7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);
8) захищати права членів організації в державних органах та ін.
Громадські об'єднання не можуть:
1) втручатися в діяльність одне одного;
2) втручатися у діяльність державних організацій і посадових осіб. Так, організаційні структури політичних партій не можуть утворюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);
3) мати воєнізовані формування (ст. 37 Конституції України);
4) підмінювати діяльність комерційних (господарських) організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.
Забороняється створення та існування:
громадських організацій і партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).
Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку. Громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленому державою.
Якщо держава — це суверенна політична організація всього народу, то партії, інші громадські організації — лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках закону і не мають державно-владних повноважень.
Політична система суспільства — це система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.
Політична система поділяється на елементи, які тісно взаємодіють між собою. До таких елементів належать: суб'єкти (носії) політики; політичні норми та принципи; політичні відносини (стосунки); політичні погляди, політична свідомість та культура; зв'язки, що об'єднують названі компоненти. Взаємодіючи між собою ці елементи утворюють п’ять основних аспектів політичної системи: інституціональний (організації, установи); регулятивний (норми та принципи); функціональний (політичні функції, політичний процес та режим); ідеологічний (політичні погляди, політична свідомість та культура); комунікативний (зв'язки, що об'єднують зазначені компоненти політичної системи).
Правове регулювання — це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Правове регулювання у сфері політичних відносин включає відносини всередині країни і на міжнародній арені. Ці відносини складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки влади –– законодавчу, виконавчу і судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою механізму субординації (панування –– підкорення).
Пріоритетним напрямком правового регулювання у політичні й сфері в Україні є сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди. Правове регулювання здійснюється за допомогою трьох прийомів (способів): дозволяння, зобов’язування, заборона та двох типів (режимів):загальнодозвільний (дозволено все, що не заборонено) і спеціально-дозвільний (заборонено все, крім прямо дозволеного).
Регулювання і у спільних відносин здійснюється з допомогою права, яке диференціюється на публічне і приватне, а виявлення влади обмежене її поділом на законодавчу, виконавчу і судову. Однією з найбільших проблем правової та політичної науки є проблема суверенітету. Існує три види суверенітету: суверенітет народу, суверенітет нації, суверенітет держави.
Важливим у побудові громадянського суспільства є утвердження плюралізму, який виступає своєрідною формою самореалізації суспільства й особи, відображаючи ступінь самодіяльності вільних людей та їхніх організацій, соціальної й політичної свободи.
Об’єднання громадян беруть тісну участь в політичному житті суспільства так само як і держава, що призводить до їх взаємодії. Основними громадянськими об’єднаннями є політичні партії та громадські організації, що реєструються у встановленому законом порядку. Усі громадянські об’єднання є рівними перед законом. Вони діють в рамках правового режиму, встановленого державою. Заборона їх діяльності можлива лише в судовому порядку.
Сучасна політична система України має демократичний характер. В Україні конституційно закріплено основні принципи демократичної організації політичного життя суспільства — народного суверенітету, представництва, поділу влади, багатопартійності тощо. За роки незалежності в країні сформовано демократичні державні інститути, створено численні політичні партії громадсько-політичні організації, впроваджено демократичну виборчу систему, яка постійно вдосконалюється. Щоправда, вже набуті демократичні форми і засоби здійснення державної влади поки що повільно наповнюються відповідним демократичним змістом. Незбалансованість повноважень вищих органів держави — президента, парламенту та уряду — породжує ситуації протистояння гілок законодавчої і виконавчої влади, нестабільність уряду. Політичні партії, за винятком декількох, не є виразниками інтересів широких верств населення, а обслуговують здебільшого вузькогрупові й персональні інтереси. Це ж стосується і засобів масової інформації. Наслідком недосконалості виборчої і партійної систем, порядку формування уряду є неструктурованість парламенту, відсутність у ньому сталої більшості, яка б узяла на себе відповідальність за політичне керівництво державою, що різко знижує ефективність функціонування парламенту та всієї системи організації державної влади.
Література
1. Конституція (Основний закон) України. –- К. –- 1996.
2. Коментар до Конституції України. –- К. –- 1996.
3. Білоус А. О. Політико-правові системи: Світ і Україна: Навчальний посібник. –– К. –– АМУПП. –– 1997.
4. Білоус Л.С. Політичні обєднання україни. –– К. –– 1993.
5. Кравчук М. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. –– третє видання, змін. і доповн. –– Тернопіль: Карт-Бланш. –– 2002. –– 247 с.
6. Марченко М. Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. –– М. –-2005. –– 265 с.
7. Марченко М. Н. Теория государства и права: Учебник. –– М. –– Проспект. ––2005. –– 321 с.
8. Оксамытный В. В. Теория государства и права: Учебник. –– М. –– Омега-Л. –– 2005.
9. Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навчальний посібник. –– К.: Юрінком Інтер. –– 2001. –– 176 с.
10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. –– Х.: Консум. –– 2006. –– 656 с.
11. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. –– К.: Либідь. –– 2002. –– 576 с.
12. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копейчикова. –– К. –– Юрінком Інтер. –– 1998. –– 320 с.
13. Політологія / Ф. М. Кирилюк, М. І. Обушний, М.І. Хильки та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. –– К.:Здоровя. –– 2004. –– 776 с.
14. Теорія держави і права: Підручник / С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомир, В. С. Ковалевський; За ред. С. Л. Лисенкова. –– К.: Юрінком Інтер. –– 2005. –– 448 с.
15. Теорія держави і права: Навчальний посібник / Упоряд. Л. М. Шестопалова. –– К.: Прецедент. –– 2006. –– 197 с.