Смекни!
smekni.com

История экономических учений 3 (стр. 2 из 2)

Історія економічної думкиУкраїни часів раннього та класичного середньовіччя зв'язана з добою Київської Русі — першої держави на українській етнічній території. Літературними джерелами, що з них можна дізнатися про економічні погляди тієї доби, є літописи, уго­ди, грамоти князів, кодекси й записи норм світського й церковного права тощо. Визначною пам'яткою соціально-економічної та полі­тичної літератури доби Київської Русі є«Руська правда» зведен­ня законів давньоруського права XI—XII ст. Відомі 106 списків «Руської правди», які складено в XIII—XVIII ст. Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності дав­ньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, за­хищають право власності князів та феодальної знаті на землю і крі­паків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення та ін. У них знайшла відображення організація князівської та боярської вотчини в XI ст., що грунтувалася на кріпа­цькій і рабській праці. До речі, остання поступово поступалася про­дуктивнішій праці людей залежних і кріпаків. За умов замкненості натурального господарства та нерозвиненості товарообміну товар­но-грошові відносини в Київській Русі були дуже обмеженими, хоч у текстах «Руської правди» трапляються такі поняття, як «істоє», «рез», «отариця» і «купа», що означають позичені під процент гро­ші; сам процент; ділянку землі та позичку, які закуп (смерд, що збі­днів і потрапив у боргову кабалу до пана) отримує від хазяїна-землевласника. Трапляються також слова «товар», «торг» (ринок), «гостьба» (зовнішня торгівля) та інші економічні терміни. У цілому в «Руській правді» певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави.

Одним із головних писемних джерел для дослідження економіч­ної думки доби Київської Русі є літописне зведення «Повість временних літ» — монументальний історіографічний і літературний документ початку XII ст., що належить перу ченця Печерського мо­настиря Нестора. Хоча центральними у творі є питання політичної історії Русі, економічним і соціальним процесам та явищам надаєть­ся важливого значення для пояснення історичних подій. У «Повісті временних літ» розглядаються джерела доходів Київської держави:

надходження з господарства, данина і збори з населення, штрафи (судове мито), торговельне мито і воєнна здобич. Данина збиралася продуктами, хутром або грошима. Виплата данини грошима сприяла розвиткові товарного виробництва й товарно-грошових відносин. У літопису йдеться також про активні зовнішньоторговельні зв'язки Київської Русі з іншими державами, наявність суспільного поділу праці: повне відокремлення ремісництва від землеробства й розви­ток різних ремесел. Літописець виявляє шанобливе ставлення не лише до розумової, а й до фізичної праці, оскільки обидва ці види праці вважаються однаково важливими для суспільства, для забез­печення його багатства й добробуту.

З пам'яток давньоруської літератури, що з них можна дізнати­ся про економічну складову суспільного життя, можна назвати також «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.). Цей твір містить чимало важливих господарських спостережень та узагальнень, показує відносини між землевласниками й залеж­ними селянами, дає поради щодо подолання соціальних супереч­ностей, яскраво свідчить про розуміння вже в ті часи значення землеробства, скотарства, промислів, торгівлі для зміцнення могу­тності держави.

Галицько-волинський літопис XIII ст. розповідає про економі­чну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ре­місників, торгових людей.

Починаючи з XIII ст. Київська, Чернігово-Сіверська, Переяслав­ська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина й Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. За Середньою Наддніпрянщи­ною, Київською землею раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва «Україна», якою пізніше, з XVII ст., почали позначати етнічну територію українського народу. На межі XIII — XIV ст. із давньоруської мовної основи виділяється українська мова. У найрізноманітніших документах XIV — XV ст. (жалуваних і по­зичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) відображені від­носини вотчинної форми власності, тогочасна система повинностей, Деякі аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського госпо­дарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тім числі земельних володінь.

З XIV ст. на українських землях починає діяти Магдебурзьке право — міське право, що виникло у XIII ст. в місті Магдебурзі (зві­дси й назва). За ним міста звільнялися від управління та суду вели­ких князів чи королів, тобто одержували права самоврядування. Ма­гдебурзьке право встановлювало порядок і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало пи­тання торгівлі, опіки та успадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. 1339p. таке право одержало місто Сянок Галицько-Волинського князівства, 1356p. — Львів, 1432p. — Луцьк, 1494p. — Київ. Протягом XV — XVI ст. Магдебурзьке право поши­рилося на більшість міст на українських землях. Міста, що перебу­вали під безпосередньою юрисдикцією польського короля або вели­кого князя литовського, не платили за міські землі, а міщан було звільнено від повинностей на користь феодалів. Міщани сплачували лише державний податок на торгівлю й заняття ремеслом. Вони ма­ли право використовувати на потреби міста грошові збори, встанов­лені міським правлінням (магістратом), податок від броварень, со­лодовень, воскобоєнь, млинів, земельних угідь, мали значні привілеї в галузі організації та регламентації стаціонарної торгівлі, ярмарків і ремесел. Однак зі збільшенням впливу польських феодалів і католи­цької церкви на українських землях посилюється національно-релігійна дискримінація українського міщанства. Це породжувало його боротьбу за ліквідацію обмежень та за збільшення участі у мі­ському самоврядуванні.

У 80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католициз­му виникає так звана полемічна література, яка в багатьох аспек­тах стосується й економічних проблем. З цього погляду важли­вими є твори Івана Вишенського (1545/50 — 20-ті роки XVII ст.), який наголошував на проблемах соціальної рівності. Він гово­рив, що будь-яке багатство, яким володіють пани й духовенство і яке вони «пожирають», створене «працею й потом» кріпаків. І. Вишенський показав основні форми, за допомогою яких здійс­нювалося привласнення результатів праці селян і ремісників: пан­щину, оброк, податі, торговельний та лихварський прибуток то­що. На його думку, одночасно зі зростанням багатства й розко­шів панів, шляхти, торговців посилюються злигодні кріпаків, бід­няків. Він розумів, що майново-соціальна нерівність людей похо­дить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей. У цілому полемічні твори справили величезний вплив на форму­вання та розвиток самосвідомості українського народу, на розгор­тання національно-визвольної боротьби на чолі з Богданом Хмель­ницьким.

У найбільш закінченому вигляді економічну думку пізнього се­редньовіччя репрезентує меркантилізм.