Смекни!
smekni.com

Швейна та хутряна промисловість України (стр. 1 из 6)

КУРСОВА РОБОТА

з курсу “Розміщення продуктивних сил”

на тему:“Швейна та хутряна промисловість України”


ПЛАН

Вступ

1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура....................................................................

2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України. Сучасний стан галузі..........

3.Розміщення швейної та хутрової промисловості України...........................

3.1.Особливості і фактори розміщення галузі..............................................

3.2.Сучасна географія швейного та хутряного виробництва......................

4.Внутрішня та зовнішня торгівля України швейною та хутряною продукцією.......................................................................................................

5.Перспективи розвитку і розміщення швейної та хутрової промисловості в умовах ринкової економіки..........................................................................

Висновки...........................................................................................................

Вступ

На сучасному етапі у зв'язку з переходом до ринкової економіки роль галузевих економічних розробок прогнозового характеру збері­гається, оскільки регулювання розвитку й розміщення підприємств має велике значення і в умовах ринкової економіки. Так, у СШA майже 50 %, а в Італії майже 70 % економіки регулюється державою.

Однак методи регулювання в розвинених країнах світу мають інший характер: не адміністративно-бюрократичні заходи, а еко­номічні (у вигляді, наприклад, особливої податкової політики сти­муляційного або гальмівного характеру). Велике значення мають правові важелі управління розвитком економіки. Такі розробки пошукового характеру — це особливі державні програми розвитку певної галузі виробництва. Отже, галузеві схеми розміщення гос­подарства України повинні бути аналогічними закордонним, нау­ково обгрунтованими, мати більш рекомендаційний, а не дирек­тивний характер.

Чільне місце посідають також техніко-економічні обгрунтуван­ня (ТЕО) розвитку й розміщення окремих об'єктів господарства (як нових, так і старих, які необхідно реконструювати). ТЕО після уточнення і затвердження є основою для підготовки проектної до­кументації.

Отже, прогнозові або техніко-економічні документи обгрунту­вання розвитку й розміщення галузей та окремих їх підприємств матимуть в майбутньому велике значення для раціонального та ефек­тивного розвитку й розміщення господарства. Проте на такі галузі, як сільське господарство, частково легка й харчова галузі промисло­вості, сфера побутових послуг та інших подібних виробництв, де найефективніший розвиток малих форм організації, приватних за­собів господарювання, такі розробки значно менше впливатимуть.

Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва в загальному вигляді включають такі найважливіші етапи:

аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі;

визначення основних умов і факторів розвитку галузі й окре­мих підприємств на перспективу;

1.Значення швейної та хутрової промисловості у господарському комплексі України, їх структура.

Серед галузей виробництва непродовольчих товарів однією з найважливіших є легка промисловість (див. картосхему на ), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а про­мисловість — кордом, технічними тканинами та ін.

Виробничий потенціал легкої і текстильної промисловості Ук­раїни давав можливість виготовляти 11,3 м2 тканин, 5,6 пари пан­чішно-шкарпеткових і 2,9 шт. трикотажних виробів, 2,0 пари взут­тя на кожну людину.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих під­приємства, з них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 — оренд­ними, 116 — колективними.

Розвиток швейної промисловості неможливий без тісних зв'язків з іншими галузями економіки,серед яких чільне місце посідає текстильна промисловість промисловість /сировина/, мазинобудування устаткування транспорту та торгівлі.

Особливо важливе співробітництвоз торгівлею, тому що швейна промисловість повинна забезпечити населення одним з трьох основних елементів матеріальних благ /їжа, одяг житло/.Постачаючи у торгівельну мережу готовішвейні вироби, галузь утворює необхіднийтоварний фонд їхніх видів, від кількості та якості яких залежить забезпечення попиту ринку. Так у 1940 р. у товарообігу непродовольчих товарів України одяг та білизна складали 185 млн.крб. а у І990 р. сума від, реалізації цих товарів досягла 5526 млн крб., тобто збільшилась майже у 30 раз. Товарна структура роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі України непродо-непродовольчими товарами завжди характеризувалася високою часткою швейних виробів у 1940 р. вона складала 14.1%. а в 1990р. - 15%.

