Смекни!
smekni.com

Продуктивність праці та фактори її зростання (стр. 2 из 3)

Фактична трудомісткість – це фактичні затрати часу на виготовлення (реалізацію)

одиниці продукції = час затрачений на випуск (реалізацію) продукції / загальний обсяг продукції (у нат. од. чи варт. од.).

Трудовий метод виміру продуктивності праці може застосовуватись для всіх видів нормуємих робіт (при високій якості діючих норм), особливо в галузях з великою номенклатурою виробляємої продукції.

Найпростіший і наочний метод виміру продуктивності праці – натуральний, при якому обсяг виконаних робіт виражається у натуральних одиницях (штуках, тоннах, кг, метрах, літрах і т.д.) і відноситься (ділиться) до відпрацьованого часу у людино-годинах,

-днях, -роках (або до середньооблікової чисельності працівників).

Натуральний показник застосовується для вантажників, прибиральників приміщень, операторів навантажувально-розвантажувальних машин, тобто головним чином при обліку продуктивності праці всередині торгового підприємства.

На практиці найбільш розповсюдженим являється вартісний (грошовий) метод виміру продуктивності праці. Він базується на використанні вартісних показників виміру обсягу виконаних робіт (послуг).

Перевага цього методу полягає понад усе у можливості співставлення різнорідної продукції із затратами на її виготовлення як в межах окремого підприємства, галузі, так і на рівні всього народного господарства.

В роздрібній торгівлі продуктивність праці визначається середньою сумою товарообігу на одного працівника торгового дому (продавця, касира, контролера-касира):

ПП = Т / Ч,

де Т – товарообіг за період,

Ч – середньооблікова чисельність працівників.

До облікового складу входять постійні працівники підприємства, а також тимчасові, найняті на термін більше 5 днів.

Середньооблікова чисельність складу працівників за місяць визначається як відношення суми явок і неявок за всі дні (включаючи вихідні) у людино-днях до числа календарних днів місяця.

Отже, розглянуті методи виміру рівня продуктивності праці (трудовий, натуральний, умовно-натуральний і вартісний) розрізняються способом виразу обсягу виконаних робіт (послуг) за певний період часу.

Однак і відпрацьований час (або величина затрат праці) теж може виражатись в різних одиницях.

Величина затрат праці може виражатись кількістю відпрацьованих: 1) людино-днів,2) людино-годин, 3) середньообліковою чисельністю працюючих (або робітників) в місяць, квартал, рік.

В залежності від мети аналізу розраховують: 1) годинну і 2) денну (місячну, квартальну, річну) продуктивності праці (виробітку).

1) Годинний виробіток характеризує продуктивність праці на протязі кожної години роботи.

2) Денний виробіток залежить від рівня годинної виробітки і тривалості робочого дня.

3) Рівень місячного (річного) виробітку залежить не тільки від рівня годинної виробітки і тривалості робочого дня, але і від того, скільки робочих днів припадає в середньому на одного працівника в місяць (рік).

3. Фактори зміни і росту продуктивності праці

Фактори зміни і росту ефективності праці – це ті рушійні сили, або принципи, під впливом яких змінюється її рівень.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від

1) природних,

2) суспільних,

3) екологічних,

4) матеріальних

умов, в яких вони проявляються і реалізуються.

Природні умови характеризуються багатством і особливостями залучання природних копалин, родючістю грунту, кліматичними особливостями районів і т.д.

Суспільні умови визначаються соціальним устроєм, характером виробничих відносин, розвитком господарського механізму.

Екологічні умови характеризуються природоохоронною діяльністю, умовами праці.

Матеріальні умови знаходять вираз в степені розвитку продуктивних сил суспільства, рівня життя.

Фактори зміни і росту ефективності праці являється єдиними для всіх галузей народного господарства. Їх можна об’єднати у три групи:

1) матеріально-технічні фактори, залежні від рівня розвитку і ступеня

використання засобів виробництва, в першу чергу знарядь праці, від їх якості (науково-технічний прогрес);

2) організаційно-економічні і управлінські фактори, залежні від ступеня розвитку

форм організації суспільного виробництва;

3) соціально-психологічні фактори, пов’язані з роллю людини у суспільному

виробництві (обертанні).

Розглядаючи весь комплекс факторів зміни і росту продуктивності праці, їх функціональний взаємозв’язок, необхідно виділити серед цього комплексу провідну ланку.

Такою ланкою є науково-технічний прогрес (НТП) – основа всебічного і послідовного здійснення інтенсифікації суспільного виробництва, зміни його структури.

Велику роль у підвищенні продуктивності праці відіграють організаційно-економічні та управлінські фактори, без яких неможливо отримати максимальний ефект від впровадження найновішої техніки і удосконалення технологічних процесів.

