Наявність ідеї держави Гегель констатував лише стосовно до розвинутих європейських держав сучасної йому епохи, в яких реалізовано християнську ідею свободи, досягнуто особистої незалежності й рівності всіх перед законом, встановлено представництво й конституційне правління. У соціально-політичному аспекті під гегелівською ідеєю держави слід розуміти конституційно оформлену державу. Водночас мислитель вважав, що не можна будь-якому суспільству накинути абстрактну конституцію. «Кожен народ має ту конституцію, на яку він заслуговує». Визнання цієї істини не завадило, однак, Гегелеві сформулювати загальну ідею конституційної держави як політичний взірець. Цей взірець виявився сколком із прусського державного устрою початку XIXст.
Конституційна монархія в його тлумаченні - це ідея розуму і дійсність конкретної свободи в її розвинутому вигляді. На думку Гегеля, перетворення держави в конституційну монархію є справою новітньої людської історії, коли абсолютна ідея знайшла, врешті, втілення в історичній дійсності. Завдяки цьому конституційна монархія містить усю «глибину конкретної розумності»; якою не володіють інші політичні форми, придатні тільки для нижчих, недосконалих ступенів історичного розвитку. Конституційна монархія не є штучним поєднанням монархічного, аристократичного і демократичного, начал - ні, вона є вищою цілісністю цих начал, їх справжньою єдністю.
Справжня держава, як усяке явище абсолютної ідеї, має містити три моменти: 1) момент, що визначає і встановлює загальне (законодавча влада), 2) момент для підведення особливих сфер і окремих випадків під загальне (виконавча влада), 3) момент цілісної особи (князівська влада). Саме в князівській владі всі інші влади сходяться в індивідуальну єдність, яка, отже, є вершиною та початком конституційної монархії. Далі Гегель у хитромудрих філософських визначеннях намагався виразити значення кожного з цих моментів у житті держави.
1. Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – Л.: Видавн. Центр ЛНУ, ім.. І.Франка, 2001.
2. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Под общей редакцией В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА – ИНФРА, 1998.
3. Корнійчук Л.Я., Кирилова Г.Ю., Титаренко Н.О., Погорєлов С.Б. Історія економічних учень. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К., 2002.
4. Лісовицький В.М. Історія економічних учень. - К., 2004.
5. Мочерний С.В., Довженко М.В. Історія економічних учень. (Сучасна економічна думка). - Львів, 2004.
6. Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень : Навчальний посібник . – К.: Атака, 2005. – 560с.