Виконавцями господарсько-трудових інтересів є органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики.
Останнім часом помітна тенденція злиття суб'єктів державної та приватної економічної політики і поява в результаті цього нових регулюючих органів. Наприклад, створюється орган з представників спілок підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тариф них угод між підприємцями та трудящими. Він служить для узгодження інтересів головних суб'єктів праці – роботодавців і найманих працівників
Об'єкти державного регулювання ринку праці – це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають труднощі, які не розв'язуються автоматично, в той час як їх розв'язання терміново потрібне для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності в суспільстві. До них належать:
· соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом;
· трудові відносини між роботодавцями і найманими працівниками, включаючи оплату та охорону праці, найом та звільнення працівників;
· зайнятість включаючи регулювання попиту та пропозиції робочої сили;
· допомогу по безробіттю;
· підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників;
· розподіл та перерозподіл робочої сили тощо. [2. ст. 73]
1.2 Особливості аграрного ринку праці та його регулювання
Аграрний сектор – одна з найважливіших сфер матеріального виробництва, в якій створюються матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.
Аграрний сектор посідає досить важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни і добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектору залежить від тієї частки економічних відносин, які складаються в ньому.
Економічні відносини в аграрному секторі досить специфічні, бо виникають вони з приводу привласнення й використання землі як основного фактору виробництва. Це, в свою чергу, відрізняє аграрний сектор від інших галузей народного господарства.
Перехід від планової системи підготовки й розподілу сільськогосподарських кадрів до ринкової супроводжується загостренням конкурентної боротьби між претендентами на працевлаштування, призводить до повної змістовної переорієнтації принципів залучення населення до участі в системі зайнятості та зміни мотивів, що регулюють поведінку учасників трудового процесу. На перший план виходять так звані «зовнішні мотиви зайнятості», що пов’язані з першочерговим задоволенням матеріальних потреб. Такий фактор як ступінь комфортності праці, відступає на другий план, зовсім не враховуються внутрішні мотиви зайнятості, зокрема можливість всебічної інтелектуальної самореалізації індивіда, задоволення від своєї праці та ін.
На основі аналізу різних видів трактувань поняття зайнятості встановлено його сутність як соціально-економічного явища.
Існують різні види зайнятості: повна й неповна (повна поділяється на видиму, приховану і потенційну), первинна і вторинна, основна і додаткова (додаткова поділяється на тимчасову і сезонну).
Мотивація зайнятості у сільському господарстві зумовлена значною мірою особливостями сільськогосподарського виробництва. Ними є сезонність виробництва, яка характеризується річною циклічністю виробництва в рослинництві, роботою з живими організмами у тваринництві, певними особливостями соціально-економічної структури сільськогосподарського виробництва. Ще однією передумовою, яка зумовлює особливості мотивації зайнятості і праці в сільському господарстві, є те, що обираючи сільське господарство як місце своєї діяльності людина фактично обирає для себе певний спосіб життя – сільський, який за соціальними благами є менш привабливим порівняно з міським. Це дуже важливо для молоді, яка вирішує проблему вибору сфери своєї діяльності.
Сучасне українське село характеризується послабленням трудової мотивації працівників, деформацією та руйнуванням трудових цінностей, зниженням трудової дисципліни, незацікавленістю працівників у розвитку професійного рівня й наростанням трудової апатії. Основними проблемами, що вимагають розв’язання, є подолання загальної тенденції до уповільнення економічного зростання, зупинення спаду виробництва і сучасної депресії, а також припинення неефективного використання ресурсів. Зміна негативних тенденцій на позитивні можлива лише у випадку продуктивної зайнятості сільського населення. Однак її формуванню заважає суцільна економічна криза, що охопила всі сфери й галузі господарства держави.
До зайнятих в особистому селянському господарстві статистичні органи зараховують осіб від 15 до 70 років, які вважають роботу в ньому для себе основною і відпрацювали протягом тижня не менше 30 годин, тобто, за нормативом (нормативна тривалість робочого часу, встановленого для цього виду робіт) щоденно 4,3 години. Мотивація зайнятості в ОСГ поділяється на трудову і господарську. Трудова мотивація притаманна як власнику, так і найманому працівникові, а господарська – може формуватися лише у господаря, в особі якого поєднується власник, користувач і розпорядник засобів виробництва та робочої сили.
