Тема 7.Податкове регулювання в аграрному секторі економіки
1. Особливості системи оподаткування в аграрному секторі.
2. Платежі до бюджету сільськогосподарських підприємств
3. Можливості вдосконалення системи оподаткування в АПК.
1. Особливості системи оподаткування в аграрному секторі
Податкова система — найважливіший інструмент державної дії на аграрні відносини, який об’єднує всі види податків. Тому оподаткування підприємств аграрного сектора є складова частина аграрної політики держави. Податки при оптимальних формах і розмірах (ставках) більш дієві і в меншій мірі стимулюють інфляцію, ніж інші фінансові важелі держави. Податкова дія на сільськогосподарське виробництво виступає одним з найважливіших методів непрямого регулювання цін на макрорівні. Крім того, визнано, що податки безпосередньо впливають на економічне зростання господарств. Це дає підставу вважати, що регулювання системи оподаткування повинне бути основною функцією держави в регулюванні аграрної економіки.В розвинених країнах використовується практика диференційованого оподаткування сільськогосподарських товаровиробників. Так, у Франції існують декілька систем оподаткування, а сільськогосподарські організації, що не займаються роздрібною торгівлею і промисловою діяльністю, мають можливість вибрати той або інший порядок сплати податку на добавлену вартість. Все це свідчить про необхідність використання більш гнучких підходів до встановлення податкових пільг і квотування в АПК.
Платником податку в АПК – є юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладаються зобов’язання сплачувати податки.
Об’єктом оподаткування – кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, доход тощо).
Податкова база – частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (вона менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлені пільги).
Ставка податку – частка податкової бази, що вилучається (вимірюється у %).
В економічній літературі виділяються наступні особливості використання системи оподаткування аграрних товаровиробників:
необхідність більш низьких ставок по податках в порівнянні з іншими галузями;
всебічне стимулювання інвестиційної діяльності і прибутковості організацій;
важливість застосування більш простого порядку стягування податку;
потреба в скороченні простроченої заборгованості по внесках до централізованого грошового фонду держави.
В цілях кращого виконання податковою системою своїх функцій в аграрному секторі необхідно, щоб в аграрній політиці постійно розв'язувалися питання:
про кратність каналів системи платежів до бюджету,
необхідні зміни по окремих податках,
підвищення ролі платні за землю і майно,
бухгалтерський облік сільськогосподарських угідь,
про санкції за податкові порушення і ін.
Все це необхідно для надання сприятливих податкових умов товаровиробникам, що є найважливішим чинником справжньої економічної стабілізації. Якщо держава постійна буде підтримувати порядок в податковій системі, буде невигідно приховувати прибутки.
Нова податкова система в сільському господарстві почала створюватися одночасно з розбудовою самостійної держави, на основі відпрацьованих в багатьох країнах світу принципах.
Принципами податкової системи в АПК є:
Обов’язковість сплати податків – передбачає встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства
Принцип рівності – забезпечується однаковим підходом до суб’єктів господарювання щодо визначення зобов’язань зі сплати податків
Соціальна справедливість – означає організацію соціальної підтримки, запровадження економічно обґрунтованого оподаткування
Принцип стабільності – незмінність податкових ставок, податкових пільг протягом бюджетного року
Принцип наукової обґрунтованості – передбачає встановлення податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з його доходами
Принцип рівномірності сплати – встановлення термінів сплати
Принцип компетентності – встановлення і скасування загальнодержавних податків і пільг лише ВР України
Принцип єдиного підходу – одинаків підхід до розробки різних законів
Принцип доступності – відкритість норм податкового законодавства для платників податків.
Положення податкової системи в АПК України закріплені законодавчо (ЗУ “Про внесення змін і доповнень до З УРСР “Про систему оподаткування” від 2 лютого 1994 року).
Основними способами податкової дії на сільськогосподарських суб'єктів є пільги по податках. В сільському господарстві практично по всіх видах податків аграрним товаровиробникам надаються пільги – найчастіше, це повне або часткове звільнення від податку.
