Смекни!
smekni.com

Історія розвитку економічного аналізу (стр. 5 из 7)

КЗ ДЗ = ДвЗ / ВК,

де: КЗ ДЗ – коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань,

ДвЗ – довгострокові зобов’язання,

ВК – власний капітал.

КЗ ДЗ поч. . року = 9389,7 / 1276,8 = 7,35

КЗ ДЗ кін. . року = 9545,3 / 1558,1 = 6,13

Оскільки значення коефіцієнта на кінець року знижується, це означає, що зменшується фінансовий ризик підприємства, тобто можливість втрати підприємством платоспроможності. На зниження значення коефіцієнту вплинуло зменшення суми довгострокових зобов’язань і зростання власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт ділової активності – свідчить про те, скільки виручки приносить кожна гривня майна підприємства, тобто наскільки ефективно використовується майно, що контролює підприємство. Даний коефіцієнт обчислюється за формулою:

КДА = ВР / ВМСЕР,

де: КДА – коефіцієнт ділової активності,

ВР – виручка (дохід) від реалізації,

ВМСЕР – середня вартість майна підприємства.

КДА поч. . року = 14032,6/ ((17407,9+18140,2): 2) = 3409,0/17774,05 = 0,79

КДА кін. . року = 3409,0/17774,05 = 0, 19

Коефіцієнт ділової активності підприємства знизився, що оцінюється

негативно для діяльності підприємства. Зниження коефіцієнту спричинене зменшенням виручки вкінці року.

Коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів – характеризує скільки чистого прибутку приносить кожна гривня майна підприємства. Коефіцієнт розраховується за формулою:

КЕФ = ЧП / ВМСЕР,

де, КЕФ – коефіцієнт ефективності використання фінансових ресурсів,

ЧП – чистий прибуток,

МПСЕР – середньорічна вартість майна підприємства.

Оскільки підприємство не має чистого прибутку, а має чистий збиток 281,3 тис. грн. на початок року і 443,8тис. грн. на кінець року, то даний коефіцієнт розраховуватись не буде.

Узагальнення результатів розрахунків, обчислення динаміки зміни коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства проводиться в таблиці 5.5.

Таблиця 5.5. Аналіз динаміки коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства

№ з/п Коефіцієнти На поч. року На кінець року Відхилення
+,- %
1 2 3 4 5 6
1 Коефіцієнт фінансової незалежності 0,073 0,086 0,013 117,81
2 Коефіцієнт фінансової залежності 13,63 11,64 -1,99 85,4
3 Коефіцієнт фінансової стійкості 0,079 0,094 0,015 118,99
4 Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань 7,35 6,13 -1,22 83,4
5 Коефіцієнт ділової активності 0,79 0, 19 -0,6 24,05

Застосовуючи прийом абсолютних різниць розрахуємо вплив зміни коефіцієнта фінансової залежності (х1) та вартості майна (х2) на величину власного капіталу підприємства (у).

Прийом абсолютних різниць

Вплив фактора х1 на результуючий показник розраховується за формулою:

Ух1 = (11,64-13,63).17407,9 = - 34641,72 –

вплив коефіцієнта фінансової залежності на величину власного капіталу

Вплив фактора х1 на результуючий показник розраховується за формулою:

Ух2 = (18140,2-17407,9).11,64 = 8523,97 –

вплив вартості майна на величину власного капіталу підприємства

Узагальнюючий вплив обох факторів на результуючий показник визначається за формулою: ∆Ух1,х2 = - 26117,75

Вплив обох факторів на результуючий показник (власний капітал підприємства) є негативним.

4. Шляхи вдосконалення фінансового стану підприємства

Здійснивши аналіз фінансового стану діяльності ВАТ „Рівнехліб”, можна сказати, що воно працює збитково. Однією з проблем в діяльності підприємства є висока собівартість продукції. Це пов'язано з значним рівнем фондоємкості виготовленої продукції та високими цінами на ресурси, що закуповуються для виробництва даної продукції. Тому найголовніша задача для даного підприємства – зниження собівартості. Основними шляхами зниження витрат є економія всіх видів ресурсів, що споживаються у виробництві: трудових та матеріальних. . Так, значну долю в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальною є задача зниження трудоємкості продукції, що виготовляється, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності персоналу.

