Смекни!
smekni.com

Економічне відтворення в умовах ринкової системи (стр. 3 из 7)

В змішаній економічній системі домінує недосконала конкуренція. Вона може бути подана одним з тьох видів:

· Монополістична конкуренція – незалежні один від одного продавці пропонують подібні товари, тобто вони задовольняють одну й туж потребу, намагаючись надати їм особливі якості.

· Олігополістична конкуренція – декілька великих підприємств забезпечують основне виробництво товарів.

· Чиста монополія – товар пропонується одним продавцем

Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Основні причини нової ролі держави в економіці:

· Ринок потребує захист від дії сил, що викликають обмеження або фактичне усунення конкуренції. В той же час наявність конкуренції – необхідна умова нормальної роботи ринкового механізму по розподілу ресурсів, товарів.

· В економіці виникли коливання ділової активності, коливання загального рівня цін, безробіття та ін. Ринок виявився не взмозі відрегулювати ці проблеми. Державне регулювання стало активним доповнуючим елементом ринкового саморегулювання.

Змішані системи як новий тип суспільного устрою мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко­лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм­ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним.

Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єк­тивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одно­го боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке вико­ристання ринкових відносин.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро­стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру­чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по­треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з ін­шого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу­лювання і регулювання економіки.

3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко­номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі­зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор­муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.

4.Національні моделі ринкової економічної системи та адміністративно-командної економіки

В кожній системі існують свої національні моделі організації господарства, так як країни відрізняються історією, рівнем економічного розвитку, соціальними та національними умовами.

Американська, або ліберальна, модель ринку у своєму класич­ному вигляді існувала з початку XX ст. аж до кінця 20-х років (еко­номічної кризи 1929—1933 рр.). Ця модель була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф. Д. Рузвельта та широкого вико­ристання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспіл­кового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших фак­торів.

Характерними рисами американської моделі ринку можна на­звати такі:

· регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не під­даються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, що не може зробити ринок

· яскраво виявлений антициклічний, антиінфляційний харак­тер втручання держави в ринкову економіку.

Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у євро­пейських країнах. Ці процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економіч­них і політичних факторів.

Німецька, або неоліберальна, модель ринку. Автори німецької моделі, враховуючи давні і вагомі позиції соці­ал-демократії в країні, виходили з наявності суспільних інтересів товаровиробників. Останні виражені не через концентрацію час­тин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростання ринку для всіх. Поняття "ринок для всіх", "добробут для всіх" озна­чають таке зростання ринку, тобто таке зростання суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супро­воджується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і зрос­танням купівельної спроможності грошової одиниці. На думку Л. Ерхарда, концентрація капіталу і доходів у руках окремих суб'єк­тів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підри­ває інвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купівельну спроможність населення. Дійсно, концентрація капіталу і доходу як результат конкуренції перетворюється в суттєве гальмо для роз­витку ринку, що наочно чітко виявилось у кризі 1929—1933 рр., спровокованій значною мірою ціновою політикою монополій. Отже, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й як взаємодія різних ланок суспільного поділу праці, яка дає поштовх зростанню ринку. Підтримка цієї (другої) сторони конкуренції і є предметом регулю­вання у рамках німецької моделі ринку.

Відмінністю німецької моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеч­чині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податкову систему (американ­ська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднуван­ня між величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка.

Важливим каналом регулювання ринку за німецькою моделлю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється через за­охочення експорту як джерела валюти і сприяння такому імпорту, який через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівель­ної спроможності марки забезпечує сприятливий валютний курс для марки. Підтримка курсу марки неможлива без підтримки пози­тивного торгового і платіжного балансу,

Специфіка німецької моделі виявляється також в бюджетно-по­датковій політиці. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може буги ефективно реалізованою на ринку без «перегріву» кон'юнк­тури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямова­на на стримування надмірного зростання у рамках складеної неефек­тивної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.

Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять внесок у зростання ринку, вклю­чаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його груп пов'язується із збільшенням купівельної спроможності марки на основі зростання продуктивності праці і насиченості внутрішньо­го ринку. Ведеться систематична боротьба з надмірною диферен­ціацією у рівнях доходів як фактора обмеження ринку.

Англійська, або європейсько-кейнсіанська, модель ринку була найпоширенішою у повоєнній Великобританії, Франції, Італії. У міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60—80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмиван­ня цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.

Для англійської моделі характерна наявність значної за масшта­бами і часткою державної власності, здійснення державних за­купок у великих розмірах, значні державні інвестиції для під­тримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. Державний бюджет виконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво і реаліза­цію товарів і витрачає їх на монопольне установлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результат державного регулю­вання.

В англійській моделі держбюджет виступає як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни через зміну попиту.

Характерною рисою англійської моделі ринку є державна влас­ність на підприємства капіталоємних і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у Західній Європі супроводжувався згортанням економічно неефективних ви­робництв, що привело до скорочення масштабів державної влас­ності. Такі виробництва, які необхідні для нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються та переходять до ринку.

Шведськамодель ринку була поширена у Скандинавських краї­нах, зустрічалась на окремих етапах реформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважання соціал-демократич-ного підходу до економічної політики. За шведською моделлю ре­гулювання ринку здійснюється передусім через реіулювання тру­дових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, вста­новлення тарифних ставок) і через державну власність на підприєм­ствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування величини вартості робочої сили.