Смекни!
smekni.com

Господарське право зарубіжних країн (стр. 2 из 2)

За законодавством деяких країн запит оферти розглядається як оферта за наявності в ній усіх елементів, необхідних для укладання угоди. Вирішальною умовою у цьому випадку буде намір сторони, що зробила запит. Наприклад, лист покупця з проханням виготовити на базі серійного спеціально обладнаний автомобіль з точним зазначенням додаткового обладнання, яке на ньому повинне бути встановлене.

Укладання угоди між присутніми та відсутніми сторонами має свої особливості. Угода між присутніми вважається укладеною, якщо на зроблене однією стороною оголошення, яке містить усі суттєві умови угоди, інша сторона відповіла швидкою та чітко вираженою згодою. Це можуть бути усна чи письмова згода, здійснення фактичних дій, які показують, що умови угоди прийняті. Дуже важливо, аби оферта та її прийняття (акцепт) збіглися у часі.

Розрив у часі між пропозицією укладання угоди та її прийняттям пов’язаний з розв’язанням питання, у ході якого проміжку часу вона є обов’язковою для сторони, що зробила пропозицію (оферента). У більшості зарубіжних країн закріплене положення, згідно з яким оферент може відмовитися від зробленої ним пропозиції до отримання оферти іншою стороною.

Питання про те, як бути з уже отриманою адресатом офертою, розв’язується по-різному. Французьке право та судова практика виходять з того, що оферент не пов’язаний з офертою. Винятком вважається випадок, коли оферент вказав строк для акцепту. Право ФРН та Швейцарії, навпаки, встановлює правило, згідно з яким оферент пов’язаний з офертою, а винятком може бути спеціальне застереження про те, що він не вважає себе пов’язаним офертою. У англо-американському праві оферта може бути відізвана до самого її акцепту.

Винятком є випадок, коли оферта супроводжується зустрічним задоволенням. Оферту можна відізвати навіть тоді, коли оферент вказав строк, упродовж якого він вважає себе зобов’язаним офертою (тверда оферта). Строк у цьому випадку лише вказує на час, упродовж якого повинен бути зроблений акцепт.

Угода вважається укладеною, якщо пропозиція, вміщена в оферті, прийнята тією стороною, якій вона адресована, тобто якщо настав акцепт. Прийняття пропозиції акцептантом повинно бути беззастережним і не супроводжуватися ніякими новими умовами. У протилежному випадку вони будуть відмовою від початкової оферти та розглядатимуться як нова оферта, а сторони міняються місцями. Акцептант стає оферентом та навпаки.

Угода вважається укладеною за загальним правилом у той момент, коли акцепт сповіщений оференту. Таке правило закріплене у Франції, ФРН, Італії, Японії та деяких інших країнах. У країнах загального права (Англія, США) застосовується таке саме правило. Винятком є акцепт, зроблений по пошті або по телеграфу. Така угода вважається укладеною у момент надіслання акцепту (теорія „поштової скриньки”).

Зарубіжне договірне право виходить з того, що угода повинна бути виконана у строгій відповідності до її умов. Проте щоб визначити, чи виконані умови угоди чи ні, треба знати їх точний зміст. Для цього у законодавстві зарубіжних країн установлені правила роз’яснення умов угод.

Існують певні розбіжності у роз’ясненні умов угод у кожній країні, у континентальному та загальному праві. У країнах континентального права надається значення встановленню дійсних намірів сторін, якими вони керувалися при укладанні угоди.

У країнах загального права (Англія, США) більше приділяється уваги формальному змісту тексту угоди, слів та виразів, які сторони використовували при формулюванні її умов, навіть якщо вони не зовсім відповідають дійсним намірам сторін у момент укладання угоди.

Необхідність правового регулювання питань роз’яснення умов угод пояснюється тією особливістю господарської діяльності, що вона перебігає за обставин, які швидко змінюються. Розуміючи це, кожна із сторін за господарською угодою прагне вже при укладанні угоди забезпечити собі певну свободу дій шляхом включення до неї умов та формулювань, які дозволяють імовірність їх іншого роз’яснення, ніж те, що малося на увазі у момент укладання угоди.

Загальні висновки

1. Сутність так званої „корпоративної революції”, що відбулася сторіччя тому, полягає в тому, що в економіці деяких розвинутих країн головне місце посіла корпоративна власність — в своїх різних формах (колективно-кооперативна, кооперативна, акціонерна, суспільна тощо).

Додамо, що в основі корпоративної революції були дві спільно працюючі складові, що зробили її можливою, — комерційне використання нових технологій і зміна способів поширення товарів і послуг.

Світовий досвід свідчить, що якщо засоби виробництва належать не капіталу, не державі, а людям, що працюють на основі співволодіння власністю і співучасті в управлінні суспільними справами, то відкриваються джерела економічного і суспільного росту — нові, які раніше були майже не відомі але зовсім не існували. Саме вони мотивують творчу працю, що стає в наш інформаційний час визначальною. Буде перемагати та цивілізація, та група країн, що візьмуть усе краще, що добуто людством і включать ці живі джерела в механізми власного розвитку з урахуванням особливостей національної культури.

2. Господарську угоду можна розглядати як юридичний засіб розподілу зиску, отриманого сторонами від взаємного співробітництва. Вже на стадії укладання угоди це питання набуває вельми важливого значення. Укладання угоди по суті являє собою процедуру скасування перепон, що виникають між сторонами при узгодженні їхніх приватних інтересів.

Процес укладання угод у всіх країнах включає дві стадії: пропозицію укласти угоду (оферта) та згоду на укладання угоди (акцепт).

Укладання угоди має свої особливості. Угода між присутніми вважається укладеною, якщо на зроблене однією стороною оголошення, яке містить усі суттєві умови угоди, інша сторона відповіла швидкою та чітко вираженою згодою, тобто оферта збігається з акцептом. Якщо між ними існують суттєві розбіжності, процес складання угоді може продовжуватися (в сторону їхнього збігу) або закінчитися без подальшого співробітництва.

Дуже важливо, аби оферта та її прийняття (акцепт) збіглися у часі.

Використана література

1. Мамутов В.К., Чувило О.О. Господарське право зарубіжних країн. — К, Ділова Україна, 1996.

2. Международный коммерческий арбитраж. — К., 1995.

3. Механцева Д.М. Универсальная теория самоуправления и управления. — Красноярск, 2001.

4. Пилипенко А.Я., Щербіна В.С. Господарське право: Курс лекцій. — К., Вентурі, 1996.

5. Степанов Д., Макеева Е. Корпоративная реформа: Защитить бизнес от захватчиков // Ведомости. — 29.03.2005, № 54 (1336).

6. Субетто А.И. Системный анализ современного общества. — СПб., 2004.

7. Субетто А.И. Социологические основания трансформации общества. — М., 2000.

8. Теория управления. Социально-технологический подход: Энциклопедический словарь / Под ред. В.Н. Иванова, В.И. Патрушева. — М., 2004.

9. Яковец Ю.В. История цивилизации. 2-е изд. — М., 1997.