Всі умови, в яких формується та розвивається підприємницька діяльність, можна згрупувати в окремі типи: економічні, соціальні і правові.
Економічні умови ефективної підприємницької діяльності– це пропозиція товарів і попит на них; види товарів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які покупці можуть витратити на ці покупки; надлишок або недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їх можливості придбання товарів. На економічну обстановку впливають доступність грошових ресурсів; рівень доходів; величина позикових засобів, за якими готові звернутися підприємці для фінансування своїх операцій і які готові надати їм кредитні установи.
Соціальні умови ефективної підприємницької діяльності здебільшого виявляються в соціально-культурних нормах. Соціально-культурні норми – моральні норми, релігійні погляди, освітній рівень населення, що мають вплив на формування потреб, специфіку організації підприємництва і ділову етику, на саме ставлення до підприємництва. Перш за все, це прагнення покупців здобувати товари, що відповідають певним смакам і моді. На різних етапах ці потреби можуть мінятися. Ці норми мають прямий вплив на спосіб життя споживачів.
Справжнє підприємництво виступає як ринкове за своєю сутністю явище. Воно визначається ступенем свободи (самостійності) економічної поведінки товаровиробника. Ця поведінка передбачає свободу попиту і пропозиції виробленого товару і товару – робоча сила, свободу ініціативи, мислення і дій. Соціальні умови впливають на ставлення окремого індивідуума до роботи, що впливає на його ставлення до величини заробітної плати, до умов праці. Від підприємницької діяльності підприємець має отримувати задоволення. Він бере участь у вирішенні соціальних питань трудової діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров'я, збереження робочих місць і т.д.
Значну роль у формуванні підприємництва грають підготовка і підвищення кваліфікації кадрів підприємців: організація навчання сучасним методам ведення підприємницької діяльності, навчання і перенавчання кадрів, їх стажування у розвинених країнах, організація підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів для навчання підприємців, створення мережі консультативних центрів, що проводять професійний відбір і орієнтацію кадрів підприємницького сектору
Створення необхідних правових умов ефективної підприємницької діяльності також має велике значення. Це, в першу чергу, наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність і створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва: спрощена та прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств; вдосконалення податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців України з закордонними країнами.
До чинників, що сприяють розвитку підприємництва, також відносять:
1) прагнення людей поліпшити свій добробут, розширення їх запитів та потреб. Підприємництво у різних сферах життя людини – це короткий шлях до добробуту та процвітання;
2) підвищення матеріального та культурного рівня життя суспільства. Воно веде до зростання доходів і заощаджень, які можна вкласти у «справу» й отримати додатковий дохід. Цей чинник сприяє розширенню підприємницького поля, концентрації капіталу і збільшує можливості підприємництва у вирішенні народногосподарських завдань;
3) наявність безробіття в економіці. Воно є наслідком банкрутства збиткових та закриття низькорентабельних підприємств, а також результатом порушення ринкової рівноваги на ринку праці; за певних умов безробіття може бути джерелом кваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності;
4) прагнення людини до незалежності та самовираження, визнання її таланту та заслуг, потреба в повазі, взаємодопомозі. Ці психологічні риси людини можуть бути реалізовані саме у підприємництві.
Отже, аналіз підприємницької діяльності дозволяє визначити такі істотні чинники її успіху, як висока кваліфікація, великі особисті контакти, достатні матеріальні і фінансові ресурси, наявність замовлень споживачів.
2.2 Впровадження високих технологій та спеціалізація підприємств
Важливим напрямком розвитку підприємницької діяльності є інноваційна діяльність, зокрема, впровадження високих технологій, а також розвиток спеціалізованих підприємств. Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств. Характерною є зростаюча кількість наукових праць, де досліджується інноваційна діяльність.
В Україні інноваційний розвиток відбувається за вкрай несприятливих умов. Спостерігається спад виробництва у наукомістких галузях, відтік з країни висококваліфікованих фахівців, старіння кадрів і слабке фінансування державою науково-дослідних робіт за існуючої тенденції відтоку інвестиційних ресурсів, що обумовлює несприйнятливість економіки до науково-технічних інновацій [16, с. 134].
Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», інновації – це новостворені і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери, забезпечують економію витрат чи створюють умови для такої економії [13].
Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.
Сучасні нові технології дають можливість:
а) економити сировину, енергію, працю, а значить, і фінансові ресурси;
б) випускати якіснішу продукцію;
в) зменшувати концентрацію виробництва на підприємствах;
г) обмежувати забруднення навколишнього середовища;
д) підвищувати продуктивність праці і знижувати собівартість продукції.
Відбуваються глибокі науково-технічні зрушення у господарстві, обумовлені впровадженням інноваційних технологій.
Пріоритетний розвиток одержали так звані високі технології:
1) нові напрямки в науці (електроніка, біотехнологія тощо);
2) власне технологічні інновації (плазмові, лазерні виробничі процеси);
3) організація заводського процесу (комплексна автоматизація, впровадження нових джерел енергії та ін.);
4) розробка і випуск нових видів техніки.
Останні два елементи високих технологій здійснюються безпосередньо на підприємстві і мають прямий вплив на нього.
Вплив новітніх технологій на мікрорівні насамперед стосується підвищення ефективності виробництва за рахунок зниження енерго-, матеріало-, трудо – та капіталоємності при створенні виробництв. Споживання ресурсів і виробництво продукції небувало розширились, тому будь-яке зниження різного роду витрат у розрахунку на одиницю продукції само по собі забезпечує економію.
Ще більший вплив виявляють нові технології на вдосконалення організації суспільного виробництва у межах підприємств. Вони сприяють зміні підходів до аналізу взаємопов'язаності технологічних процесів у промисловому виробництві, врахуванню соціальних факторів його розвитку, зміні транспортних умов діяльності підприємств та потребують врахування екологічних проблем.
Вживається також поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП [9].
Масштаби впровадження інноваційних технологій промисловими підприємствами наведено в таблиці 2.1 [2].
Таблиця 2.1. Впровадження інновацій на промислових підприємствах
| Питома вага підприємств, що впроваджували інновації.% | Впроваджено нових технологічних процесів | Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань | З них нові види техніки | |
| 2007 | 11,5 | 1419 | 2526 | 881 |
| 2008 | 10,8 | 1647 | 2446 | 758 |
| 2009 | 10,7 | 1893 | 2685 | 641 |
Із таблиці 2.1 можна побачити, що в останні роки кількість підприємств, які впроваджували інновації, зменшується. Разом з цим скорочується кількість нових видів техніки, що впроваджувалися підприємствами. Тому основою стратегічного курсу України має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження нових інноваційних процесів та зростання економіки.
У найближчій перспективі головним напрямом підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва має стати його масштабне технічне і технологічне оновлення, що дасть змогу досягти:
1) поліпшення якості вироблюваної продукції;
2) зниження собівартості продукції завдяки заміні фізично й морально застарілої активної частини основних фондів;
3) створення імпортозамінних виробництв;
4) запровадження сучасних технологій, особливо енергозберігаючих.
Технічне переозброєння вимагатиме залучення капіталовкладень, розміри яких визначаються змістом і масштабом інноваційних проектів [10].
Обсяг таких інвестицій для реального сектора економіки оцінюється експертами приблизно в 40–60 млрд. грн. Більша частина їх може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування, якими є самофінансування підприємств, заощадження населення, кошти бюджету.
Для сучасного виробництва економічно вигідною є ідея спеціалізації окремих підприємств на виробництві певного виду товарів. У провідних країнах спеціалізація виробництва добре розвинута в усіх галузях економіки. Ця форма організації виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт [15].