- здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;
-застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров'я населення;
- збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;
- здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.
Окрім того, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить загальний перелік обов'язків громадян у галузі екології (ст. 12):
- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
- вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;
- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.
Вимога цільового використання природних ресурсів вважається однією з найважливіших у структурі правовідносин щодо використання природних ресурсів. Цільове використання природних ресурсів є напрямом і способом отримання користі від експлуатації якостей природних ресурсів для задоволення матеріальних та інших потреб суб'єктів природокористування. Юридичний зміст такої вимоги полягає у тому, що природний ресурс, який перебуває у володінні будь-якого суб'єкта, має використовуватись відповідно до того призначення, яке визначено законодавством та обліково-кадастровою документацією і правовстановлюючими документами наданий природний ресурс. З цією метою природні ресурси поділяються на види залежно від їх призначення (так, приміром, землі відповідно до статті 19 ЗК поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення).
Гарантіями забезпечення цільового використання природних ресурсів є норми, які встановлюють відповідальність за порушення даного принципу. Наприклад, відповідно до статті 211 ЗК громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за таке порушення, як невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.
Принцип економності, раціональності та комплексності використання природних ресурсів також втілюється у низці обов'язків суб'єктів господарювання щодо природних ресурсів.
Про необхідність запровадження режимів економності та раціональності було наголошено в постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р.
Під економністю використання природних ресурсів розуміється таке їх залучення до господарського обороту, при якому вони використовуються максимально ефективно при мінімумі їх експлуатаційних втрат.
Раціональність пов'язана з науково обгрунтованим розміщенням виробничих сил, забезпеченням рівних можливостей для розвитку народного господарства, задоволенням матеріальних і природних потреб громадян, покращанням екологічної обстановки. Раціональне) використання природних ресурсів - це таке їх використання, яке враховує як природні закономірності, так і потенційні можливості навколишнього середовища і полягає у створенні умов для оптимального відтворення природних ресурсів та недопущенні настання незворотних наслідків.
Засадами раціонального використання природних ресурсів є:
1) облік природних ресурсів;
2) планування використання природних ресурсів і їх відтворення;
3) науково-обґрунтоване залучення природних ресурсів до господарського обороту;
4) дотримання екологічних вимог під час використання природних ресурсів;
5) зростання рівня свідомості і еколого-правової культури громадян.
Висновки
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпеченняекологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпеченняекологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги натериторії України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -катастрофи планетарного масштабу, збереження генофондуУкраїнського народу є обов'язком держави.
Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повиннабазуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але цясистема, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вмітишвидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватисядо змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобомподолання екологічної кризита забезпечення природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічногоправа. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткоїцілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюваннювідносин у галузі екології, застосуванню превентивних,оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних тафізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходіві юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.
Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавствапро охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснюватиу двох напрямах:
1. складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинностітощо);
2. складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністюгосподарчих структур.
Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпеченняекологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території Україниє обов'язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного
Також першочергово планується підготувати проект/й законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими
умовами природокористування;
Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічнийконтроль, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування.
Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охоронинавколишнього природного середовища, раціонального використання івідтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишньогоприродного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки), тобтосаме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплекснеуправління та екологічний контроль щодо охорони, використання івідтворення.
Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженнюбіологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів,насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології,гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярноїбіології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради повивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецькогоботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук(УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарноїмедицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний,винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбовихзакладів тощо. Ряд питань, пов'язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути прицентральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.
Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючогомоніторінгу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесівекологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярнуоцінкуі прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодоекологічної безпеки, збереження природного середовища та раціональногоприродокористування. Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингудовкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, якапередбачає:
екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльностісуспільства;
соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем,які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ,техногенних аварій та катастроф;
розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобіганняантропогеннійзміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовськогоморів.