Окрім передбачених Конвенцією та звичаєвими нормами міжнародного права, існує низка пільг та переваг, що надаються посольствам і місіям на основі норм міжнародної ввічливості й відповідно до звичаїв, що склалися в дипломатичній практиці. Це, наприклад, право представництва на позачергове й гарантоване відправлення телеграфної та іншої кореспонденції, право на організацію внутрішнього життя, вільного часу та побуту співробітників представництва згідно з традиціями своєї країни та ін.
Привілеї та імунітети членів персоналу представництва с такими:
особиста недоторканність дипломатичних агентів;
недоторканність їхньої особистої резиденції;
імунітет від юрисдикції держави перебування;
податкові пільги та винятки для дипломатичних агентів;
митні привілеї дипломатичного персоналу.
Фундаментальним принципом у групі так званих 'особистих" привілеїв та імунітетів є принцип особистої недоторканності дипломатичних агентів як частини досить широкої категорії осіб, які користуються міжнародним захистом (за змістом Конвенції 1973 р.). Стаття 29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. передбачає, що дипломати не підлягають ні арешту, ні затриманню в будь-якій формі. Передбачено й низку зобов'язань держави перебування - влада останньої зобов'язана ставитися до дипломатичних агентів з належною повагою і вживати всіх необхідних заходів до того, щоб запобігти будь-яким замахам на їхні особистість, свободу або гідність. Норми цієї статті є загальновизнаними, мають імперативний характер, однак проблема в тому, що, як і інші такого роду норми, вони нерідко порушуються, і держави часто є безсилими протиставити щось ефективне хвилі міжнародного тероризму, нескінченним актам насильства щодо дипломатів, захопленню їх як заручників та ін. Боротьба з такими злочинами міжнародного характеру є однією з ланок боротьби проти тероризму як глобального явища сучасності. Держава перебування зобов'язана ставитися до дипломатичного агента з належною повагою і приймати належних заходів для запобігання яких-небудь зазіхань на його особу, свободу, гідність.Особиста недоторканність є найважливішим дипломатичним імунітетом. Будь-яке зазіхання влади на особу посла з найдавніших часів розцінювалося як спрямоване безпосередньо проти государя чи країни, яку він представляв. Правда, у минулому це не завжди було гарантією безпеки для самих послів. За чинним міжнародним правом гарантії особистої недоторканності складають серцевину правового статусу дипломатичного агента, а зазіхання на особисту дипломатичну недоторканність кваліфікуються як серйозне правопорушення. Поняття особистої недоторканності досить складне. У загальному вигляді воно сформульоване у ст.29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини: "Особа дипломатичного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або затриманню у жодній формі"1. Як видно, ця норма формулює широкі заходи захисту. У той же час це не означає, що влада країни перебування безсила проти дипломатичного агента у разі порушення ним законів. У коментарі Комісії міжнародного права до ст.29 зазначено, наприклад, що наявність особистої недоторканності не виключає щодо дипломатичного агента "ані заходів самооборони, ані заходів попередження, за виняткових обставин, здійснення ним злочинів чи проступків"2. Деякі автори, беручи до уваги практику, вважають, що можлива навіть тимчасова затримка іноземного дипломата, але без взяття його під варту, для запобігання злочину чи ліквідації наслідків зробленого ним тяжкого правопорушення3. Природно, що такі виключення із права на особисту недоторканність можуть виникнути лише за надзвичайних обставин. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні особиста недоторканність поширюється на голову дипломатичного представництва, членів дипломатичного персоналу (п.12), членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком членів родин громадян України (п.14), співробітників адміністративно-технічного персоналу та членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком громадян України й осіб, що постійно проживають в Україні (п.15).
Щодо приватної резиденції дипломата, то їй гарантуються такі ж самі недоторканність та захист, що і приміщенню представництва. Рівною мірою це стосується паперів, кореспонденції і, з деякими винятками, майна дипломата.Термін "приватна резиденція" означає як місце постійного проживання дипломатичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.).
