При цьому культура і її значеннєва домінанта можуть реалізовуватися по–різному, але наявність значеннєвої єдності додає цілісність усьому, що роблять і що переживають люди. Поєднуючи і надихаючи людей, культура дає їм не тільки загальний спосіб збагнення світу, але і спосіб взаємного розуміння і співпереживання, мова для вираження найтонших рухів душі. Наявність значеннєвої домінанти культури створює саму можливість культурології як науки: не можна відразу охопити культуру у всіх її аспектах, але можна виділити, зрозуміти і проаналізувати домінуючий зміст. А далі треба уже вивчати різні способи його реалізації, звертатися до деталей і конкретних форм його втілення. Система змістів передається від однієї людини до іншої за допомогою символів.
Структура культури
Прийнято поділяти культуру на матеріальну і духовну відповідно двом основним видам виробництва – матеріального і духовного. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, предмети повсякденного побуту, одяг, засоби транспорту і зв'язку й інші). Духовна культура охоплює сферу свідомості, духовного виробництва (пізнання, моральність, виховання й освіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію). Гармонічний розвиток культури природно припускає органічна єдність матеріальної і духовної культур [5]
Культура містить у собі не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні спорудження, результати пізнання, твору мистецтва, норми права і моралі і т.д.), але і суб'єктивні людські сили і здібності, реалізовані в діяльності (знання й уміння, виробничі і професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, світогляд, способи і форми взаємного спілкування людей у рамках колективу і суспільства) Культура, якщо її розглядати в широкому плані, містить у собі як матеріальні, так і духовні засоби життєдіяльності людини, що створені самою людиною. Матеріальні і духовні реальності, створені творчою працею людини, називаються артефактами, тобто штучно створеними. Таким чином, артефакти будучи матеріальними або духовними цінностями, мають не природне, природне, походження, а задумані і створені людиною як творцем, хоча, звичайно, він використовує для цього як вихідний матеріал об'єкти, енергію або сировину природи і діє в згоді з законами природи [6]
У силу того, що людина, по своїй природі істота духовно–матеріальне, вона споживає як матеріальні, так і духовні артефакти. Для задоволення матеріальних потреб він створює і споживає їжу, одяг, житла, створює техніку, матеріали, будинки, спорудження, дороги і т.п. Для задоволення духовних потреб він створює художні цінності, моральні і естетичні ідеали, політичні, ідеологічні і релігійні ідеали, науку і мистецтво. Тому діяльність людини поширюється по всіх каналах як матеріальної, так і духовної культури. От чому можна розглядати людини як вихідний системообразуючий фактор у розвитку культури. Людина створює і використовує світ речей і світ ідей, що обертається довкола нього; і його роль – це роль деміурга, роль творця, а місце його в культурі – це місце центра світобудови артефактів, тобто центра культури. Людина діє культуру, відтворює і використовує її як засіб для власного розвитку. Він архітектор, будівельник і житель того природного світу, що називається культурою світу, "другою природою", "штучно створеним" житлом людства. Це той світ реальностей, що на планеті Земля до людини не існував, реальність, що виникає, живе і розвивається разом з людиною і яка буде існувати доти , поки буде існувати людство.[7]
Моральне виховання спрямоване на формування моральної свідомості, розвитку моральних почуттів і формування звичок, навичок морального поводження особистості. Моральне виховання починається в родині і продовжується протягом усього життя в різних навчальних закладах. Основними методами морального виховання: переконання, навчання, виховання. Таке виховання будується на засвоєнні і прилученні до національних норм і традицій, багатої духовної культури народу. Такими моральними нормами є повага батьків, любов до Родини, гуманізм і демократизм, як ідеали вільної людини і т.д. Засобами виступають методи спостереження, виховання, оцінювання. Тобто моральна діяльність особистості (поводження, учинки) [2].
Сама головна естетична виховна й освітня установка сучасних педагогічних систем, складається в задачі формування в чуттєво–емоційному світі. Вихованню в особистості здатності чути, називаної в естетиці естетичною чуйністю. Модель естетичного виховання – програма природної націленості на общєестетичний розвиток особистості, незалежно від вікових періодів. Занурення особистості в простір лінії, кольору, світла, звуку, руху, пластики, жесту, міміки, тобто всіх можливих структурних елементів художньої мови кожного з відомих сьогодні видів мистецтв – занурення в мистецтво бачити і чути, у мистецтво читати, рухатися, мистецтво уміння передати інформацію мімікою, жестом, рухами, поглядами .
