Заохочення як елемент правової норми — це публічне визнання заслуг юридичної та фізичної особи за виконання адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюються державою. Наприклад, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту містить таку норму: «за зразкове виконання службових обов'язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються такі види заохочення: оголошення подяки; преміювання; нагородження цінним подарунком; нагородження почесною грамотою; присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним знаком; нагородження нагрудним значком «Почесному залізничнику».
Реалізація адміністративно-правових норм
Встановлені адміністративно-правові норми виконують свої функції тільки у разі, якщо вони реалізуються. Реалізація норм — це практичне використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.
Відомо кілька підходів до питання щодо реально існуючої кількості способів реалізації адміністративно-правових норм. Найчастіше виділяють чотири способи: виконання, використання, додержання, застосування. Рідше виділяють тільки два способи: застосування і виконання, а використання і додержання розглядаються як форми виконання. Однак практика показує, що перший варіант краще відображає її потреби, у теоретичному розумінні переконливіший.
Виконання — це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов'язків. До цього варіанта реалізації адміністративно-правових норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо.
Використання — це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав (можливостей). Діями щодо використання адміністративно-правових норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо.
Додержання — це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин, який не допускає порушень адміністративно-правових заборон.
Застосування — це діяльність державних виконавчо-розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.
У юридичній літературі неодноразово зазначалося, що неправильне застосування норм кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права завдає суспільству значної шкоди. На жаль, Щодо наслідків неправильного застосування норм адміністративного права згадується значно рідше. Неправильне їх застосування завдає шкоди не менше, а іноді навіть і більше.
Неправильне тлумачення норм адміністративного права, необ'єктивна оцінка фактичних обставин справи, до яких застосовується норма, видання незаконного, необґрунтованого, недоцільного акта реалізації норми завдає шкоди не тільки окремій особі, а й колективу людей, суспільству в цілому. Це пояснюється особливою значущістю управлінських відносин, що регулюються адміністративно-правовими нормами. Вони торкаються інтересів громадян, організацій, закладів, підприємств, цілих галузей і сфер управління, а різні реорганізації управлінських структур коштують платникам податків за дорого.
Це свідчить про те, наскільки важливо додержуватися основних вимог щодо застосування адміністративно-правових норм.
Процес реалізації адміністративно-правових норм нині далекий від ідеального. Такий його стан є характерним наслідком існування кризових явищ у державному управлінні. В механізмі адміністративно-правового регулювання ця ситуація проявляється у недієздатності багатьох адміністративно-правових норм, великій кількості правопорушень адміністративного та дисциплінарного характеру, в дуалістичності і структурній незавершеності адміністративної реформи.
Висновок
Адміністративно-правова норма — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільні відносин, що виникають і розвиваються в сфері державного управління.
Структурними елементами адміністративно-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.
Гіпотеза — складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.
Диспозиція — основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки.
Санкція — складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державних органів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різних рівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад, адміністративні чи дисциплінарні стягнення).
Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами. Склад зазначених адміністративно-правових відносин включає об’єкт, суб’єктів, юридичні факти та зміст правових відносин.
Адміністративно-правові відносини характеризуються такими особливостями.
1. Зазначені суспільні відносини являють собою правову форму управлінських відносин і носять організаційний характер, що зумовлено організаційною сутністю державного управління.
2. Обов’язковими суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають органи управління, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями.
3. Адміністративно-правові відносини виникають за ініціативи будь-кого з їх учасників, у зв’язку з чим згода іншої сторони не є обов’язковою, а в деяких випадках навіть суперечить її бажанню.
4. Об’єктом більшості адміністративно-правових відносин виступають дії, діяльність, поведінка людей в сфері управління.
5. За наявності спірних питань між учасниками зазначених відносин вони вирішуються в адміністративному порядку, тобто на підставі рішення, що приймається уповноваженим на те органом чи посадовою особою, або в судовому порядку, тобто відповідно до рішення суду.
6. Учасники адміністративно-правових відносин, які порушують вимоги адміністративно-правових норм, повинні нести відповідальність перед державою. До винної сторони вживаються заходи впливу з боку уповноваженого на те державного органу чи посадової особи, а в окремих випадках — суду чи судді.
Список використаних джерел:
1. Адміністративне право України: Підручник. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. К.: Юрінком Інтер, 2003.;
2. Адміністративне право України: основні поняття. Навч. Посібник Голосніченко І.П., Стахурський М.Ф. Золотарьова Н.І., Київ, 2005.;
3. Адміністративна відповідальність в Україні. Навчальний посібник. Комзюка. А.Т., Харків, 2000.;
4. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид. друге, перероб. і доп.Ківалов С.В., Біла Л.P., Одеса, 2002.;
5. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). Авер'янова В.Б. © Автори, 1999.;
[1] В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; За заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.
[2] Колпаков В. К., Кузьменко О. В. К.: Юрінком Інтер, 2003. ,