Іншою, невіддільною від цієї, стороною зв'язку морального відношення і моралі є та, у вираженні якої мораль визначається як форма суспільної свідомості. В структурі морального відношення закладена внутрішня будова моралі, те, в чому за всіх історичних модифікацій моралі виражений її специфічний зміст і в чому проглядається основа для розуміння загальнолюдського смислу моральних цінностей, норм, принципів. Структура морального відношення виражає існування людської сутності, її предметне буття в специфічно людській формі — у ставленні людини до іншого як до людини.
Загальний змістовий характер специфічно людського відношення до світу, речі, інших як існуючих для мене й тим самим у їхньому відношенні до себе, тобто те, в чому, власне, й полягає визначеність суб'єкта діяльності,— в моральному відношенні квазі концентровано тим, що сутність людського відношення є предметом морального способу освоєння, а моральне відношення є адекватним їй існуванням. Тому суб'єкт морального відношення є моральний суб'єкт, «розуміюча людина», така, свідомість якої виражена в усвідомленні себе в контексті світу. При цьому здатність співвідноситися реалізується в ставленні до іншої людини й помножена на цю ж її суспільну сутність, виражену в індивідуальній неповторності, яка розкривається лише в цілісності її сприйняття.
В цьому чітко виокремленому смислі можна сказати, що суб'єкт-суб'єктне за своїм характером моральне спілкування є взаємовідношенням моральних суб'єктів. У ньому й визначається специфіка моральної сприйнятливості — продуктивної, сутністної сили. Ми виокремлюємо моральне спілкування як поняття, найбільш наближене до поняття «морального відношення». Присвоєння суспільної сутності в безпосередності її існування у взаєминах людських індивідів і є предметом, що реалізується безпосередньо у відносинах на рівні співучасті, співпереживання, присвоюється суб'єктами в почутті спільності, задовольняє природну для людини, суспільної істоти, потребу в співпричетності до інших, суспільства.
У визначеності структури морального відношення розкривається його специфіка — внутрішня детермінанта моральної діяльності. В процесі «само-руху» морального відношення до моралі ця специфіка виступає критерієм для визначення суто моралі в сурогатах її конкретно-історичного змісту.
У структурі морального відношення охоплюється виражений предмет, спосіб його освоєння й результат, котрі визначають специфіку моральної діяльності. Відображення в моралі морально освоєної дійсності є не одноразовим актом дзеркального відбиття, а діалектичним процесом, у якому моральне відношення у своєму саморозвитку до моральної діяльності здійснюється в ході розвитку вступаючих у відносини моральних суб'єктів, а виражена в переживаній ними спільності індивідуальна моральна свідомість узагальнюється, підноситься в процесі типізації конкретних контактів, актів спілкування до історично суттєвого, розкриває дійсність моралі — форми суспільної свідомості, регулюється совістю, співвіднесеною з суспільною думкою.
У процесі саморозвитку морального відношення в єдності здійснюваної в ньому творчості почуття спільності і його переживання, усвідомлення індивідами, здійснюється становлення, розвиток моральних цінностей, норм, принципів.
Моральне відношення за своїм предметом, способом його освоєння, продуктом є духовне, предметно-змістове відношення, специфіка якого дає підставу причислювати його до людської чуттєвої діяльності, такої, котра здійснюється через духовні, суспільні за своєю природою почуття. Останні в своєму саморозвитку «стають теоретиками». Такими почуттями, як їх узагальнена, об'єктивована в моральній свідомості форма, виступають моральні цінності, принципи та моральні норми. Будучи результатом узагальнення реальних почуттів, у яких виражена специфіка моральної індивідуальної свідомості, в моралі вони об'єктивуються в системі, виражаючи ідею суспільної сутності людини в істинній формі її буття, ідею людяності.
1. Курс лекція з етики. – М., 2000.
2. Етика і естетика. Підручник. – М., 1999.