Праця працівника аграрної сфери, як ні якого іншого працівника, дуже важка і потребує великого напруження усіх духовних та фізичних сил. Для повного розкриття і можливості використання цих сил потрібна постійна та стала мотивація до праці – раціональне поєднання мотивів і стимулів матеріального, морального та психологічного характеру. Тобто затрачена праця має забезпечувати належний заробіток. При цьому важливо, щоб робітник у процесі праці й особливо при завершенні певного циклу робіт і отриманні кінцевих результатів у вигляді продукції або інших наслідків своєї діяльності відчував моральне творче задоволення, відчував радість і гордість від відчуття значущості для себе і суспільства одержаних результатів.
За таких умов з особливою гостротою постає питання про пошук факторів, що спонукали б населення до праці в сільському господарстві. Ситуація, що склалася в аграрній сфері України, вимагає високої трудової й соціальної активності працівників. Підвищення рівня ефективності праці пов’язане з вивченням самих працівників, потенціалу продуктивних здібностей і потреб, з дослідженням механізму формування й розвитку їх трудової мотиваційної системи.
Приватизація землі і майна, розвиток нових форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки, зміни в обсягах і структурі виробництва сільськогосподарської продукції спричиняють помітні зміни в чисельності та структурі населення, зайнятого у сільському господарстві. Найбільш характерними є зниження загальної чисельності зайнятих у галузі та зміна співвідношення між зайнятими у секторі сільськогосподарських підприємств та секторі особистих селянських господарств. [3 ст. 117]
2. Формування та функціонування ринку праці
2.1 Економічна оцінка сучасного ринку праці на досліджуваному об’єкті (Чернівецька обл.)
Сучасний ринок праці диктує свої вимоги щодо кваліфікації працівників, що стрімко змінюються. Тому правильно викладена та актуальна інформація дає уявлення про перспективи працевлаштування за конкретною професією або спеціальністю. Дізнаємось про ринок праці Чернівецької області.
Чернівецька область вважається найменшою в Україні за площею та населенням. Однак історія та розвиток Буковини (традиційна й давня назва Чернівецької області) вказує на інтенсивність та швидкість піднесення економічного становища цього краю.
Зайнятість населення станом на січень-березень 2010 року становила 147,7 тис. осіб. За видами економічної діяльності кількість працівників:
• у освіті – 32,5 тис. осіб (22,0%),
• у промисловості – 25,3 тис. осіб (17,1%),
• в охороні здоров'я – 22,5 тис. осіб (15,2%),
• у торгівлі, ремонті автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 11,2 тис. осіб (7,6%),
• в державному управлінні – 11,2 тис. осіб (7,6%),
• у транспорті і зв'язку – 10,1 тис. осіб (6,8%),
• у сільському господарстві – 7,8 тис. осіб (5,3%). [4]
Тенденції ринку праці
1. Ринок праці Чернівецької області значною мірою потерпає від територіальної розбалансованості попиту та пропозиції робочої сили. 75% безробітних належать до мешканців сільської місцевості, а більшість вакансій – це робочі місця в обласному центрі.
2. Останні дослідження засвідчили, що до 2011 року в краї буде створено 29 тисяч нових робочих місць. Серед майбутніх 29 тисяч вакансій: 63% – це робітничі професії, 12% – посади для службовців, 25% – робочі місця, що не потребують спеціальної кваліфікації.
3. У Чернівцях відчувається дефіцит робочої сили, у першу чергу – робітників високої кваліфікації і навіть юристів, економістів та бухгалтерів, але із досвідом роботи.
Влада краю постійно спостерігає за ситуацією на ринку праці та намагається вносити й свої корективи. Так, голова Чернівецької ОДА В. Куліш заявив, що «на найближче майбутнє у планах крайової влади – удосконалення процесу професійної адаптації: військовослужбовці починатимуть освоювати нову професію, якої потребує ринок праці, за рік до звільнення у запас. І до 2010 року кожен військовослужбовець, звільнившись з армії, при бажанні отримає цивільну професію».
Особливістю буковинського ринку праці є стрімкий потік емігрантів до країн Західної Європи, особливо – до Франції, Португалії, Італії. Більше ста тисяч буковинців проживає та працює за межами України. Вирішити таку ситуацію на ринку праці намагаються за допомогою різноманітних інвестиційних проектів та створення додаткових робочих місць з високою заробітною платнею. [6]