Прагнучи використати марксизм стосовно до нових умов, В. Ленін був переконаний, що капіталізм у XIX ст. існував у класичних формах. Монополістичний капіталізм він розглядав лише як короткочасний ступінь розвитку цього класичного капіталізму, своєрідну надбудову над ним — «загниваючий» і «відмираючий» капіталізм з до краю загостреними суперечностями і наявними об'єктивними та суб'єктивними передумовами для соціалістичної революції. Він безальтернативно відкидав будь-які спроби розвинути марксизм у руслі лібералізації цього вчення, збагачення його філософських засад та соціологічних уявлень, реальної оцінки здобутків економічної теорії марксизму, визначення її історичних меж та можливостей. Леніну були абсолютно чужі сумніви провідних учених того часу у вичерпності методу історичного матеріалізму для пояснення усієї складності суспільно-історичного процесу та достовірності обгрунтованої Марксом та Енгельсом на цій основі теорії соціалістичного руху та переходу до соціалізму.
Основні напрями та характер розвитку В. Леніним у руслі цих уявлень марксистського вчення в галузі аналізу закономірностей розвитку капіталізму, теорії імперіалізму та соціалістичної революції всебічно висвітлені в нашій історико-економічній літературі, ставши на довгі десятиліття догмою для нашої економічної науки. Нагромаджений людством майже столітній досвід суспільно-економічного розвитку та його сучасне переосмислення надають можливість реально оцінити ті чи інші узагальнення і висновки, зроблені Леніним на початку століття, а також зіставити їх з висновками західної суспільно-економічної думки, з одного боку, і плеяди відомих російських і українських учених-економістів кінця XIX — початку XX ст., з іншого.
Що ж до відчутного впливу ленінських розробок на розвиток суспільно-економічної думки взагалі та марксистської, зокрема, як в Росії і Україні, так і в Західній Європі (як це стверджується в усіх історико-економічних дослідженнях радянського періоду), то він реально позначився лише у роки, що передували соціалістичній революції. Проте цей вплив дуже мало поширювався на власне економічну теорію, на професійних економістів — теоретиків і практиків. Ленінський напрям суспільно-економічної думки в Україні відчутно виявив себе фактично лише у численних публікаціях більшовиків, які активно виступили у широко розгорнутій тут напередодні жовтневої революції більшовицькій пресі. Однак ці виступи — з питань імперіалізму, соціалістичної революції, робітничого контролю тощо — в основному популяризували або конкретизували стосовно до умов України основні ленінські положення. Професійних економістів серед українських більшовиків було зовсім мало — статистики О. Шліхтер, О. Цюрупа. П. Попов і деякі інші, праці яких на той час будь-яких серйозних розробок в галузі економічної теорії не містили.
Таким чином, вже на початку XX ст. головний водорозділ як у російській, так і українській економічній думці проліг саме по лінії ставлення до марксизму — між його ортодоксальними послідовниками та всіма іншими течіями економічної думки, включаючи й так званих легальних марксистів і економістів, що прихильно ставилися до цього вчення. На цей час більшість з них повністю відходить не тільки від суспільно-політичної доктрини марксизму, а й від більшості його теоретичних засад і висновків. Саме з творчістю цих учених-економістів, які становили серцевину соціального напряму у політичній економії, пов'язаний цілий ряд визначних здобутків, внесених поряд з представниками маргінальної та математичної шкіл у розвиток економічної науки в Україні.