Смекни!
smekni.com

Рушійні сили єкономічного прогресу (стр. 5 из 9)

У цьому випадку не буде підстав для розбіжності у поглядах з приводу того, що джерелом національного доходу, зокрема при­бутку, є діяльність з організації виробництва, поліпшення якості землі, збирання, зберігання та розповсюдження інформації, наукова діяльність, особливо прогрес знань про найефективніше ви­користання факторів виробництва та ресурсів. Цілком прийнятна і теза Й.Шумпетера, що таким фактором є діяльність підприєм­ця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології то­що. Продуктивною є праця у сфері освіти, управління народним господарством та в інших сферах.

Водночас предметом дискусій залишаються такі фактори, як засоби виробництва, ризик, час. Йдеться про виникнення нової продуктивної сили в процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зрос­тання продуктивності праці, що народжує так званий синергічний ефект, нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Цю нову продуктивну силу на по­верхні явищ окремі суб'єкти економічних відносин, як і багато науковців, можуть розглядати як фізичну продуктивність самих засобів виробництва або як плату за ризик. Більше того, у про­цесі ускладнення системи продуктивних сил, появи в ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зрос­тає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм влас­ності й породжувати концепції про дію нових факторів вироб­ництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єди­ним джерелом новоствореної вартості й прибутку зокрема є ли­ше праця в її різновидах.

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

Потреби — це об'єктивні умови існування людини. Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучасності — Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потре­бах вираз природи людини, відносили потреби до ключових економічних категорій.

Потреби є вихідною категорією відтворення. В суспільному процесі відтворення вихідною передумовою є людина. Розвиваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні ін­ститути. Отже, по-перше, потреби — це категорія, що відбиває відносини між людьми і умовами їх життєдіяльності. По-друге, потреби мають об'єктивно-суб'єк­тивний характер.

Розвиток суспільства йде в руслі необхідних потреб. Об'єктивна зумовленість кожного нового явища оцінює­ться мірою потреб суспільства, а зміна способів життєдіяльності е необхідним -наслідком їх задоволення. Про­грес суспільства прямо залежить від того, наскільки своєчасно усвідомлюються і враховуються в цілях діяль­ності нові потреби. Якщо поставлені цілі відриваються від реального змісту потреб, то регульована цілями ді­яльність стає даремною витратою людських сил.

У структурі потреб суспільства відображається кіль­ка типів об'єктивних відносин, що зв'язують людей з умовами життєдіяльності. Це відношення до природи, до існуючих засобів життя, до себе та інших людей, а та­кож відношення до праці і вільної діяльності.

У механізмі відтворення економічні та соціальні по­треби взаємозв'язані і рівнозначні: економічні потреби відбивають відношення до праці і проявляються як не­обхідність економії робочого часу; соціальні — стосую­ться проблем особистості (необхідність самореалізації, духовного та фізичного вдосконалення, творчої діяльності тощо). Рівнозначність соціальних та економічних потреб полягає в тому, що добробут, освіта, охорона здоров'я, виховання дітей, соціальне страхування, задо­волення від роботи постійно реалізуються в економії праці. Остання досягається при використанні у виробництві матеріально забезпечених, здорових, освічених і задоволених роботою людей.

Суспільство повинне задовольняти як соціальні, так і економічні потреби, але результуючим показником є ступінь задоволення соціальних потреб. Останні — важ­ливий стимул економії праці, яка ефективна, коли в неї включаються такі соціальні чинники, як освіта, наука, ініціатива, культура, винахідливість і тим більше моти­вація праці. Прикладом зростаючого впливу соціальної сфери може бути економіка США, де з кінця XIXст. частка засобів виробництва у ВНП не перевищувала 19%.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Останні поділяють на фізичні, інтелектуальні, соціальні. Потребами першого рівня є фізичні потреби, що передбачають реалізацію об'єктивних умов, необхідних для нормальної життєді­яльності людини, їх елементарність визначається безпо­середнім взаємозв'язком з біологічними функціями орга­нізму людини. В той же час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб споживання) має соціальний характер, отже, відбивається на формуван­ні соціальних потреб.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійс­ні та платоспроможні потреби. Абсолютні потреби фор­муються відповідно до загального світового рівня роз­витку виробництва і відбивають максимально досягну­тий у світовій економіці рівень відтворення здібностей людини. Дійсні потреби — це ті, що можуть бути досяг­нуті (реалізовані) при певному рівні розвитку виробни­цтва. Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що су­спільство може оплатити. Отже, платоспроможні потре­би визначаються співвідношенням цін на предмети спо­живання і грошових доходів населення. Залежно від цих двох чинників структура платоспроможного попиту мо­же відповідати дійсним потребам або не відповідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробни­цтвом набуває форми незбалансованості попиту і пропо­зиції на товари та послуги.

Розробці моделей потреб надають великого значення в західній науці. Результати цих розробок використовуються насамперед у галузі маркетингу, реклами.

Ієрархія потреб за ступенем значення буде така: фізіологічні потреби, потреби самозбереження, соціальні по­треби, потреби в повазі і потреби в самоутвердженні (за А. Маслоу).

Людина намагається задовольнити передусім най­важливіші потреби. Як тільки їй вдається задовольнити якусь важливу потребу, остання перестає бути рушійною силою. Одночасно у людини з'являються наступні за важливістю потреби.

Кожний крок в розвитку суспільства — це одночасно задоволення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене ресурсами праці, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення однаково пріоритетних соці­альних та економічних потреб, виділяючи для цього не­обхідні частини сукупного фонду робочого часу. Еконо­мічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробни­цтва; соціальні зумовлені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат може бути представлений формулою

де Е — соціально-економічна ефективність; Uс, Uе — соціальний та економічний ефект; Т — суспільний робо­чий час.

Соціально-економічна ефективність виражена як від­ношення витрат і результатів, але результат є не про­дуктом, а досягнутим рівнем задоволення соціальних та економічних потреб. При цьому на задоволення цих по­треб (включаючи працю в сім'ї, домашньому господар­стві) витрачають весь час, який і є, по суті, суспільним робочим часом.

Зростання ефективності проявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робо­чого часу. Соціальний результат виражається в досяг­ненні кращих умов життя, а економічний ефект, досяг­нутий у даному циклі, створює передумови для майбут­нього розвитку. Механізм соціально-економічної ефек­тивності є основою розвитку потреб, переходу від про­стих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності.

Соціальні та економічні потреби стимулюють розвиток відповідних видів діяльності, які забезпечують зро­стання як економічної, так і соціальної сфер. Їм відпо­відають два критерії, дві міри суспільного прогресу і два найбільш загальних закони розвитку — закон зро­стання потреб і закон економії праці. Ці два закони від­бивають дві сторони загальноісторичного і політекономічного закону ефективності, який відображує всі сфери людської діяльності, визначає її історичну еволюцію. Це проявляється вже на індивідуальному рівні: кожна людина, зацікавлена в максимальному задоволенні по­треб, завжди намагається зберігати свою працю. Звід­си — раціональне обмеження потреб, жорстка черговість їх задоволення, пошук найефективніших комбінацій. Ця ж двоїстість проявляється і на суспільному рівні: скорочення часу на задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задоволь­няти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти економічні потреби при затратах ро­бочого часу, що постійно знижуються.

На прикладі економічно розвинутих країн у XXст. можна виділити три етапи розвитку потреб. До середини 50-х років (перший етап) домінували матеріально-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XXст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.

Другий етап почався з середини 50-х років з пере­ходом до «економіки споживання». Почали формуватись такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.