Смекни!
smekni.com

Державне регулювання ринкової економіки 2 (стр. 4 из 5)

5) вдосконалення та фінансування системи освіти, підготовка і перепідготовка кадрів вищої кваліфікації.

Третім основним елементом науково-технічної політики є оцінка одержаних у процесі її реалізації результатів. При цьому оцінюються можливі наслідки науково-технічного прогресу, здійснюється коригування такої політики.

Разом з прямим фінансуванням науково-дослідних робіт держава за допомогою податкової, амортизаційної, кредитної політики стимулює зростання витрат монополістичного та немонополістичного капіталу на НДДКР.

Водночас при проведенні державою науково-технічної політики виникає та розвивається ряд проблем, що значно послаблює, її ефективність, ускладнює досягнення рівноваги та збалансованості у функціонуванні національного ринку. До таких проблем належать: значна мілітаристська спрямованість такої діяльності буржуазної держави (у 1988 р. 80 % вартості контрактів укладалися з міністер­ством оборони та космічних досліджень); відсутність координаційних центрів, дублювання наукових досліджень, розпорошеність фінансових коштів, гостра нестача засобів проведення НДДКР у ряді цивільних галузей промис­ловості, сільського господарства, несвоєчасна підготовка наукових кадрів, перенасичення військових НДДКР і їх низьке використання у цивільних галузях — все це призводить до поглиблення суперечностей між наукою та монополістичною власністю.

Важливим методом державно-монополістичного регулювання економіки є амортизаційна політика уряду. Держава проводить політику прискореної амортизації.

3 погляду нагромадження капіталу політика прискореної амортизації означає зростання частки амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження.

Кредитна система розвинутих країн капіталізму опосередковує весь процес суспільного виробництва та нагромадження капіталу. Елементами цієї політики є операція з державними цінними паперами на відкритому ринку, регулювання рівня банківського процента, пряме регулювання банківських резервів.

Для оздоровлення кредитної системи в Україні, що, у свою чергу, сприятиме подоланню інфляційних процесів, зміцненню стабільності грошової системи, потрібен комплекс заходів. По-перше, слід визначити об'єктивну межу кредиту, за якою він стимулює інфляцію, тобто усунути практику надання кредитів, не забезпечених матеріальни­ми цінностями. Винятком може стати кредитна емісія під великий майбутній урожай, переробку сільськогосподарської продукції, виробництво будматеріалів та інші аналогічні практичні кроки. Водночас слід припинити кредиту­вання неефективного виробництва, різних нереальних проектів. Слід також підвищити ефективність безготівкового обігу. По-друге, Держбанк (або Центральний банк) повинен перетворитися на банк банків, управляти (регулювати) за допомогою економічних важелів діяльністю всіх інших комерційних і спеціальних банків (наприклад, кредитувати їхню діяльність і враховувати векселі під процент), регулювати грошовий обіг і кредит, безготівковий обіг (визначати загальну масу грошей, зберігати у себе частину касового резерву банків) та ін. Потрібно усунути відомчу, галузеву розпорошеність, і прив'язаність банків, інтегрувати всю мережу комерційних і спеціалізованих банків в одну систему. По-третє, Центральний банк повинен бути виведений з-під влади уряду, виконавчої влади та перейти у розпорядження лише законодавчої влади. По-четверте, всі комерційні та інші спеціалізовані банки повинні перейти на комерційні засади діяльності (самоокупність, самофінансування та ін.), працювати прибуткове на основі вивчення діяльності промислових підприємств, об'єктів їх кредитування, якості продукції, що виробляється, з вигодою займатися купівлею-продажем грошових коштів підприємств і населення і т. ін. Банки повинні, з одного боку, стимулювати за допомогою процента вкладення населенням, підприємствами вільних грошових коштів на різні строки, а з другого — стягуючи більш високий банківський процент за кредит, змушувати підприємства ефективно його використовувати, сприяти зниженню потреб у кредиті. Такі заходи слід органічно пов'язувати з індексом цін, темпами інфляції. Виходячи з досвіду комерційних та інших спеціалізованих банків у США, слід встановлювати норми резервів для комерційних банків і ощадних кас, брати участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів та ін. По-четверте, необхідно створити реальні передумови і поступово перейти до конвертованого карбованця. Заходи щодо такого переходу збігаються із заходами, спрямованими на оздоровлення грошової системи, послаблення інфляційних процесів. Це, передусім, необхідність наситити товарами та послугами внутрішній ринок, оздоровити кредитну, фінансову систему, домогтися конкурентоспроможності товарів на зовнішніх ринках, рівноваги державного бюджету, здійснити реформу ціноутворення, у результаті якої ціни повинні наблизитися до світових, і т. ін. Специфічними умовами конвертованості карбованця є встановлення рів­новаги платіжного балансу, реального валютного курсу, формування прогресивної податкової системи, відновлення всіх грошових функцій карбованця всередині країни, створення валютного, фінансового ринків та ін.