Дійсно навіть короткий аналіз, зіставлення численних тепер уже програм по всіляких предметах художньо–естетичного циклу, природно підводить до необхідності у формуванні цілісної, гармонічної культурно розвитий особистості. Яка тягнеться до знання, відчуванню, збагненню історії художнього розвитку людства. Виявленню естетичних закономірностей і світоглядних смисложиттєвих значимостей духовного буття людей. Приведенню духовного буття особистості в згоду з раніше створеним. У прагнення, інтенцію удосконалювання уже відомого і відкриття, творення, утвору нового, невідомого, щоб постійно підтримувати гармонію між світом Природи і світом Людей.
За багатовікову історію розвитку людської культури виробився ряд правил поведінки, що звичайно називають правилами гарного тону або правилами етикету.
Саме слово "етикет" – французького походження. Воно означає "ярлик", "етикетка", "церемоніал" (звід правил, що регулюють поводження) [5].
Склалося кілька видів етикету: військовий етикет (регламентуючий спілкування між воїнами); дипломатичний етикет (протокол); службовий етикет (правила ділового спілкування); сімейний етикет (взаємини членів родини).
Культура поводження й етикет – сукупність духовних цінностей, правил, норм і ритуалів, що регулюють характер взаємин між людьми і службовців для того, щоб полегшити людині входження в суспільство, зробити умови його спілкування з іншими людьми приємними і зручними.
Культура поводження складається з внутрішньої і зовнішньої культури людини. Внутрішня культура містить у собі моральні почуття (боргу, справедливості, любові, співчуття, патріотизму, доброзичливості і т.п.), моральні якості людини (вірність, увічливість, стійкість, мужність, принциповість, доброта і чуйність). Крім цього в неї входять його ціннісні орієнтації й установки на визначені моральні принципи й ідеали. Це принципи гуманізму, людської солідарності, працьовитості, соціальної рівності і справедливості і т.п., ідеали щасливого й осмисленого людського життя. Внутрішня моральна культура припускає також розвите почуття власного достоїнства і добру волю, тобто готовність надходити морально без тиску і примуса, безкорисливо[3].
Зовнішня культура поводження припускає знання правил і норм етикету, наявність навичок і умінь, а також бажання їм випливати.
Етикет – найважливіша частина зовнішньої культури поводження людини, що оформляє в систематизованому виді сформовані в суспільстві правила поважного і чемного поводження. Включає форми вітань і звертань, представлення і знайомства, поводження в гостях і будинку, у громадських місцях і на службі. Містить правила делікатного і тактовного обходження з навколишніми, манери триматися, удягатися, говорити і т.д. Спочатку етикет розглядався як звід правил поводження й обходження, прийнятих у придворних колах. В даний час тлумачаться в якості прийнятих у суспільстві культурних норм спілкування і поводження, службовців для полегшення людського спілкування і роблячи його комфортним і приємним [9].
Якщо в минулому етикет значною мірою був для вищих станів способом відгородитися від простих людей, що не відають про правила шляхетного обходження, а за надмірно строгим дотриманням вимог етикету дотепер може ховатися холодна недоброзичливість і неповага до людини "нижчого стану", то в умовах сучасного суспільства етикет стає усе більш демократичним, вільним і природним. Етикетні форми поводження наповняються моральним змістом і набувають сенсу повсякденного привітного, доброзичливого і поважного відношення до людей. До основних вимог етикету, що визначає тактикові повсякденних дій і вчинків, відносять: увічливість, галантність, люб'язність, коректність, терпимість, скромність, тактовність, обов'язковість, точність [4].
Час висуває зростаючі вимоги до професіоналізму і загальної культури особистості як активного учасника ділового спілкування. Культура людини визначається багатьма складовими. У тому числі її характеризує його зовнішнє поводження, обходження з навколишніми, манери, мова, стиль поводження в різних ситуаціях у кожнім конкретному випадку. Істотним показником зовнішньої культури людини служить знання їм і проходження нормам сучасного етикету.
Моральне і естетичне самовдосконалення особистості включає точне дотримання правил культури поводження. Воно так само припускає в першу чергу глибока повага людської особистості. Сутність людини, особливості його характеру, темпераменту, потреби, погляди, смаки, бажання виявляються в поводженні. Тільки по вчинках ми судимо про внутрішні спонукання, думки і почуття [6].