Податкові пільги в аграрній економіці мають широкий спектр впливу. Так, податкові пільги регулюють об'єми капіталовкладень, розвиток науково-технічного прогресу, прискорення практичної реалізації технологічних новацій, соціальну забезпеченість сільського населення.Це особливо важливо, оскільки перераховані напрями вимагають крупних додаткових капітальних вкладень з великими термінами окупності. В практиці господарювання доцільно поєднувати різні підходи для встановлення податкових пільг товаровиробникам, що знижують собівартість і ціни на продукти харчування, розвиваючим соціальну і виробничу інфраструктуру, розширювати дію податкових інструментів на інвестиційну діяльність. Зниження податкообкладеної бази на величину засобів, що вкладаються в модернізацію виробництва, поліпшення земель, може стати серйозним стимулом збільшення інвестицій.
У ряді країн з розвиненою ринковою економікою (наприклад, в США) дані підходи реалізуються через надання прав фермерським господарствам інвестувати в пріоритетні напрями виробничого розвитку до 25% прибутків без сплати податку на вкладений капітал. В країнах ЄС використовується практика компенсації з національних бюджетів частини податкових платежів на приріст інвестицій в державні аграрні програми. Крім того, діє практика прискореної амортизації, коли до 50% вартості набутої техніки може бути списано на витрати в рік покупки і в два подальших роки, що зменшує суму прибутку, а отже, і величину податку. Така податкова політика дає можливість сільськогосподарським виробникам залежно від конкретних умов і видів діяльності формувати податкообкладену базу залежно від перекладу інвестицій в поточні витрати, капіталізації поточних витрат, тимчасового перерозподілу витрат і прибутків.
2. Платежі до бюджету сільськогосподарських підприємств
Основними джерелами доходів бюджету в АПК є:
Податок на прибуток підприємств – 30%, в АПК ставка зменшена.
Податок на додану вартість (ПДВ) відноситься до непрямих податків. Це один з найзначніших грошових потоків до бюджету. Разом з тим він збільшує ціну товару, а тому виступає чинником посилення інфляції. Величина ставки ПДВ на сільськогосподарську продукцію в різних країнах коливається від 6 до 10%. Вчені виказують думку, що для української аграрної економіки ставка ПДВ 20% велика і пропонують її понизити на період проведення реформ з тим, щоб дозволити галузі знайти додаткові засоби для розвитку.
ПДВ сплачують споживачі продукції. Тому він є дещо завуальованим: складається враження, що платниками податків є аграрні підприємства, хоча насправді вони виступають лише збирачами податку. Таке враження ще складається тому, що ПДВ побудований таким чином, що підприємства сплачують до бюджету різницю між ПДВ, який надійшов до господарства у складі реалізованої продукції (робіт, послуг), і ПДВ, сплаченим за придбані виробничі ресурси. Таким чином виявляється чистий результат який є тотожним тому, коли б обчислена додана вартість оподатковувалася самостійно.
Акцизи сплачують тільки ті організації, які проводять підакцизні товари (винно-горілчані вироби, спирт, спиртні соки, тютюнові вироби і др.), підакцизні товари з давальницької сировини.
Один з важливих податків в українській економіці — це земельний податок. Річ у тому, що Україна має в своєму розпорядженні величезні земельні фонди, які складають 41,817 млн. га.
Результатом здійснення економічних перетворень стала поява множини землевласників: десятки мільйонів сільських і міських жителів. Вони можуть продавати, дарувати, здавати в заставу і проводити інші операції із земельними ділянками. Тому проблема управління земельними ресурсами України сьогодні особливо гостра і актуальна, від правильного її розв'язання залежить добробут всього населення.
У зв’язку з роздержавленням і приватизацією земель відбулось зменшення їх площ у державній власності і збільшення у приватній власності громадян:
1990 р. – 100% держ. вл.
1995 р. – 91,4% дв, 6,2% кв, 2,4% пв.
2002 р. – 49,7% дв, 49,4% пв, 0,9% кв.
Разом з тим, аналітики відзначають зниження родючості грунтів, збільшення площі ерозованих, заболочених і забур’янених земель, кислих грунтів. Повсюди зберігається низький рівень культури землеробства, не виконуються заходи, намічені комплексною програмою підвищення родючості грунтів.
В селянських господарствах є невикористані землі, які не обробляються за відсутністю у господарів засобів на закупівлю техніки, насіння, пального, змащувальних матеріалів.
У зв'язку з цим вчені і практики надають важливе значення платному землекористуванню. Закон У "Про плату за землю" від 8 січня 2001 р. передбачає щорічне обкладення власників землі, землевласників і землекористувачів земельним податком. За передані в оренду землі стягується орендна платня.