Переваги та недоліки показників ВНП та ВВП (стр. 2 из 5)
ВНП
= Q 
* Р + Q 
* Р (1)Якщо ціна товарів зросте за період від одного року до наступного, то номінальний ВНП збільшиться, навіть якщо обсяг кінцевих товарів і послуг залишиться без змін. Зростання номінального ВНП може відбуватись за рахунок зростання цін, або збільшенню обсягів виробництва. Щоб відокремити впливи змін у цінах та обсягах продукції, слід розрізняти номінальний та реальний ВНП. Тоді як номінальний ВНП обчислюється за формолую (1) у фактичних цінах продажу, реальний ВНП розраховують у цінах базового року.[2]
Зростання реального ВНП означає збільшення фізичного обсягу продукції. Тобто, якщо ціни продуктів були Р
Р 
у базовому році, то реальний ВНП в році, коли обсяги продажу товарів становлять Q Q є:ВНП
= P * Q + P * Q (2)Ця відмінність є дуже істотною і стосується всіх макроекономічних змінних: номінальні змінні виражають вартість у поточних цінах, а реальні змінні репрезентують обсяги в сталих цінах.
Відмінність між реальними і номінальним ВНП можна використати як міру зростання реального рівня цін, або інфляції. ВНП-дефлятор, який є одним їз способів вимірювання рівня цін, визначається як відношення номінального до реального ВНП:
ВНП
= 
(3)Темп зростання ВНП-дефлятора можна наближено виразити такою формулою:
ВНП-дефлятор = темп зростання номінального ВНП – (мінус) темп зростання реального ВНП. (4)
Якщо у наведеному році номінальний і реальний ВНП збігались, то ВНП-дефлятор є 1,0. Його можна витлумачити як середнє значення цін на всі кінцеві товари в грошовому вираженні, де при цьому кожна ціна визначається часткою відповідного товару у ВНП. Коли ці частки змінюються з перебігом часу, то змінюють і вагові визначники.
Валовий внутрішній продукт
ВВП дещо відрізняється від ВНП. Він охоплює вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах певної країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, - резидентам чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, в тому числі прибутки,є, наприклад, частиною українського ВВП. Навпаки доходи отримані українською фірмою за кордоном, не враховується у ВВП України.
Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих чистих іноземних факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між платежами за фактори
виробництва решті світу і надходженнями платежів на фактори виробництва (ресурси), отриманих від решти світу. Чисті іноземні факторні доходи, отримані в країні, можуть бути величиною додатньою або від’ємною. Наприклад, чисті іноземні факторні доходи України (згідно Таблиці 1) мали від’ємне значення і становили у 1999р. 2,4 млрд.грн.. Це означає, що іноземні власники ресурсів заробили у цій країні менше, ніж населення цієї країни – за кордоном. Оскільки чисті іноземні факторні доходи отримані в цій країні , є величина від’ємна, то ВВП цієї країни є меншим за ВНП на 2,4 млрд. грн. Іншими словами, сумарна вартість обсягу продукції, виробленої у межах певної країни(ВВП), менша, ніж сумарна вартість продукції, виробленою певною країною, незалежно від територіального розміщення ресурсів.[3]
Грошовий вимір
Нехай у деякії економіці вироблено 3 одиниці продукту А і 2 одиниці продукту В за перший рік і 2 одиниці продукту А та 3 одиниці продукту В за другий рік. У якому році обсяг виробництва був більшим? На це запитання неможливо відповісти доти, доки на різні продукти не будуть встановлені ціни, що вказують на суспільну оцінку їхньої відносної вартості.
Саме це і робить ВВП. ВІн вимірює ринкову вартість річного обсягу виробництва, тобто ВВП є вартісним, або грошовим, показником. Він мусить бути таким, якщо нам доводиться порівнювати різні за складом набори товарів і послуг, вироблених у різні роки, і отримати повне уявлення про їхню відносну вартість.
Слід також зауважити, що як для ВНП, так і для ВВП для правильного визначення сукупного осягу виробництва потрібно уникати подвійного рахунку.
