці формується місія, виробляється стратегія розвитку, визначаються цілі. Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок наявних на підприємстві ресурсів (трудових, інформаційних, фінансових, матеріальних). Маркетинговий елемент, доповнюючий структуру ринкового потенціалу підприємства, відображає діяльність персоналу: аналітичну, виробничу, комунікаційну. Таким чином, поняттям «ринковий потенціал підприємства» об’єднуються не тільки ресурси, які взаємодіють із системою управління на різних етапах, а й методи, застосування яких дозволяє найбільш ефективно реалізовувати наявні ринкові можливості.

Маркетинговий потенціал підприємства трактується вченими як «ступінь готовності, здатності, можливості маркетингової служби підприємства своєчасно і якісно виконувати маркетингові функції, головне завдання – підвищення конкурентоспроможності підприємства в умовах мінливого зовнішнього середовища».

Виділяють також конкурентний потенціал організації, під яким розуміється її потенційна можливість зберігати або збільшувати конкурентоспроможність у короткотерміновому періоді. Інакше кажучи, цей показник визначається сукупністю параметрів, які визначають можливість (потенціал) і спроможність організації ефективно функціонувати на ринку (утримувати або збільшувати свою ринкову частку, мати достатньо високий рівень рентабельності) в перспективі.

Сосненко Л.С. оперує терміном економічного потенціалу та трактує його як «здатність підприємства забезпечувати своє довготермінове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів». Ним розроблена багаторівнева структурна модель формування економічного потенціалу підприємства на основі поетапно-структурного підходу.

Поетапно структурний підхід до формування величини економічного потенціалу підприємства передбачає виділення проміжних рівнів потенційних можливостей підприємства. Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що являє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси. З’єднуючою ланкою є господарський потенціал, тобто сукупна здатність виробничого потенціалу підприємства і рівня його ділової активності в умовах існуючого маркетингового середовища задовольняти потреби ринку в певному обсязі матеріальних благ та послуг.

Для оцінки потенціалу підприємства використовується методи:

1) Витратний (майновий) – визначається вартість об’єкта на основі суми витрат на його створення і використання;

2) Порівняльний (ринковий) – методи цієї групи визначають вартість об’єкта на базі співставлення з аналоговими, що вже були об’єктами ринкових угод;

3) Результатний (дохідний) – вартість об’єкта оцінюється на основі величини чистого потоку, позитивних результатів від його використання.

Процес управління потенціалом може включати кілька стадій:

1. Формування – виявлення стратегічних можливостей та ресурсів, які здатні підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, тобто це виявлення резервів потенціалу.

2. Використання – означає залучення в роботу ресурсів, які були виявлені під час формування.

3. Розвиток – нарощування потенціалу за рахунок резервів, якісну зміну параметрів функціонування, вихід на рівень показників кращих підприємств.

До системи управління потенціалом можна сформувати такі вимоги:

A. Забезпечення ефективного використання ресурсів та відповідальність управлінських рішень за досягнення результатів.

B. Ефективне регулювання внутрішньо матеріальних, фінансових, інформативних, потоків з метою досягнення необхідного рівня потенціалу.

C. Визначення міри відхилення потенціалу підприємства від еталонного значення та оцінка комплексу заходів з розвитку існуючого потенціалу.

виробничий потенціал нематеріальний актив

2. Нематеріальні активи та методи їх оцінювання

Нематеріальні ресурси – це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.

Нематеріальні активи це частина активів підприємства, які мають вартість, але не мають матеріального змісту. Вони використовуються в господарському обороті і здатні приносити дохід. У залежності від призначення і виконуваних функцій нематеріальні активи можна поділити на три основні групи: інтелектуальна власність, майнові права і відкладені (капіталізовані) витрати.

Як правило, оцінка нематеріальних активів потрібно при вирішенні певної конкретної задачі, пов'язаної з використанням майнових прав на дані нематеріальні активи і обумовлена метою цього використання.

Оцінка нематеріальних активів найчастіше проводиться у зв'язку з: угодами купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності; наданням ліцензії на використання об'єктів інтелектуальної власності; визначенням збитку від порушення прав інтелектуальної власності; внеском до статутного капіталу; постановкою на баланс нематеріальних активів; оцінкою бізнесу; приватизацією підприємства; реорганізацією підприємства; внесенням змін у фінансову звітність.

Нематеріальні активи – це юридична категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси, та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу. Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності полягає у забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або забороні підробок. До нематеріальних активів також відносяться патенти,які підтверджують право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Правова охорона товарних знаків здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтво установленого зразка. Таке свідоцтво забезпечує його власнику виключне право користування та розпорядження знаком на свій розсуд або право дати будь-якій особі дозвіл на використання знака на підставі ліцензійного договору, тобто видати ліцензію.

Реалізація права власності на всі нематеріальні ресурси можлива самим підприємством або наданням права іншій заінтересованій стороні у формі ліцензійної угоди.

Ліцензія– це дозвіл на використання нематеріального ресурсу або технічного досягнення протягом певного строку за винагороду.

Підприємства можуть купувати нематеріальні активи, одержувати їх безкоштовно або створювати самі. Нематеріальний актив підлягає відображенню за первинною вартістю (собівартістю) його придбання чи створення на дату прийняття на бухгалтерський облік. Собівартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, усі податки, що не підлягають відшкодуванню, та інші витрати, безпосередньо пов'язані із його придбанням та доведенням до стану, придатного для використання за призначенням, крім отриманих торговельних знижок.

Якщо нематеріальний актив надійшов у результаті обміну на інший актив, то його собівартість визначається як різниця між справедливою ринковою вартістю отриманого активу і сумою часткової оплати, здійсненої підприємством грошовими коштами або їх еквівалентами під час придбання.

Якщо нематеріальний актив був безкоштовно отриманий підприємством, то його собівартість дорівнює ринковій вартості на дату прийняття на облік.

Аналогічно оцінюються нематеріальні активи, якщо вносяться учасником створеного підприємства.

До собівартості безпосередньо створеного на підприємстві нематеріального активу включаються всі затрати на оплату праці; матеріального активу – всі затрати на оплату праці, матеріали, накладні витрати, придатні для використання за призначенням.

Наступні витрати, пов'язані з нематеріальним активом, включаються до його собівартості, якщо існує впевненість у збільшенні завдяки цьому майбутнього притоку економічних вигод. Якщо потрібні додаткові витрати для підтримання об'єкта в придатному для використання стані, такі витрати визнаються витратами звітного періоду.

Вартість нематеріальних активів відшкодовується включенням до витрат діяльності (виробничої, комерційної) амортизаційних відрахувань. Величина амортизації нематеріальних активів має визначатися щомісячно за нормами, що розраховуються виходячи з початкової вартості та строку корисного їх використання, але не більше від строку, встановленого законом, або строку діяльності господарства.

За своєю суттю об'єкти інтелектуальної власності не мають матеріальної основи, а тільки інколи можуть бути матеріалізовані в конкретних результатах. Тому їх вартість не можна визначити традиційними показниками, які використовують для оцінювання матеріальних складових підприємницького потенціалу підприємства. Конкретна технологія оцінювання вартості нематеріального активу обумовлена метою її проведення. Незалежно від цілей аналізу обов'язковою є ідентифікація кожного об'єкта оцінки та його власника в кожному конкретному випадку. Кожна методика розробляється під конкретного замовника.