По-п'яте, слід створювати нову мережу комерційних банків та інших спеціалізованих закладів, формувати умови для їх конкуренції між собою. Кожен банк, у свою чергу, має право створювати свої відділення, враховуючи при цьому економічну доцільність.


3. ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ

За умов зруйнування Радянського Союзу різкий перехід до ринкових механізмів саморегулювання був цілком виправданим, а за тодішніх політичних умов, мабуть, єдино можливим кроком. Та ринок, з яким було покладено стільки надій, виявився дуже складною конструкцією. Вона не може скластися сама собою – тут потрібні значні зусилля держави протягом десятиліть.

А ми підняли занадто багато пилу на своєму життєвому шляху

І можна навіть зробити висновки відносно можливого розвитку подій у країні у разі, якщо не буде вжито рішучих заходів до посилення регулюючого впливу держави в потрібних напрямах

Слід визнати, що певних заходів в Україні вживали, але вони були якимись безцільними. А мудрі люди завжди вважали, що безцільне – це не тільки те, що не досягає цілі, а й те, що б’є через ціль, по своїх тилах.

Ось чому, на жаль, наші «незалежні» продуктивні сили продовжували йти в напрямі, протилежному тенденціям, характерним для розвинених держав, а також для деяких з тих, що перебувають у так званому перехідному періоді.

Відносна частка видобутку сировини в нашій економіці продовжує зростати; збільшується матеріально- і енергоємність виробництва; застаріле, традиційне устаткування не замінюється; нові технології не впроваджуються ;знищуються професіональні якості нації, навпаки,частка витрат на науку, освіту, медицину, так само як і їх вкладу в економіку катастрофічно падають.

За п’ять років виробництво України впало, на 55%. Українські банкіри майже не кредитують українське виробництво, а, навпаки, створюють умови для втечі капіталу за кордон і, отже, для фінансування іноземного виробництва.

За рубіж йде також і значна частина заробітної плати наших громадян, оскільки 95% товарів широкого вжитку на українському ринку – імпортні. Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах – 50-70%. Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане.

Вільне суспільство стало фактично некерованим, і єдина тенденція, що чітко проглядається, це деградація. Корумповане чиновництво у союзі із кримінальними злочинцями, відчуваючи повну безкарність, тягне країну у прірву.

Пік державного регулювання еконономіки припадає на перші післявоєнні десятиліття. Держава прагнула розв’язати конкретні завдання шляхом активного державного.

Це ,по-перше, відбудова зруйнованого чи підірваного війною народного господарства. По-друге, підвищення конкурентоспроможності своєї продукції і відновлення втрачених позицій на світових ринках, де у перші післявоєнні роки безроздільно панували американські корпорації. По-третє, прискорення економічного зростання і підвищення на цій основі рівня життя населення, тобто створення в тому чи іншому варіанті ”соціального ринкового господарства”.

Характерною рисою розглядуваного етапу стала націоналізація ряду галузей промисловості й транспорту.

Так, одним з найважливіших елементів витрат виробництва є затрати на енергію і транспортні тарифи, які на той час визначалися ціною на вугілля.

Іншою характерною рисою перших післявоенних десятиріч стало різке зростання трансфертних платежів, за рахунок яких сплачувалися допомоги безробітним та непрацездатним членам суспільства, будувалося муніципальне житло, вводилося пільгове або медичне обслуговування. Всі ці заходи широко рекламувалися як характерні ознаки “держави” загального добробуту, зразком якої вважалася Швеція.

Однак уже в другій половині 60-х років стало очевидним, що державне втручання в економічне життя перейшло оптимальні межі, значно послабило діяння ринкового механізму, а тому породило ряд серйозних наслідків. Насамперед стало очевидним, що націоналізовані підприємства менш ефективні, ніж приватні та акціонерні фірми. Державні підприємства користувалися фінансовою підтримкою держави, яка брала на себе їх борги і таким чином захищала їх від банкрутства. Інакше кажучи, вони були захищені від впливу жорсткого механізму ринкової конкуренції.