Зниження трудоємкості продукції, збільшення продуктивності праці можна досягнути різними шляхами. Найбільш важливі з них – механізація та автоматизація виробництва, розробка та застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання. На даному підприємстві дуже багато застарілого обладнання, яке можна продати без будь-якої шкоди для виробництва. Отримані кошти можна вкласти в нове, ресурсозберігаюче обладнання, яке підвищить фондовіддачу.

Матеріальні ресурси займають більше 50% в структурі витрат на виробництво продукції. Звідси, зрозуміло значення економії цих ресурсів, раціонального їх використання. І знову на перший план тут виступає застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Важливим є підвищення вимог та застосування вхідного контролю за якістю сировини та матеріалів, які надходить від постачальників.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягнути шляхом кращого використання цих фондів, максимізації їх завантаження, а також списання з балансу непрацюючого, морально застарівшого обладнання.

Доцільно продати деяку кількість виробничих запасів та незавершеного виробництва.

Як і в інших підприємств, в умовах кризи неплатежів у даного підприємства є нестача грошових коштів, проблеми зі збутом (великий обсяг готової продукції на складі) та з отриманням дебіторської заборгованості.

Щодо джерел отримання грошових коштів, то до них відносяться:

Реалізація продукції з негайною оплатою.

Отримання дебіторської заборгованості.

Продаж резервних грошових активів.

Продаж матеріальних і нематеріальних активів (зайвих запасів).

Отримання банківських кредитів.

Залучення інвестицій, приватного капіталу та інших внесків.

Перші чотири шляхи більш доцільні, тому що не приводять до збільшення валюти балансу. В цих випадках грошові кошти формуються шляхом реструктуризації активів. Два останніх – можуть використовуватись для підтримки поточної платоспроможності в крайніх випадках, тому що вони приводять до відволікання залучених фінансових ресурсів від цільового використання.

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то найбільш ефективними будуть такі шляхи:

періодичний перегляд граничної суми кредиту, виходячи з реального фінансового становища клієнтів;

якщо виникають проблеми з одержанням грошей, то необхідно вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;

використання арбітражних судів для стягнення боргів при наявності порук чи гарантій;

при продажу великої товарної партії негайне виставлення рахунку покупцю;

використання циклічної виписки рахунків для підтримання одноманітності операцій;

відправлення поштою рахунків покупцям за декілька днів до настання терміну платежу;

страхування кредитів для захисту від значних збитків за безнадійними боргами;

обминання дебіторів з високим ризиком, наприклад, якщо покупці належать до країни чи галузі, що переживають істотні фінансові труднощі.

Слід приділити значну увагу збуту продукції за готівку. Цьому має сприяти правильна маркетингова політика (пошук нових, більш платоспроможних споживачів продукції, нових ринків, розширення збутової мережі тощо). Треба розробити гнучку систему знижок та кредитування для оптових покупців, вивчити ефективність організації та проведення сезонних розпродаж зі знижками в ціні. Ці всі заходи будуть закладом підвищення виручки, а також прибутку, що, в свою чергу, дозволить підвищити рентабельність капіталу.

Сума дебіторської заборгованості та запасів покриває суму оборотних активів у нормативному значенні. Якщо провести правильну політику по управлінню дебіторською заборгованістю, то необхідну суму можна отримати з неї, а частину дебіторської заборгованості спрямувати на покриття кредиторської. Але для цього потрібно вибрати найбільш доцільні строки платежів та форми розрахунків із споживачами (попередня оплата, оплата по факту відвантаження продукції). Доцільною, в даному випадку, є оплата по факту відвантаження продукції покупцям, а також надання знижок споживачам за умови попередньої оплати (для стимулювання надходження грошових коштів).

Для поповнення власного капіталу треба, перш за все, оцінити вартість його залучення з різних джерел. До того, як звертатись до зовнішніх джерел формування власного капіталу, повинні бути реалізовані всі можливості його формування за рахунок внутрішніх джерел. А основні внутрішні джерела – прибуток та спеціальні фонди.

Але якщо сума власного капіталу із внутрішніх джерел є недостатньою, треба звертатись до зовнішніх джерел залучення. Це вимагає необхідність розробки емісійної політики підприємства. Основною метою цієї політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу фінансових коштів в мінімально можливі строки і за мінімальну плату.

Процес управління вартістю залученого капіталу за рахунок зовнішніх джерел характеризуються високим рівнем складності і потребує відповідної кваліфікації виконавців.