Відсоткова зміна ціни (стр. 2 из 3)

— чинник часу — чим триваліший період для прийняття ршення, тим еластичніший буде попит на продукт.

Одна з причин такого правила полягає в тому, що багато споживачів — це люди звички. Якщо ціна на продукт зростає, людям потрібен час, щоб знайти і випробувати інші продукти, доки вони не переконаються в їхній прийнятності.

3. Цінова еластичність пропозиції.

Концепція цінової еластичності стосується і пропозиції. Вона визначається аналогічним способом. Цінова еластичність пропозиції є процентною зміною пропонованої кількості в результаті одновідсоткового збільшення ціни. Таке значення еластичності звичайно позитивне, бо вища ціна стане для виробників стимулом для збільшення випуску продукції.

Еластичність пропозиції можна брати і стосовно до таких змінних, як ставка (норма) відсотка, рівень заробітної плати, ціни на сировину I напівфабрикати, що використовуються для виробництва необхідного продукту. Наприклад, для більшості промислових товарів еластичність пропозиції стосовно до цін на сировину від'ємна. Збільшення ціни сировини означас вищі витрати для підприемства, а тому за інших рівних умов пропонована кількість продукції знижується.

Важливим чинником, що впливае на еластичність пропозиції, є тривалість часу, який є в розпорядженні виробників, щоб відреагувати на дану зміну ціни продукту. Це означає, що чим більше часу має виробник, щоб пристосуватися до даної зміни ціни, тим більше змінюється обсяг виробництва і тим більша, відповідно, еластичність пропозиції. Це пояснюється тим, що реакція виробників на підвищення ціни певного продукту залежить вщ їхньої здатності перерозподіляти ресурси на користь виробництва цього продукту за рахунок скорочення виробництва інших продуктів, ціни на які незмінні. А перерозподіл ресурсів вимагає часу: чим більше часу, тим більше можливостей для заміни ресурсів. Виходить, чим більше зміниться обсяг виробництва, тим вищою буде еластичтсть пропозиції

При аналізі пропозиції важливо виділити такі періоди тривалості часу: найкоротший ринковий період, коротко-строковий період і довгочасний період. Припустимо, що попит на будь-який швидкопсувний товар, наприклад рибу, яка не підлягає консервуванню, збільшиться з П до П₁, що відображено на мал. 2. За незмінної пропозиціїриби зрослий попит різко підвищить в даний момент ціну на неї. Це показано на мал. 2(а), де незмінна крива пропозиції йде вгору до нової кривої попиту, визначаючи нову, різко зрослу, миттеву ціну рівноваги в точщ Е1. Ціна повинна зрости настільки, щоб обмежена кількість риби могла бути поділена між особами, які бажають її купити.

Але така висока ціна, яка панує на ринку, спонукає рибалок збільшувати вилов риби. Навггь якщо нема часу збудувати нові судна, працівники риболовецького флоту швидко починають доставляти на ринок більшу кількість риби, ніж це було за попередньої миттєвої рівноваги. На мал. 2(в) показано нову криву короткостроковоії пропозиції П₁, яка перетинає нову криву попиту в Е₂, в точці короткострокової рівноваги, набагато нижче за миттєву ціну Е₁. Це пояснюється тим, що інтенсивніше використання наявного числа суден протягом короткого часу привело до збільшення пропозиції риби.

Мал. 2(в) показує тривалу рівновагу, або нормальну ціну. Високі ціни, які утримувалися впродовж довгого часу, стимулювали суднобудування і сприяли залученню до риболовлі більшого числа кваліфікованих людей. Точка Е₃, в якій крива тривалої пропозиції Пр перетинае криву попиту П₁, є точкою кінцевої рівноваги, досягнутої після того, як усі економічні рівні пристосувалися до нового рівня попиту.

Зростання попиту має різний вплив на ціну в різні періоди часу. По-перше, нова миттєва рівновага збільшуе ціну за правильного розподілу незмінної пропозиції. Подруге, короткострокова рівновага — пропозиція зростає, але число підприємств не змінюється. По-трете, нормальна тривала рівновага — змінюється число підприємств, обсяг використовуваних ресурсів — ціни зрештою пристосовуються до змінених витрат.

Важливо відзначити, що ціна тривалої рівноваги набагато нижча за ціну короткострокової рівноваги і значно нижча за ціну миттевої рівноваги. I все ж таки вона дещо вища за ціну, що переважає тоді, коли попит був нижчим. Якби у риболовлі не застосовувались свої специфічні чинники виробництва і якби вона була настільки незначною галуззю, щоб залучити без збільшення цін з інших галузей необхідні чинники, щоб подвоїти чи збільшити вчетверо продукцію, можливо, вона змогла б задоівольнити повністю зрослий попит без підвищення в кінцевому підсумку своїх витрат ; цін. У цьому випадку крива тривалої пропозиції виявилася б горизонтальною лінією, яку ряд економістів називає випадком «постійних витрат». Але якщо до риболовлі повинні бути залучені судна, сітки і робітники з інших галузей через підвищення їхньої ціни як чинників виробництва, то крива тривалої пропозиції Пр буде, як це показано на мал. 2(в)висхідна. Ряд економістів називае це випадком «зростаючих витрат» і вважає, що він є нормальний і такий, що зустрічається у більшості більш чи менш значних галузей.