ВВП вираховує невиробничі операції
ВВП вимірює щорічний обсяг вироблених економікою товарів і послуг. Невиробничі операції, що мають місце в економіці за рік, не враховуються у ВВП. Невиробничі операції бувають двох основних видів: 1) чисто фінансові операції; 2) продаж вживаних товарів.
Фінансові операції. Чисто фінансові операції поділяються на три основних види:
1. Державні трансферні платежі. Вони містять виплати на соціальне страхування, допомогу безробітним і пенсії військовим, які уряд надає окремим родинам та особам. Основною особливістю державних трасферних платежів є те, що особи, одержуючи ці виплати не вносять будь-якого вкладу до поточного виробництва. Отже, врахування трансферних платежів у ВВП призвело б до завищення обсягу виробництва для певного року.
2. Приватні трансферні платежі – це, наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують з дому, або разові дарунки від багатих родичів. Вони також не є результатом виробництва, а простою передачею коштів однієї приватної особи іншій.
3. Операції з цінними паперами. Купівля продаж акцій і облігацій також вираховують із ВВП. Операції на ринку цінних паперів є звичайним обміном паперовими активами. Суми, витрачені на ці активи, безпосередньо не збільшують поточного виробництва (послуги брокера з купівлі-продажу цінних паперів враховують у ВВП). Правда продаж нових випусків акцій і облігацій переміщує гроші від заощадників до тих, хто їх використовує. Останні не рідко купують за ці кошти капітальні блага. Отже, ці операції можуть опосередковано сприяти видаткам, які насправді збільшують обсяг виробництва, а також, і ВВП.
Продаж вживаних речей. Вирахування сум продажу вживаних речей із ВВП грунтується на тому, що вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний рахунок. Якщо, наприклад, ви продаєте свій персональний комп’ютер 1998 року виробництва знайомому, то ця операція повинна бути вирахувана при обчисленні ВВП, бо вона не збільшує поточного виробництва. Врахування продажу товарів, вироблених декілька років тому, в обсязі ВВП поточного року, призвело б до завищення обсягу виробництва в цьому році. Так само, якщо б ви купили новий комп’ютер з фабричним клеймом і через тиждень продали його сусідові, ми як і в першому випадку, вираховуємо цю операцію перепродажу із поточного виробництва: коли ви спочатку купили новий комп’ютер, його вартість була врахована у ВВП. Якщо врахувати вартість його перепродажу, то це призвело б до подвійного рахунку.
2. Методи обчислення валового внутрішнього продукту (ВВП)
Давши загальне уявлення про ВВП, слід перейти до наступної проблеми: яким чином може бути виміряна вся ринкова вартісь усього об’єму виробництва.
Підрахувати ринкову вартість об’єму виробництва можна трьома шляхами або методами. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій.За другим методом ми можемо порахувати скільки споживач, як кінцевий користувач продукції, заплатив за цю продукцію.Тобто ВВП можна розглядати як суму видатків, потрібних для купівлі всього обсягу виробництва. За третім методом, ми можемо додати всю заробітну платню, рентні платежі, процент і прибуток, тобто ВВП можна порахувати додаванням усіх доходів отриманих в процесі виробництва. Цей підхід представляє собою техніку підрахунку доданої вартості. Всі ці підходи є різними поглядами на один і той самий процес.
Виробничий підхід
(5)
Як бачимо, ринкова вартість ВВП, розрахованого виробничим методом пов’язана з обчисленням валового випуску і проміжного споживання товарів та послуг.
Податки на продукти – це податки, які стягуються пропорційно до кількості або вартості товарів і послуг, що виробляються, продаються або імпортуються підприємствами – резидентами. До них відносяться такі податки як ПДВ, акцизи, податки на окремі види послуг(послуги транспорту, зв’язку, рекламу), мито тощо.
Субсидії на продукти – це субсидії, що надаються підприємствам-резидентам із державного бюджету з метою відшкодування постійних збитків, які виникають у зв’язку з тим, що продажна ціна на окремі види продукції складається нижче від середніх витрат виробництва; субсидії на експорт та імпорт та інші.