Проблеми в організації системи державних органів управління економікою
Існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, вона еклектично поєднує як інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України. Ця система є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, внаслідок чого існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. Тому зміст адміністративної реформи полягає, з одного боку, у комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління всіма сферами суспільного життя. З іншого - у розбудові деяких інститутів державного управління, яких Україна ще не створила як суверенна держава.
Практика діяльності Уряду, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в Україні засвідчила, що ці структури потребують подальшого реформування. Зокрема, надмірною залишалася кількість міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Не забезпечувалася їх чітка взаємодія, простежувалося дублювання функцій окремих міністерств та відомств. При цьому самостійна політична роль міністерств була атрофованою,заниженою, а технічна- з надмірним адміністративним втручанням в усі сторони життя і виробництва - навпаки гіпертрофованою і завищеною.Тож очевидною стала необхідність переходу від галузевого принципу управління до функціонального.
З урахуванням цього у нашій державі з ініціативи Президента України Л. Д. Кучми розпочалось здійснення адміністративної реформи,головною метою якої є поетапне створення такої системи державного управління, що здатна забезпечити становлення України як високорозвиненої правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії.
Указом Президента України від 7 липня 1997 року № 620 була створена Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи,якою розроблено і схвалено Концепцію адміністративної реформи.На її основі Глава держави своїм Указом від 20 листопада 1998 року визначив першочергові заходи з проведення адмінреформи в Україні.
Головним завданням адміністративної реформи є реформування організаційних структур виконавчої влади.Важливо насамперед здійснити деконцентрацію і децентралізацію повноважень та відповідальності апарату Кабінету Міністрів, міністерств і відомств, забезпечити їх спроможність виробляти політику, приймати та впроваджувати стратегічні рішення, передавши частину управлінських функцій, зокрема у галузі гуманітарної, соціальної, бюджетно-фінансової, інвестиційної політики на регіональний та місцевий рівні. Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною. Витрати на утримання управлінського персоналу будуть адекватними фінансово-економічному стану держави.
Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення має бути розв'язано ряд завдань:
· формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
· формування сучасної системи місцевого самоврядування;
· запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
· організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
· створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
· запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою.
Як відомо, у ході системних перетворень Україна зіткнулася з проблемами організації виконавчої влади нового типу. Існуюча структура уряду України є однією із перепон на шляху до економічного зростання. Міністерства не змогли виробити і реалізувати ефективну політику, щоб зменшити масштаби тіньової економіки, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров'я та освіти, збільшенню нерівності у розвитку регіонів і зубожінню значної частини населення. Державна служба є неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики [2].
Як відомо, на центральному рівні функціонує необґрунтовано велика кількість центральних органів виконавчої влади фактично однакового статусу і координація між ними здійснюється на низькому рівні. Загалом повноваження виконавчої влади є надто централізованими. Неефективними вбачаються також механізми впливу уряду на місцеві державні адміністрації. Однією з причин неефективності публічної адміністрації також є нераціональне місцеве самоврядування та адміністративно-територіальний устрій, що проявляється в фінансовій неспроможності місцевого самоврядування в сільській місцевості, великі диспропорції у розмірах території районів та кількості населення, відсутність чіткого розподілу повноважень та відповідальності між рівнями, органами та посадовими особами місцевого самоврядування.
Аналізуючи стан системи державної та муніципальної служби, впадає в око велика плинність кадрів, неналежний професіональний рівень персоналу, суб’єктивізм в управлінні, незахищеність цивільних службовців від політичних впливів, низькі розміри оплати праці. Крім того, про необхідність реформування публічної адміністрації в Україні свідчить відсутність паритетних засад у відносинах особи з органами публічної адміністрації [3].
При проведенні адміністративної реформи потрібно врахувати попередній досвід 1996-2004 рр. Основними досягненнями цих років стали розробка і схвалення Концепції адміністративної реформи в Україні, певне впорядкування системи органів виконавчої влади центрального рівня, часткова реорганізація апарату Кабінету Міністрів, утворення урядових комітетів, прийняття Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів. Але положення Концепції адміністративної реформи 1998 р. не призвели до позитивних змін, позаяк втілювалися непослідовно та не на підставі законів, як того вимагає Конституція України, а шляхом прийняття підзаконних актів. Спроби 2005 р. виявилися нерезультативними через відсутність чіткого програмно-стратегічного бачення напрямів реформування публічної адміністрації у нового політичного керівництва держави.
Реформування державної служби в Україні покликано забезпечити підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. У ході адміністративної реформи необхідно законодавчо унормувати інститут служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби).
При цьому ряд управлінських функцій,зокрема у галузі гуманітарної, соціальної, бюджетно-фінансової, інвестиційної політики мають бути децентралізовані і передані на регіональний та місцевий рівні. Проблеми взаємовідносин регіонів і центру сьогодні в Україні набули особливої актуальності. Практика засвідчила необхідність підвищення ролі регіонів у формуванні та прийнятті державних рішень, забезпечення законодавчого визначення регіону як територіального утворення з широкими правами самоуправління, відповідними повноваженнями, матеріальними і фінансовими ресурсами.
Удосконалення системи державних органів управління економікою
Адміністративна реформа в Україні розрахована на відносно тривалий період її реалізації. Цей процес включає поточне удосконалення елементів існуючої системи державного управління, запровадження організаційно-правових засад реформування ключових елементів системи державного управління, поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів державного управління.
Одним з головних напрямів адміністративної реформи є створення правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління, зміцнення фінансово-економічних основ функціонування державного управління, наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
Проект Концепції реформи адміністративного права України передбачає основні напрями реформування адміністративного законодавства. Зокрема, передбачається суттєве оновлення змісту адміністративно-правового статусу громадян, реформування законодавства про державну службу, законодавства щодо засад функціонування системи виконавчої влади, організації діяльності та правового статусу окремих її органів.Вирішальну роль у забезпечення законності, захисту порушених прав і свобод людини і громадянина у сфері адміністративно-правових відносин має відігравати адміністративна юстиція як форма судового контролю за виконавчою владою, удосконалення позасудового захисту прав і свобод громадян тощо. Реалії сучасного позасудового захисту громадян стримує громадян від звернення до загального суду за захистом своїх прав, що пояснюється традиційним сприйняттям ними юстиції як карної системи, а судів, як органів по притягненню громадян до відповідальності.