Як ми бачимо, світова фінансова криза почалася в середині 2008 року і перейшла в найбільшу світову фінансово-економічну. Вона призвела до різкого зниження темпів економічного росту в світовій і національних економіках. У найбільшій мірі криза зачепила ті країни, де домінують сировинні і добувні галузі, в експорті переважає продукція з низьким ступенем переробки, де не вирішені питання зміцнення своїх позицій у світовій економіці завдяки цілеспрямованому і форсованому розвитку високотехнологічного і наукомісткого виробництва. Щодо України, то спостерігається низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних (НДР) і дослідно-конструкторських розробок (ДКР). Тому головною проблемою в управлінні підприємством стає проблема управління підвищенням ефективності його інноваційної діяльності.
Проблемою підвищення інноваційної активності (джерело) займається дуже багато спеціалістів, бо цей процес є безперервним. Її вирішення дасть змогу перейти до створення і використання технологій більш високого рівня, а, отже, й прискорити економічне зростання національної економіки. Крім того, досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий без активізації інноваційної діяльності. Також інноваційний шлях відкриває змогу стати економічно незалежною країною.
Згідно з Концепцією розвитку національної інноваційної системи головні недоліки національної інноваційної системи спричинено []:
· непослідовністю реалізації зовнішньої та внутрішньої економічної політики;
· відсутністю стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, непослідовністю у формуванні та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності;
· недостатньою результативністю вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок, зокрема низькою активністю державних наукових установ у сфері патентування і ліцензування [] прав інтелектуальної власності;
· низьким рівнем інноваційної культури [] суспільства та неефективністю впливу освіти на його підвищення;
· домінуванням галузевого підходу до провадження інноваційної діяльності над функціональним;
· нерозвинутою інноваційною інфраструктурою [];
· відсутністю ефективних економічних стимулів до оновлення суб'єктами господарювання основних фондів та здійснення інвестицій у розвиток інноваційного потенціалу;
· зниженням стимулюючої ролі плати за працю, продуктивності праці та рівня фондоозброєності працівників [] у наукоємних галузях національної економіки;
· недостатньою підтримкою з боку держави вітчизняних експортерів інноваційної продукції в умовах високої конкуренції на світовому ринку високотехнологічних товарів і послуг [];
· незавершеністю процесів перерозподілу власності шляхом приватизації, які об'єктивно пов'язані, зокрема, з банкрутством [] окремих підприємств та галузей промисловості.
Галузева структура промислового виробництва так і залишається неефективною. Промислова продукція в основному орієнтується на виробництві сировини, матеріалів та енергетичних ресурсів, які складають більш як 2/3 загального обсягу. Частка продукції соціальної орієнтації поступово знижується. Тепер знаходиться на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Галузь машинобудування взагалі майже у 2-3 рази нижча за рівень, який мають розвинені європейські країни. Сировинна спрямованість виробничої структури, розрахована переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон'юнктури зовнішнього ринку [], стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого та нераціонального використання природних ресурсів, прискорення процесів забруднення і деградації довкілля. Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва. Досвід розвинених країн показав, що досягнення високого рівня споживання і якості життя можливо лише на засадах нової постіндустріальної цивілізації [], найсуттєвішими ознаками якої є інноваційний розвиток.
Інтелектуальний потенціал України, за даними ЮНЕСКО, й дотепер залишається досить потужним - 23-е місце, в той час як Фінляндія - 1-е, США - 13-е, Росія - 27-е. Хоча за останні роки науково-технічний потенціал скоротився у 2,5-3рази. У рейтингу Всесвітнього економічного форуму у 2008-2009 роках Україна серед 134 країн посіла у сфері розвитку початкової освіти 37 місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45 місце, у сфері формування факторів інноваційного розвитку 52 місце, за оснащеністю сучасними технологіями - 65 місце, у сфері захисту прав інтелектуальної власності [] — 114 місце.
Україні має високі показники розвитку сфер, що є первинними джерелами інноваційного розвитку. Проте однією з головних проблем є те, що інноваційний потенціал використовується, у порівнянні з іноземними країнами, менш ефективно. Тому є загроза перетворення України у країну, яка експортує сировинні ресурси [] для промислового й інтелектуального виробництва.Визначальним критерієм оцінки ефективності інноваційно-трансформаційних змін в економіці країни є зростання наукоємності ВВП або зростання масштабів фінансування наукових досліджень і розробок у ВВП. В Україні, з 1995 року цей показник тримається на рівні 1,2-1,3%, що навіть нижче від законодавче встановленого рівня (1,7%) і від рівня 1990 року (3,11% від ВВП). У той час як високорозвинені країни забезпечують наукоємність на рівні 3% від ВВП.
