кошти переважно через продаж акцій в інвестиційних фондах і вкладають цікошти в диверсифікований портфель цінних паперів. До складу інститу-ційних інвесторів відносять фонди прямого інвестування, які переважно
здійснюють середньотермінові капіталовкладення (5-7 років), купуючи великі пакети акцій компаній. Цей вид інвесторів досягає вищих рівнів прибутковості. Серед інституційних інвесторів виділяють такі, як ЄБРР та МФК, якіфінансують уряди різних країн (приблизно 3-4 %). Ці інвестори мають іншуінвестиційну стратегію і критерії інвестування. На відміну від ТНК, їхні цілінабагато ширші, ніж максимізація прибутку. Вони сприяють реструктуризації підприємств, прискоренню трансформаційних процесів в економіці[9;с. 43].
Схему щодо залучення інвестиційних коштів у підприємство, показано в ДодаткуА
Можливими недоліками ПІІ з погляду на економіку країни-об'єкта інвестування є:
1.усунення з ринку вітчизняних виробників і постачальників;
2.сувора експлуатація місцевих сировинних ресурсів;
3.збільшення залежності країни від іноземного капіталу;
4.постачання (збут) неякісних, недосконалих і морально застарілих ресурсів і активів;
5.підвищення рівня конкуренції на ринку
6.трансферт частини прибутків за кордон[10;с. 21-22].
Іншим проблемним питанням, яке часто непокоїть громадськість, є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Наприклад, в Україні вже стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на українській території лише екологічно брудні підприємства, функціонування яких виснажує природні ресурси та завдає збитків довкіллю і здоров'ю громадян. Проте, на основі досвіду багатьох держав світу доведено, що окрім негативних тенденцій, іноземні інвестиції мають ще й ряд переваг,такі як:
1.зниження рівня залежності від імпорту;
2.підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;
3.збільшення рівня комплексного використання сировинних ресурсів;
4.упровадження сучасних тенденцій, ноу-хау;
5.стимулювання розвитку експортного потенціалу;
6.поліпшення адаптації суб’єктів господарювання за умов конкурентного середовища;
7.використання зарубіжного організаційного та управлінського досвіду;
8.прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ;
9.поліпшення платіжного балансу;
10.створення стратегічних альянсів між Україною та іноземними підприємствами;
11.привнесення в економіку країни елементів приватної власності в чистому вигляді [11; с.23-24].
Підсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що для України стратегічною метою зовнішньоекономічної політики має стати максимальне використання позитивних ефектів від залучення прямого іноземного капіталу.
1.2 Напрями інвестиційної політики України в посткризовий період
Інвестицiйна полiтика держави — це визначення структурних та кiлькiсних потреб в iнвестицiйних ресурсах, збiльшення джерел фiнансування, вибiр прiоритетних напрямкiв фiнансування та формування ефективної пропозицiї для залучення інвестицій. Крім того, до даного переліку слід включити також створення відповідних умов: прийнятна iнфраструктура, iнвестицiйний клiмат у державi, наявнiсть потенцiйно привабливих проектів, забезпечення можливостi визначити чіткі перспективи їх реалiзацiї та отримання прибутку. Iнвестицiї потребують до себе бiльш вимогливiшого ставлення: вони не здiйснюватимуться там, де немає вiдповiдних інституційних структур, чiтких i зрозумiлих правил, серйозних гарантiй для інвесторiв. Це слід враховувати, адже позитивна динамiка iнвестицiйних процесiв свiдчить якщо не про "здоров’я” економiчної системи, то бодай про окремi ознаки ї "одужання"[12; с. 26].
Основні напрями інвестиційної політики в Україні можна узагальнено подати наступним чином:
- зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;
- скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств;
- скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно;
- прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання;
- перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення;
- залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес;
- створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю;
- розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості[13;с. 31].
Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися в умовах остаточного формування ринкового механізму в Україні. Для ефективнішого їх виконання слід дотримуватися і ряду принципів:
- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;
- визначення державних пріоритетів інвестиційного розвитку України;
- формування нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності;
- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;
- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інвестиційної діяльності;
- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інвестиційної діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;
- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технічної кооперації, трансферту технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;
- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики і сфері інвестиційної діяльності;
- сприяння розвиткові інвестиційної інфраструктури;
- інформаційне забезпечення суб’єктів інвестиційної діяльності;
- підготовка кадрів у сфері інвестиційної діяльності.
Потенційно наша країна, володіючи значним внутрішнім ринком, розгалуженим промисловим і сільськогосподарським потенціалом, багатими та різноманітними природними ресурсами, а також вигідним геополітичним розташуванням, може стати одним із провідних європейських реципієнтів інвестицій. Україною успадкована потужна інфраструктура виводу добутої сировини, металів, хімічних добрив та зернових на світові ринки. Це нафто- і газопроводи, портове господарство, залізниця тощо. Водночас в Україні поки що невисока порівняно з розвиненими країнами частка оплати праці у ВВП. Країна здатна абсорбувати додатковий капітал, маючи, по-перше, людські ресурси (трудові, управлінські, адміністративні), що володіють навичками, необхідними для перетворення інвестиційних засобів (заощаджень) у реальні інвестиції, по-друге - ефективний платоспроможний попит на продукцію, вироблену в результаті інвестицій [14; с. 59].
На сьогодні в Україні вже створено сприятливе правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера регулюється Законами України: «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій на Україні», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», тощо, якими передбачено:
державні гарантії захисту інвестицій, незалежно від форм власності;
застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб, створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення;
відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора;
повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі в разі припинення інвестиційної діяльності[15; с.5].
Водночас актуальним є питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
З метою забезпечення стійкого росту надходження інвестицій в економіку країни та реалізації інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку Мінекономіки постійно ведеться робота щодо удосконалення правового поля у сфері інвестиційної діяльності.
Інвестиційна політика держави потребує публічної підтримки з боку інвесторів, а необхідність прискорення очікуваних змін у сфері регуляторного законодавства вимагає, щоб інвестори займали активну позицію, пропонуючи Кабінету Міністрів України професійно підготовлені, у співпраці з центральними органами виконавчої влади, проекти актів законодавства, що містять чіткі і виважені механізми розв’язання конкретних проблем в інвестиційній сфері.
Дієвим механізмом у налагодженні активного діалогу з підприємцями, представниками вітчизняних та іноземних інвесторів є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України[16; c. 2].
Проблеми, які на даний час найбільш негативно впливають на інвестиційні процеси в Україні та потребують першочергового розв’язання, сконцентровані у сфері діяльності: