Актуальною сьогодні є і потреба реформування державної служби, яка змістовно втілює в собі професійно здійснювану виконавчо-розпорядчу діяльність управлінського апарату. Таке реформування спрямоване на створення справді професійної, ефективної і стабільної державної служби, забезпечення належного підбору, ви ховання та розстановки високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих управлінських кадрів. Законодавчого урегулювання потребує також служба в органах місцевого самоврядування (інститут муніципальної служби).
Ключового значення набуває нині удосконалення державного управління в сфері економіки, це стосується, зокрема, реструктуризації промисловості, інтенсифікації агропромислового комплексу, розвитку різних форм власності, ефективної і різнобічної державної підтримки вітчизняного виробництва, розвитку малого та середнього підприємництва, поступове роздержавлення та демонополізація економіки, створення механізму ринкового саморегулювання, реформування управління державним сектором економіки та ін.
Великої ваги у колі цих заходів набуває удосконалення фінансово-бюджетної системи, податково-цінової політики, грошово-валютна стабілізація, активне залучення іноземних інвестицій, призупинення інфляційних процесів та інших кризових явищ в економіці.
Важливими складовими реформування механізму державного управління поряд з оновленням нормативно-правової бази та реформуванням системи управлінських органів є також збагачення змісту управлінських функцій, удосконалення форм і методів виконавчої влади з урахуванням ринкової інфраструктури, зокрема, звуження сфери адміністративного керівництва і безпосереднього директивного втручання, перехід до активнішого використання функцій загального державного регулювання, застосування економічних методів, поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу управління економікою, використання договірних засад в практиці управлінських стосунків, загальне скорочення управлінського апарату, більш жорстке регулювання бюджетних витрат тощо.
Серед інших напрямів удосконалення державного управління слід вказати на загальне посилення ефективності управлінського впливу органів виконавчої влади щодо реалізації конституційних та інших законодавчих положень у сфері державного управління, досягнення належної взаємодії їх з іншими державними органами та органами місцевого самоврядування; поглиблення дійового впливу основних (конституційних) принципів державного управління; активізація місцевого самоуправління та поглиблення його взаємодії з органами місцевої виконавчої влади; зміцнення виконавчої дисципліни; посилення боротьби з корупцією, злочинністю та іншими протиправними проявами в суспільстві, а також посилення ролі науки в реформуванні управлінського механізму, підвищення рівня автоматизації, технічного, у т. ч. комп'ютерного забезпечення управлінської діяльності та ін.
Головним же завданням у загальному процесі удосконалення державного управління є сьогодні невідкладне проведення в Україні адміністративної реформи, якнайшвидше втілення в життя її основних положень.
Тема 4. Суб’єкти адміністративного права
1. Загальна характеристика суб’єктів АП.
2. Фізичні особи як суб’єкти АП
3. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права.
4. Президент України як суб’єкт АП
5. Органи державної виконавчої влади як суб‘єкти АП.
6. Органи місцевого самоврядування як суб‘єкти АП.
7. Інші юридичні і фізичні особи як суб'єкти АП.
1. Загальна характеристика суб’єктів адміністративного права
Суб’єкти АП - це окремі фізичні та юридичні особи (громадяни або організації), які у відповідності з адміністративно-правовими нормами наділені певним обсягом прав та обов’язків у сфері адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.
Одразу слід з’ясувати, що бути суб’єктом АП означає мати права та обов’язки сфері публічного управління.
З даного визначення випливає, що «претендент» на статус суб’єкта АП за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб’єктивних прав і обов’язків у сфері публічного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють йому мати суб’єктивні права і обов’язки.