Низькою від світового рівня є й наукоємність промислового виробництва України. Вона складає близько 0,3%. За випуском продукції 3-й технологічний уклад в Україні сьогодні складає майже 58% (базується на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування та електротехнічної промисловості на основі сталевого прокату, нових відкриттях у галузі хімії, становленні хімічної промисловості, відбувається концентрація банківського і фінансового капіталів []), 4-й технологічний уклад - 38% (базується на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти, нафтопродуктів та газу, а також засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів, на ринку панує олігопольна конкуренція, утворюються транснаціональні корпорації []), і лише 4% - 5-й технологічний уклад (спирається на досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, освоєння нових видів енергії, космічного простору, супутникового зв’язку тощо []). Слабка інвестиційна активність і відсутність результативної промислової політики, заходи з реструктуризації [] економіки не дозволяють модернізовувати виробництво на основі передових технологій [].
Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету протягом останніх 5 років взагалі не відповідає статті 34 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» [], тобто 1,7%. Воно не перевищує 0,4% ВВП. Питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень не перевищує 10 % загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30%. Однією із причин є велика кількість (понад 40) розпорядників державних коштів в науковій сфері, яка призводить до розпорошення та не ефективного використання. Крім того, вони спираються на законодавчі акти, норми яких часто суперечать одна одній.
Результативність інноваційної діяльності в Україні не відповідає вимогам забезпечення стабільного інноваційного розвитку. За даними Держкомстату у 2008 р, інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1397 підприємств, або 13,0% обстежених промислових (проти 1472 114,2% у 2007 р.). Як бачимо Івано-Франківський, Чернігівський, Чернівецький, Вінницький, Тернопільський, Кіровоградський, Миколаївський регіони, Автономна Республіка Крим та м. Київ мають більшу за середню в Україні частку інноваційно активних підприємств. Зазначимо, що на інноваційну діяльність 1066 підприємствами було витрачено 12,0 млрд.грн. (у 2007р. - 1175 підприємств і 10,8 млрд.грн.). Майже кожне спрямувало кошти на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення (7,7 млрд.грн.), майже кожне четверте - на виконання внутрішніх НДР [] (1,0 млрд.грн.), кожне сьоме - на придбання результатів НДР у зовнішніх виконавців [] (0,3 млрд.грн.) та майже кожне десяте — на інші зовнішні знання або придбання нових технологій (0,4 млрд.грн.). Слід зазначити, що у 2008 р. 216 підприємств проводили тренінги для свого персоналу саме для розробки та впровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів, 138 - діяльністю щодо ринкового запровадження інновацій, включаючи ринкові дослідження та рекламну кампанії (). Але все одно спостерігався суттєвий спад у кількості підприємств, які впроваджували інновації. У 2008 р. всього було 1160 таких підприємств (83% інноваційно активних або 10,8% обстежених промислових), що на 2,2% менше, ніжу 2007 р.
У розрізі видів економічної діяльності найбільша частка, як і раніше, належить переробній промисловості, а саме підприємствам з виробництва коксу та продуктів нафтопереробки (34% обстежених промислових підприємств даної галузі), машинобудування (21%), хімічної та нафтохімічної промисловості (20%), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14%). Так у 2008 р. 515 підприємств (або 36,9% інноваційне активних) впровадили 1647 нових або вдосконалених методів обробки та виробництва продукції (технологічних процесів), з них маловідходних і ресурсозберігаючи - 680 процесів; 114 підприємств впровадили нові або вдосконалені методи логістики, доставки та розповсюдження продукції та 151 підприємство - нову або вдосконалену діяльність з підтримки процесів системи матеріального обслуговування [] або операції щодо закупівель та обліку. Слід зазначити, що кожне друге інноваційне активне підприємство впроваджувало нові види продукції, кількість яких становила 2446 найменувань (з них нові види машин, устаткування, прилади, апарати - 758 найменувань), 34,3% яких були новими виключно для ринку (64,9%).Нові методи продажу, включаючи значні зміни в дизайні або упаковці продукту, його складуванні та просуванні на ринок впроваджували 269 підприємств, нові організаційні методи в своїй діяльності (організацію робочих місць або зовнішніх зв'язків) - 257 підприємств.