Зростання товарообігу швейних виробів у знаній мірі визначається об'ємом їхнього виробництва , а також залежить від якості, асортименту та відповідності до моди. Сучасний одяг класифікують за такими ознаками

а/щодо матеріалу - з ткани, трикотажу, нетканих, дубльованих та плівкових матеріалів, натурального та штучногоного хутра, натуральної та штучної шкіри

б/ за статево-віковими ознаками - жіночий,чоловічий, дитячий.

в/ за сезоном: літній, зимовий, демисезонний;

г/ за призначенням: побутовий, формений, спортивний, спеціальний.

Сучасна сировинна база швейної промисловості включає тканини, штучні шкіри, плівкові матеріали, хутро, підкладочні тканини та матеріали, фурнітуру тощо. Серед усіх видівсировини найбільшу питому вагу як за об'ємом так за вартістю мають тканини. Тому основ-ними постачальниками сировини для швейного виробництва є підприємства текстильної галузі, які направляють у швейну промисловість що 75% випуску тканин. Текстильна промисловість України забезпечує менше ½необхідного об'єму ткакин, тому швейна промисловість у значній мірт використовує тканини, що виробляють підприємства Росії; Біло­русі. Так,у І990 р. при власному виробництві 590 млн.м. бавовняних тканин в Україну було їх завезено /включаючи імпорт/ 930 млн. м /а вивезено 86 млн.м/. Швейна промисловість розширює свою сировинну базу за рахунок хімічних матеріалів, особ­ливо хімічних волокон - лавсану, капрону, нейлону. Це дає змогу поліпшити споживчі та естетичні характеристики виробів. Наприклад, на зміну важким пальтам "на ваті" прийшов легкий, теплий одяг з синтетичних, тканин, дубльованих з некополіуретаном чи штучним хутром.

Швейна промисловість як галузь фабрично-заводського виробництва почала розвиватися я. Україні на початку XX ст. - у Києві, Харкові, Одесі. На території західних областей діяли дрібні швейні підприємства, основані на ручній праці. У 30-ті роки стали до ладу декілька великих швейних підприємств, серед яких - фабрика ім.Горького у Києві, підприємства у Дніпропетровську, Кам'янець-Подільському, в інших містах України. Випуск валової продукції легкої промисловості республіки у 1940 р. перевищив рівень 1913 р. у 3,7 разу. Новобудови післявоєнного періоду - швейні фабрики у Переяславі-Хмельницькому,

Артемівську, Миколаєві, Дрогобичі, Кіровограді, Луганську. Були реконструйовані підприємства Києва, Харкова, Донецька. Динаміку розвитку швейної промисловісті України та зміни у груповому асорти­менті її виробів показує діаграма.

У цаний час швейна промисловість України вироблює майже 15% швейних виробів колишнього СРСР, що менше ніж відповідна частка у населенні /І8,2%

Питома вага промислових виробничих основних фондів швейної галузі у загальній вартості промислово-впробничих фондів в Україні складає 0,7%, що нижче, ніж. цей показник у СНД /0,9%/ та набагато нижче ніж, наприклад,у Латвії /2,5%/чи Білорусі /16%/. Ці дані говорять про те, що розвитку швейної промисловості Українине приділялося достатньої уваги.

Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціо-нального розміщення Та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити:

а/ випуск високоякісної продукції;

б/ елективне постачання підприємств торгівлі.

Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає::

1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній прмисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якос­ті продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку /і його кращого вивчення/ і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих. трудових росурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підпоиемств.

2 . Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей під­розділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщен-ня у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура /Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо/.

З. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. При цьому досягаються такі вигоди: чим більшеоб'єм випуску продукції, тим, нижча її собівартість і вища продук­тивність праці.