До таких особливостей суб’єктів АП належать:
а) зовнішня самостійність (відокремленість) у реалізації своїх прав та обов’язків у сфері державного управління;
б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступає у вигляді єдиної особи - персони. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб І, як правило має структурні частини, але в адмін-правовій сфері виступає виключно як єдина особа;
в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державними органами або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
г) володіння відповідно до приписів адміністративно-правових норм здатністю мати права та юридичні обов’язки у сфері публічного, тобтоадміністративна правоздатність;
д) володіння потенційною можливістю реально брати участь в адміністративно-правових відносинах, тобто реалізувати свої права і нести обов’язки у сфері публічного управління, тобто адміністративна дієздатність;
ж)здатність суб’єкта нести за порушення адмін-правових норм юридичну відповідальність - адміністративна деліктоздатність;
Суб’єкти АП відповідно до норм чинного адм законодавства мають:
Суб’єктивні права у сфері державного управління- це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої або дозволеної поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов’язком іншого суб’єкта.
Суб’єктивні адмін-правові обов’язки- це покладена державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної або необхідної поведінки у правовідносинах, реалізація якої забезпечена можливістю адміністративного примусу.
Об’єднує їх а) спільна адмін-правова природа, б) існування в адмін правовідносинах, в) наявність меж у поведінці (і те, і друге є мірою), г) наявність у особи, адміністративної правосуб’єктності, д) наявність державних гарантій.
Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізуються в інтересах їх власника, а обов’язки в інтересах інших осіб; б) права - це міра можливої або дозволеної поведінки, а обов’язки - міра належної або необхідної поведінки.
Необхідно розрізняти поняття “суб’єкт АП” і “суб’єкт адміністративних правовідносин”. Суб’єкт АП має реальну можливість стати суб’єктом адмін правовідносини. Для цього необхідно настання певних умов, а саме:
наявність конкретних адмін-правових норм, що передбачають реальну ситуацію та права та обов’язки особи у цій ситуації;
підстави виникнення, зміни та припинення конкретних правовідносин.
Суб’єкт адміністративно-правових відносин -фізична або юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства є учасниками управлінських відносин, урегульованих нормами АП, наділена визначеними правами й обов’язками в сфері публічного управління і спроможні їх здійснювати.
Певна група суб’єктів АП характеризується наявністю такої ознаки, як компетенція.
Компетенція - це сукупність нормативно закріплених повноважень, прав і обов’язків, що надані органу або посадовій особі з метою належного виконання ними певного кола державних чи суспільно-значущих завдань та здійснення відповідних функцій.
Повноваження - комплекс прав наданих суб’єкту відповідно до займаної посади, що необхідний для вирішення якого-небудь питання.
Коло суб’єктів АП досить багато чисельне та різноманітне.
Суб’єкти АП можуть бути індивідуальні та колективні (або - фізичні та юридичні особи).
Система суб'єктів АП України
Фізичні особи;
а) громадяни України;
б) іноземні громадяни;
в) особи без громадянства;
Посадові особи;
Об’єднання громадян;
а) громадські організації;
б) політичні партії;
г) релігійні організації;
д) професійні спілки;
Президент України;
Державні організації:
а) державні органи;
б) адміністрації державних підприємств, установ, організацій;
в) структурні підрозділи державних органів, наділені власною компетенцією.
6. Органи місцевого самоврядування.
7. Недержавні організації:
а) підприємства, установи, організації недержавної форми власності;
б) трудові колективи;
в) структурні частини підприємств, установ, організацій,(наприклад, факультет, цех, відділення в лікарні тощо).
Таким чином, для АП характерна наявність великої кількості суб’єктів з різною компетенцією, структурою і правовим статусом. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації.
Слід зазначити, що правове становище суб’єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб’єктність громадян, то виявиться, що вона має .різницю залежно від статі, віку, стану здоров’я (не всі можуть призиватися на військову службу, вступати у навчальні заклади тощо).
2. Фізичні особи як суб’єкти АП
Під фізичною особою слід мати на увазі людину як біологічну істоту. В юридичному значенні слова під фізичними особами мають на увазі громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Ці категорії осіб мають суттєві особливості у своєму загальному правовому статусі в Україні. Кожна категорія складається з значної кількості різних підкатегорій, правовий статус яких визначається залежно від характеру виконуваних ними соціальних функцій, службового становища, наявності особливого адміністративно-правового статусу, спеціальних прав і багатьох інших обставин.