Але 16 років незалежності не принесли бурхливого розвитку вітчизняного книговидання. Загалом ситуація в українському книговиданні характеризується такими особливостями: скороченням кількості освітніх та наукових видань; різким зубожінням фондів бібліотек; відсутністю цільових видавничих проектів; економічною та фінансовою неспроможністю суб’єктів видавничої справи; зменшенням кваліфікованих фахівців книговидавничої сфери; занепадом поліграфічних підприємств; стрімким зростанням собівартості української книги; недостатнім застосуванням сучасних інформаційних технологій.
Було визначено основні проблеми книговидання в Україні:
1. Засилля імпортованої друкованої продукції на вітчизняному книжковому ринку.
2. Економічна та фінансова неспроможність суб’єктів видавничої діяльності.
3. Нерозвиненість і безсистемність книгорозповсюдження, недостатність попиту на вітчизняну книгу і тривалі строки її реалізації.
4. Дефіцит вітчизняної книги загалом і підручників зокрема.
5. Недостатня якість поліграфічного виконання.
6. Занепад бібліотечної справи.
7. Відсутність якісного змістовного наповнення вітчизняних книг.
8. Нерозвиненість електронного книговидання.
9. Низький рівень розвитку наукового книговидання.
Така ситуація здебільшого зумовлена недосконалою законодавчою базою та відсутністю концепції державної політики розвитку вітчизняного книговидання. В Україні на книгу накладено найвищі податки в Європі, тоді як в одинадцяти країнах Європи податок на додану вартість не стягується взагалі, а в державах Європейського Союзу він не перевищує 5%. Надмірні податки не дають змоги видавництвам формувати мінімальні обігові кошти і розвивати виробництво.
У третьому розділі – „Удосконалення методів державного регулювання книговидання в Україні” – розроблено та обґрунтовано основні шляхи вирішення проблем сучасного стану книговидання в Україні із зазначенням методів та засобів державного регулювання на кожному етапі процесу книговидання, сформовано засоби державного впливу на розвиток наукового та електронного книговидання. Виходячи з аналізу закордонного досвіду, а також враховуючи необхідність удосконалення інструментів державного регулювання цієї галузі, необхідним є застосування нового механізму державного регулювання книговидання в Україні.
На основі проведеного дослідження, визначених проблем об’єкта державного регулювання, а також аналізу іноземного досвіду, для подолання кризових явищ в українському книговиданні запропоновано комплексну Програму розвитку книговидання в Україні, яка б містила такі першочергові заходи:
– створення спеціалізованого відомства (органу центральної влади) з широкими повноваженнями щодо вирішення питань, пов’язаних з організацією життєдіяльності видавничого сектора національної економіки, а також представництв цього органу в усіх областях України;
– повернення підприємствам книжкової торгівлі пільги з податку на прибуток;
– удосконалення механізму ввезення імпортних книжок на територію України шляхом запровадження економічних та адміністративних методів впливу через удосконалення системи ліцензування, квотування та лімітування;
– удосконалення системи книгорозповсюдження, сприяння розвиткові книжкових асоціацій, клубів;
– запровадження системи отримання грантів у всіх видах вітчизняного книговидання;
– модернізація видавничо-поліграфічного комплексу через удосконалення цінової, тарифної, ліцензійної, дотаційної та інноваційної політики та ін.
Беззаперечним є той факт, що важливою складовою вітчизняного книговидання є наукове книговидання, яке дзеркально відображає становище національної науки. З урахуванням проблем розвитку цієї сфери в Україні, а також механізму її державного регулювання, видається за необхідне виконати низку таких заходів:
– збільшити частку державного замовлення на наукову книгу;
– удосконалити систему ліцензування, субсидіювання, патентування, сертифікації та стандартизації наукової книги;
– збільшити державне дотування, розмір компенсацій та субсидій для розвитку наукової книги та ін.