У сучасних умовах особливо зростає роль соціально-психологічних факторів росту продуктивності праці, які відображають безпосередні зв’язки людини з технікою.

До цієї групи факторів у всіх галузях народного господарства відносяться:

1) підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників,

2) поліпшення умов праці,

3) поліпшення добробуту населення,

4) розвиток сфери обслуговування,

5) поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах,

6) ріст творчого характеру і колективізму у праці,

7) підвищення трудової активності,

8) раціональне використання вільного часу і ін.

4. Методи вияву і кількісної оцінки резервів росту продуктивності праці

Вияв резервів росту продуктивності праці і конкретний розрахунок їх впливу на

підвищення ефективності виробництва – одна із важливих економічних задач в діяльності підприємств.

Для рішення цієї задачі розробляється план оргтехзаходів, де у концентрованій формі відображені всі виявлені резерви росту продуктивності праці і наведені розрахунки їх значущості.

Вияв резервів здійснюється за допомогою глибокого аналізу цілого ряду економічних показників:

1) рівень і динаміка продуктивності праці по підрозділах підприємств: цехах, бригадах, групах робітників; а у торгівлі: магазинах, торгових об’єднаннях; у с/к – СТ-х і т.д.;

2) фактичний і плановий баланси робочого часу основних і допоміжних працівників;

3) трудомісткість найважливіших видів продукції;

4) структура кадрів і т.д.

При вияві і аналізі вся сукупність резервів диференціюється відповідно до таких ознак:

1) виявляються резерви росту продуктивності праці, обумовлені зниженням

трудомісткості (Ртр.), тобто зменшенням затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції (товарообігу);

2) визначаються резерви, пов’язані з кращим використанням робочого часу (Рr);

3) визначаються резерви, пов’язані з кращим використанням структури кадрів

підприємства (Рстр.).

Загальна величина резервів визначається як сума трьох названих груп резервів:

Рзаг. = Ртр. + Рr + Рстр.

Для кількісного співвиміру резерви приводяться до одного показника. Таким показником являється економія затрат праці в людино-годинах.

1. Резерви зниження трудомісткості продукції.

Зниження трудомісткості продукції має вирішальне значення для росту продукти-

вності праці. В загальній сукупності резервів частка резервів зниження трудомісткості складає 70-80%.

Зниження трудомісткості забезпечується факторами науково-технічного прогресу (НТП):

1) впровадженням нового високопродуктивного обладнання,

2) модернізацією функціонального обладнання,

3) раціоналізацію виробництва і т.д.

Для розрахунка зниження трудомісткості співставляють затрати праці на виготовлення продукції і до і після впровадження заходів.

Ртр.(%) = SЗТ(н-г) / Тв.п.(н-г) C 100, де Ртр.(%) – резерв зниження трудомісткості у відсотках, SЗТ(н-г) – сума зниження трудомісткості по всіх виробах у нормо-годинах, Тв.п.(н-г) – загальна трудомісткість виробничої програми у нормо-годинах. Приклад: Загальна трудомісткість виробничої програми виготовлення 480 машин (по основному виробництву) = 980 тис. нормо-годин. Визначимо ріст продуктивності праці за рахунок скорочення трудомісткості 1 виробу, використовуючи дані таблиці: Таблиця.

Зниження трудомісткості (ЗТ) в результаті здійснення запланованих оргтехзаходів складе:

1. 360 C 22 = 7920 нормо-годин

2. 120 C 45 = 5400 нормо-годин

3. 240 C 12 = 2880 нормо-годин

SЗТ(н-г) = 16200 нормо-годин

Це означає, що зниження трудомісткості виробничої програми в результаті здійснення запланованих оргтехзаходів складає 16,5%.

Ртр.(%) = SЗТ(н-г) /Тв.п.(н-г) C 100 = 16200/980000 C 100 = 16,5%.

В даному випадку трудомісткість виміряна в нормо-годинах.

Для визначення абсолютної економії у робочій силі внаслідок зниження трудомісткості використовується формула:

Еч = SЗТ(н-г)/Ф х Кп.л.,

де Еч – економія чисельності робочої сили, чоловік;

SЗТ(н-г) – сума зниження трудомісткості по всіх виробах (операціях) в нормо-

годинах;

Ф – річний фонд робочого часу одного середньооблікового робітника (в

годинах);

Кп.л. – плановий коефіцієнт виконання норм.

Для визначення можливого приросту продуктивності праці за рахунок зниження трудомісткості застосовують формулу:

DПП (%) = Еч/Чрозр. – Еч х 100,

де DПП (%) – приріст продуктивності праці у відсотках;

Еч – абсолютна економія чисельності працюючих, чол.;

Чрозр. – розрахункова чисельність працюючих, необхідна для виконання нової