- зміст критеріїв віднесення природних ресурсів до загальнодержавної власності і власності суб'єктів місцевого самоврядування: відповідність функціям загальнодержавних і регіональних органів влади; унікальність природного об'єкту, географічні рамки; соціальний критерій та екологічна доцільність. При цьому загальнодержавна власність розглядається як загальнонаціональна, включаючи населення регіону України, на території якого знаходиться природний об'єкт; власність, що перебуває у віданні регіонів розглядається як власність населення даної території. На основі критеріїв проводиться розмежування різних видів природних ресурсів між рівнями державної влади;
набули подальшого розвитку:
- визначення сутності системного підходу у державному регіональному регулюванні відносин власності на природні ресурси, що полягає в узгодженні цілей, завдань, методів, процедур, принципів участі органів влади на державному та регіональному рівнях в природокористуванні на основі урахування специфіки і стратегії розвитку;
- пріоритетні напрями державного регулювання використання природно-ресурсного потенціалу на основі аналізу регіональних процесів використання природних ресурсів: введення єдиного обліку природних ресурсів, удосконалення платежів за користування природними ресурсами, систематизація і впорядкування відносин у галузі природокористування, структурні перетворення в природно-ресурсному секторі економіки.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці практичних рекомендацій Харківській обласній державній адміністрації щодо прийняття комплексу заходів, реалізація яких спрямована на посилення та підвищення ефективності системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси (довідка №01-01/2990 від 25.10.2007 р.). Розробки автора використані Харківською обласною радою під час розробки стратегії державного регулювання відносин власності в природно-ресурсному секторі з урахуванням можливостей розподілу і поєднання повноважень центральних органів державної виконавчої влади та місцевих органів влади (довідка №04/772 від 27.12.2007 р.). Створення на основі запропонованої в роботі концепції системи державного регулювання відносин власності на природні ресурси на регіональному рівні дозволить сприяти досягненню ефективного природокористування і розширеного відтворення ресурсів, підвищенню результативності економічної політики, укріпленню державного устрою.
Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Державне регулювання економіки», «Менеджмент у державному та муніципальному управлінні», «Правове забезпечення державного регулювання», «Інвестиційний менеджмент» (довідка №231 від 17.12.2007 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси.
Апробація результатів дослідження. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: «Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації» (м. Одеса, 2007 р.), «Стратегии развития Украины в глобальной среде» (м. Сімферополь, 2007 р.), «Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України» (м. Харків, 2007).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць (7 – у наукових фахових виданнях), загальним обсягом 4,9 обл.-вид. арк.
Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг роботи – 172 сторінки, з яких 3 рисунки займають 2 сторінки, 6 таблиць – 5 сторінок, список використаних джерел (143 найменування) – 14 сторінок.
Основний зміст роботи
У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.
У першому розділі– “Теоретичні основи державного регулювання відносин власності на природні ресурси” – визначено, що чітка специфікація прав власності, що гарантується державою, створює економічні стимули для раціональної організації і відтворення власності. Визначено, що природні ресурси є одночасно і об’єктом власності, і об’єктом природи, що характеризується певними властивостями: еволюційне, природне походження; невіддільність від навколишнього середовища; різноманітність і вичерпність.
В процесі дослідження встановлено, що існує два напрями регулювання відносин власності на природні ресурси: стратегія дерегулювання і стратегія жорсткого і детального регулювання.
Поясненням необхідності приватизації природних ресурсів висувається концепція «трагедії суспільних володінь»: те, що належить усім разом і нікому окремо, приречене на знищення. Така модель політики превалювання приватної власності на природні ресурси істотно видозмінює процес вичерпання природних ресурсів, роблячи його адекватним ринковому механізму господарювання; протилежною є точка зору про те, що неможливо ні довести, ні спростувати перевагу приватної власності на природні ресурси.
Власник володіє не виключно об’єктом, а скоріше сукупністю прав і обов’язків у взаємовідносинах з іншими суб’єктами, пов’язаними з використанням цього об’єкту. Структура прав, обов’язків, норм, процедур, що визначають взаємовідносини індивідів з приводу того чи іншого ресурсу являє собою режим використання природного ресурсу.
Режим використання природного ресурсу включає наступні відносини: право володіння; право використання; право розпорядження; система розподілу доходів від використання; підсистема управління; влада, що забезпечує функціонування системи управління.
У сфері використання природних ресурсів існує протиріччя: завдання підприємця – отримання додаткового прибутку і підприємницького доходу шляхом реалізації своїх здібностей до інновацій та ризику; завдання держави як власника природних ресурсів полягає у забезпеченні збереження і зростання національного багатства. Від вирішення цього протиріччя залежить ефективність державного регулювання сфери природокористування;
Метою державної політики вбачається розв’язання протиріч між системою інтересів держави та підприємця у сфері природокористування, досягнення ефективного використання, розвитку, відтворення природних ресурсів з метою підвищення добробуту людей.
Завдання державної політики полягають у наступному: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури, що забезпечує реалізацію відносин власності; визначення економічних, екологічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; відтворення природних ресурсів на інноваційній основі.
У другому розділі – “Стан державного регулювання відносин власності на природні ресурси” – встановлено, що залежність України від імпортованих енергоносіїв як фактору економічної безпеки нації вимагає вирішення питань, пов’язаних з удосконаленням механізмів державного регулювання національної природоресурсної сфери, зокрема земле– та надрокористування. При цьому механізми, що існують нині у державному регулюванні не забезпечують результативності функціонування галузі.
На відміну від монополії державної власності на всі природні ресурси країни, що використовувалися на користь пануючих у державі адміністративно-політичних структур на етапі роздержавлення та приватизації відбулося відчуження держави, населення, трудового колективу від переважних прав на користування і розпорядження державною власністю, створеною багаторічною працею, а також від прав на отримання частини доходів та вигід, що виникають у природоресурсному секторі.
За «ринковим принципом» отримання максимального прибутку у мінімальні терміни, як в приватній, так і в державній сфері надається перевага короткостроковим інтересам, а не стратегічним. Фактом є згортання пошукових і геологорозвідувальних робіт і падіння обсягів видобутку корисних копалин.
Існуюча система управління ресурсами регіону не завжди відповідає вимогам їх раціонального використання і не повною мірою використовує економічні методи регулювання для вирішення завдань довгострокової регіональної політики. Відсутній мотиваційний механізм, що формує ефективного власника.
Власність на природні ресурси асоціюється в першу чергу з отриманням рентних доходів від них. Розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, регіонами України (зокрема, в частині природно-ресурсного комплексу) є однією із ключових проблем розвитку економіки і держави.
Відсутність можливості самостійно отримувати і витрачати надходження від природно-ресурсного сектора цього регіону служить чинником послаблення унітарного устрою держави аж до тенденцій створення федерації, отже, закріплення відповідних доходів та вигід за такими регіонами може слугувати укріпленню унітарного державного устрою.
Населення українських територій також цілком має право вимагати дотримання так званого «правила Хартвика». У цьому зв’язку логічним виглядає відшкодування саме у місцевий бюджет еквівалентної частки витраченого природного ресурсу, що не відновлюється.