Одним з найважливіших компонентів системи дипломатичних привілеїв та імунітетів є імунітет дипломатичних агентів та інших осіб, на яких поширюється міжнародний захист, від юрисдикції держави перебування. При цьому імунітет від кримінальної юрисдикції є повним, абсолютним, а що стосується імунітету від цивільної та адміністративної юрисдикції держави перебування, то тут є деякі винятки із загального правила, коли дипломат не може посилатися на свій імунітет (ст.31 Конвенції 1961 р.). За загальним правилом дипломат не повинен порушувати законів держави перебування, проте у випадку вчинення ним кримінально караного діяння кримінальна справа стосовно нього не порушується в силу даного імунітету. Така особа оголошується persona non grata і їй пропонується залишити територію держави перебування. Разом з тим, сторона, що приймає, може клопотатися перед урядом держави, що акредитує, про відмову в імунітеті дипломату, що вчинив злочин. При його одержанні така відмова повинна бути ясно і точно виражена.
На дипломатів також поширюється імунітет від цивільної юрисдикції, крім таких випадків:
а) речових позовів, що належать до приватного не рухомого майна на території країни перебування, якщо він не володіє цим майном для цілей представництва;
б) позовів, що стосуються спадкування, стосовно яких він виступає в якості виконавця заповіту, попечителя, спадкоємця або відмовоодержувача спадщини. Таким чином, дипломатичний агент не може посилатися на дипломатичний імунітет як підставу для відмови від явки при розгляді позову або іншої справи, що належить до спадкування;
в) позовів; що належать до будь-якої фахової або комерційної діяльності дипломатичного агента за межами його офіційних функцій.
Дипломати також користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції держави перебування і тому на них не можуть накладатися штрафи й інші адміністративні стягнення.
Водночас слід мати на увазі, що імунітет дипломатичного агента від юрисдикції держави перебування не звільняє його від юрисдикції акредитованої держави
Конвенція передбачає відмову від імунітету (ст.32) - але лише за умови, що така відмова є певно вираженою і згоду на неї дає держава, яка акредитує, а не сам дипломат. Чи не єдиним за всю післявоєнну дипломатичну практику випадком відмови від імунітету було відповідне рішення державного керівництва Республіки Грузія щодо свого дипломата, радника-посланця посольства Грузії у Вашингтоні Георгія Махарадзе, який у січні 1997 р. здійснив автомобільний наїзд з тяжкими наслідками - загинула 16-літня американка. У результаті відмови Грузії від імунітету американський суд наприкінці того ж року присудив Махарадзе до мінімального (враховуючи щиросерде визнання і сам майже безпрецедентний факт відмови від імунітету) терміну покарання - 7 років позбавлення волі.
Завершують перелік "особистих" привілеїв та імунітетів такі їх види, як податкові та митні привілеї.
Податкові привілеї (ст.34 Конвенції) означають, що дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мита, особистих і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком:
а) непрямих податків, що включаються в ціну товару й обслуговування;
б) збору податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться в акредитованій державі, якщо він не володіє ним від імені акредитованої держави, або з метою представництва;
в) податків на спадщину і мита на спадкування, що стягуються країною перебування;
г) зборів і податків на приватний прибуток, джерело яких знаходиться в країні перебування;
д) судових, реєстрових зборів, іпотечних зборів і гербового збору стосовно нерухомого майна, що знаходиться на території держави перебування за винятком побічних податків, які включаються звичайно в ціну товару або обслуговування, зборів і податків на приватне нерухоме майно, яке знаходиться на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені держави, яка акредитує, з метою представництва, та за деякими іншими винятками.
Митні привілеї (підпункт "б" п.1, п.2 ст.36) охоплюють не лише безмитний ввіз і вивіз предметів, що призначені для особистого користування дипломатичного агента і членів його родини, а й звільнення від митного догляду його особистого багажу. Але далі сказано, що особистий багаж дипломата звільняється від митного контролю, якщо немає серйозних підстав вважати, що він містить предмети, на які не поширюються винятки, то згадуються у п.1 цієї статті (тобто якщо предмети не призначені для особистого користування, якщо ввіз або вивіз їх заборонений законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. -АГ. С). Догляд особистого багажу дипломата має виконуватися лише у присутності дипломатичного агента або його вповноваженого представника". Якщо таких речей не виявлено, то це образа держави, яку представляє дипломат, а якщо виявлено, то цей дипломат оголошується персоною нон-грата і висилається з держави.