Разом з науково-технічним прогресом у книговидання за останнє десятиліття прийшли Інтернет, електронні бібліотеки (е-бібліотеки), електронні книги (е-книги) та інші найновіші поняття та явища. Цей вид книговидання активно розвивається сьогодні у всьому світі. Між тим, в Україні воно залишається на початковій стадії. У межах запропонованого механізму для розвитку електронного книговидання та за результатами проведеного дослідження пропонується вжити низку таких заходів:
– прийняти закон „Про розвиток електронного книговидання”, який би регулював розвиток електронного книговидання; а також внести зміни до таких законів України: „Про видавничу справу”, „Про обов’язковий примірник документів”, „Про Державний бюджет України”, „Про авторське право та суміжні права”, „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” „Про інформацію”;
– утворити структурний підрозділ при органі державного управління видавничою справою, який би опікувався розвитком та функціонуванням електронної книги;
– створити систему ліцензування, патентування, сертифікації та стандартизації електронної книги;
– розробити методологію прогнозування продажу е-книг за допомогою виявлення загальних цілей; вироблення форм роботи (не лише за якістю, а й за кількістю) між видавництвами та всіма суб’єктами розповсюдження;
– затвердити стандарти електронного обміну даними.
– забезпечити комп’ютеризацію вітчизняних бібліотек.
На основі комплексного аналізу процесу книговидання в Україні в дисертаційній роботі вирішено конкретне наукове завдання щодо застосування дієвих механізмів державного регулювання у сфері книговидання, що має істотне значення для забезпечення економічного розвитку держави, розвитку її інформаційного простору, культурного та інтелектуального потенціалу. Теоретичне та прикладне значення мають такі основні висновки та результати дослідження:
1. Якщо вся інформація, що циркулює в суспільстві, є соціальною, то книга виступає носієм, засобом передачі та циркуляції спеціалізованої соціальної інформації, що задовольняє інформаційні потреби окремих адресних груп населення. Виконуючи низку соціально значущих функцій, книга сприяє формуванню людської особистості та виступає важливим елементом опосередкованої невипадкової невербальної суспільної комунікації.
2. Дослідження розвитку українського книговидання вказує на послідовність етапів його становлення:
– початковий (теологічний) (до поч. XVIIст.) – друкувалися книги виключно релігійної тематики;
– могилянський (XVII-XVIIІ ст.) – українське книговидання починає розвиватися за сприяння держави,
– університетський (кін. XVIIІ-сер. XIХ ст.) – засновано Харківський та Київський університети, а також спеціальний державний орган – Головне управління цензури при Міністерстві Народної Просвіти, що відслідковував всю друковану продукцію;
– поліцейський (сер. XIХ ст.-1918 р.) – посилюється державний цензурний гніт і з’являються нові організаційні форми видання книг;
– радянський (1918-1991 рр.) – становлення системи державного регулювання книговидання через застосування правового, економічного та адміністративного методів;
– сучасний (1991 р. – до сьогодні) – починає розвиватися книговидання незалежної України, в умовах становлення і розвитку ринкових відносин.
Після проголошення незалежності України держава відмовилася від цільової державної підтримки книговидання, залишивши видавців наодинці з проблемою виживання.
3. Сучасний стан книговидання в Україні характеризується такими негативними елементами: недосконалість нормативно-правової бази щодо державного регулювання розвитку книговидання; істотне зменшення обсягів та тиражів вітчизняної книги; різке зменшення бібліотечних фондів; несприятливі економічні умови функціонування вітчизняних видавництв, у тому числі й через недосконалу податкову політику; нерозвиненість спеціалізованих інститутів з підготовки фахівців для книговидавничої справи; обмежене державне замовлення на книжкову продукцію; відсутність концепції державної політики розвитку книговидання.
Відтак, воно вимагає упровадження сучасних технологій і механізмів державного регулювання розвитку книговидання, зокрема адміністративних, правових та економічних.
4. Дослідження світових тенденцій розвитку книговидання дозволяє виокремити французьку, американську і пострадянську моделі та з’ясувати їх позитивні потенції. Пострадянську модель можна вважати перехідним етапом, де за державою закріплюються істотні важелі впливу на галузь та зберігається державний орган регулювання. Якщо за пострадянської моделі основними інструментами регулювання залишаються адміністративні методи, то за французької і американської – правові та економічні, відповідно.
5. Основними пріоритетними напрямами реалізації державної політики, які визначають об’єктивну необхідність державного регулювання книговидання, є сприяння розвитку інформаційного суспільства в Україні; задоволення духовних, освітніх, наукових і культурних потреб суспільства; забезпечення державних інтересів щодо захисту національного інформаційного простору; забезпечення конкурентоспроможності української книги; оновлення і переоснащення матеріально-технічної бази суб’єктів видавничого підприємництва, створення сприятливих умов для їх розвитку; використання суб’єктами видавничої справи нових технологій книговидання; забезпечення високої якості української книжкової продукції.