4. Державне регулювання цін.

Час від часу серед широкої громадськості або в уряді поширюється думка, що механізм попиту і пропозиції породжує ціни або зависокі для покупців, або занизькі для продавців. У таких випадках уряд може втручатися, законодавчо встановлюючи межі зростання або падіння цін. Якщо це стосується товару, який вважається соціально важливим і ціни на нього вважаються завищеними, то держава вдається до встановлення граничних цін, тобто законодавчо встановлених максимальних цін, які продавець може правити за свій товар чи послугу. Підставою для введения граничних цін на конкретні продукти є надія на те, що ці ціни дозволять споживачам придбати деякі товари першої необхідності або послуги, які вони не змогли б купити за рівноважну ціну.

Типовим прикладом такого регулювання с ціна на житло. Припустимо, що попит і пропозиція квартир, що здаються в найм, сформували певну ціну рівноваги на

рівень квартирної плати, що показано на мал. 3.

На цьому графіку крива пропозиції досить крута. Зрозуміло, що кількість квартир, які здаються в найм, важко збільшити за короткий час. Адже, щоб збудувати нові будинки, потрібен час.

За вільного формування квартирної плати встановлюється такий її рівень, що може бути задоволений попит на квартири. Але в той же час існує багато сімей які не мають можливості забезпечити прийнятні житлові умови, тобто виникає потреба державного втручання і регулювання розміру квартирної плати, таким чином, щоб більша частка людей мала змогу придбати добре житло.

Припустимо, що держава через регулювання квартирної плати встановлює максимум квартплати, забороняючи підвищувати її вище рівня Ц₂. Природно, що нижчі розміри квартплати дозволять більшому числу людей жити в прийнятних умовах. Однак регулювання в свою чергу породжує цілу низку проблем.

Зниження квартирної плати, безперечно, зумовить зростання попиту до значення Об₂. Якщо попит зростає, а пропозшця знижуеться, то в результаті попит перевищуе пропозицію (різниця тж. Об₂ і Об₃). Виникає дефщит житла — і тепер уже не тільки щодо того, скільки люди хотіли б його мати, але й щодо платоспроможного попиту.

Дефіцит житла викликає необхідність його раціонального розподілу. При цьому, якщо раніше тільки гроші визначали, хто саме отримає наявну квартиру, то тепер має сформуватися якась інша система розподілу житла між покупцями.

На практиці це, звичайно, означае, що засновується певна адміністративна система — наприклад, яка-небудь житлова посередницька установа,— і людина стає в чергу на отримання житла. При цьому очевидно, що у власників нерухомості виникає сильна спокуса обійти всяке регулювання квартплати: адже та кількість квартир, яку вони можуть запропонувати — Об_з (див. мал. 3), вони могли б продати за ціну Ц_з. Тому не виключено, що регулювання квартирної плати призведе до виниккення чорного ринку, в результаті чого квартири будуть пропонуватися за вищі ціни, ніж у поперсдшй ситуаціях — без регулювання. Щоб цьому завадити, повинен розширюватися і контролюючий апарат, який у свою чергу вимагає ресурсів, тобто відволікає їх від чогось іншого.

Нічого дивного, що небажані побічні результати до яких, таким чином, може привести регулювання, викликають необхідність втручання в систему ціноутворення ззовні.

Коли справа стосується ринку житла і дефщиту на ньому, викликаного регулюванням квартирної плати, то цю проблему в Україні розв'язуе держава за допомогою дотац1й, які стимулюють підтримання в належному стані існуючого житла і будівництва нового. На графіку попиту і пропозиції це виглядае так: крива пропозицц знижуеться настільки, що дефіцит житла можна подолати за рахунок нового будівництва.

Державні дотації на житлове будівництво приймають, зокрема, форму пільгових кредитів, що надаються на будівництво житла. Відсоток від позики на житлове будівництво утримується на низькому рівні завдяки спецільним заходам регулювання кредитного ринку.

Але в результаті такі ж проблеми виникають і на кредитному ринку. Формується високий попит на дешеві кредити і паралельно, поряд з регульованим, розростається «сірий» кредитний ринок. Таким чином, регулювання на першому ринку — житла — дає також і побічні результати, які в свою чергу вимагають нового регулювання, що воде до побічних результата на іншому ринку.