Запорізька Січ не мала власної банківської та грошової систем. В обігу перебували гроші різних країн. Так, при арешті останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Кальнишевського в нього, крім російських паперових асигнацій, була знайдена велика сума металевих монет: російські золоті червінці і срібна монета, турецькі леви, австрійські і голландські талери, єфимки та інші. Через відсутність власної валюти Січ іноді переживала грошовий «голод» - нестачу готівки, що, звичайно, супроводжувалося великим попитом на гроші як платіжний засіб і погонею за грошима як скарбом.
На Січі здійснювалися досить значні кредитні операції й продаж цінностей з відстрочкою платежів. При ліквідації Січі в інвентарних описах конфіскованого майна старшини разом з готівкою зазначені векселі й боргові розписки на тисячі карбованців.
На Запорожжі існував і державний кредит. Наприклад, у 1770 р. кіш позичив «із військової суми» різним купцям більше 1000 крб. Отже, Січ завжди залишалась економічною структурою, яка значною мірою самозабезпечувалась продукцією власних промислів й господарювання на власній території (у Вольностях запорозьких козаків). Разом з тим Січ не була і замкненою державою. Маючи лишки одних благ і нестачу інших, вона вела активну зовнішню торгівлю.
При відсутності приватної власності на землю на Запорожжі не заборонялась і не обмежувалась рухома приватна власність (гроші, речі, худоба, човни). Обидві форми власності – колективно-військова та індивідуально-приватна не протистояли одна одній, а співіснували.
Господарський і взагалі державний устрій Запорізької Січі, що складався в процесі самостійного розвитку українського суспільства, був, без сумніву, і продуктом міжнародного впливу. Запорізька господарська система несе в собі колорит епохи, передає характер життєдіяльного українського народу – працелюба, промисловця, воїна-колонізатора степової окраїни. Засновуючись на національному ґрунті, вона відповідала народним звичаям, способу тогочасного життя.
Аналіз господарської діяльності XVI – XVIII ст.
XVI – XVIIIст. були періодом генезису індустріального суспільства, панування мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. Український народ вступив у цю добу, не маючи можливостей розвивати власне господарство і вільно розпоряджатися природними багатствами рідної землі. Українська козацька держава, утворена в ході визвольної війни середини XVII ст., поступово втратила свою незалежність. Господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Московської держави, до яких вони належали.
Тоді як у США та Західній Європі розвивалися вільні фермерські господарства, грошова рента, оренда землі, використовувалася наймана праця, в Україні протягом XVI – XVIIIст. утвердилася панщинно-кріпосницька система. Зміцніло землеволодіння магнатів і шляхти, які були власниками фільварків. Селяни стали кріпаками, опинившись в особистій, земельній, судово-адміністративній залежності від панів-землевласників. Правда, у той період в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі, тривав процес покозачення селянства і звільнення його від феодальної юрисдикції. Частина селян, оселившись на слободах південної України, Черкащини, Лівобережжя, визволялися від панщини і позаекономічного примусу. Козацько-селянські війни кінця XVI – першої половини XVII ст. були боротьбою за збереження особистої свободи, за вільну хліборобську працю.
У результаті Визвольної війни українського народу середини XVII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України основними формами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність, було скасоване кріпосне право. Однак збереження напівфеодальних землеволодінь, монастирів православної церкви, дрібної шляхти стало прецедентом для відродження кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той факт, що Українська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісність українських земель і була знищена внаслідок колоніальної політики російського царизму. В Гетьманщині виникли приватні та рангові землеволодіння козацької старшини. Після поразки під Полтавою 1709 р. і зруйнування Запорозької Січі з’явилися маєтності російських, німецьких, сербських, грузинських та інших іноземних феодалів. Наприкінці XVIII ст. селяни і козаки були закріпачені. Панщинно-кріпосницька система відновилась і на західних та правобережних українських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.
У промисловості України мануфактурний період почався в XVIст. одночасно з країнами Західної Європи. Великі централізовані мануфактури з’явилися в другій половині XVIII ст. В умовах панщинно-кріпосницької системи розвивалися селянські, купецькі мануфактури, засновані на вільнонайманій праці, а також казенні та посесійні мануфактури, де застосовувалася праця кріпосних селян.
В Україні зміцнювалися економічні зв’язки окремих районів, йшов процес утворення національного ринку, що формувався як складовий елемент європейської й світової господарської системи. На ці процеси негативно впливала Московська держава і Річ Посполита, які спрямовували свої зусилля на ліквідацію самостійної України, перетворення її на колонію.
Література
1.Воропаєва В.В.
Історія України. 9клас. Відповіді на питання екзаменаційних білетів державної підсумкової атестації / В.В. Воропаєва, М.В. Татаринов, О.В. Власенко. – Х.: Вита: Видавництво «Ранок», 2005. – 96с.
2. Полонська-Василенко Н.
Історія України: У 2т. Т1. До середини XVII століття. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 1995. – 672с.
3. 3. Полонська-Василенко Н.
Історія України: У 2т. Т2. Від середини XVII століття до 1923 року. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 1995. – 608с.