Достатність доказів у кримінальному процесі України

Юридична природа, сутність, значення та основні ознаки достатності доказів. Обсяг повноважень суб'єктів кримінального процесу щодо визначення достатності доказів. Особливості визначення достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Дєєв Максим Валерійович

УДК 343.13

ДОСТАТНІСТЬ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2008


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правосуддя Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор Шибіко Василь Петрович, юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри правосуддя.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шумило Микола Єгорович , Університет економіки і права “КРОК”, перший проректор;

кандидат юридичних наук, доцент Письменний Дмитро Петрович , Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри кримінального процесу.

Захист відбудеться 17 березня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 08 лютого 2008 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтереси судочинства вимагають від суб'єктів кримінального процесу прийняття не тільки законних та справедливих, але й обґрунтованих рішень з питань, що виникають під час провадження по справі. Кримінальне судочинство, яке сформувалося в Україні ще до здобуття нею незалежності, не може вже відповідати тим вимогам, які ставляться до нього сьогоденням. Зараз назріла необхідність реформувати вітчизняний кримінальний процес, побудувавши його відповідно до вимог, які ставляться до кримінального процесу в демократичній, соціальній та правовій державі, якою Україна проголошена статтею 1 Конституції нашої держави. Відбувається процес розробки та обговорення положень нового Кримінально-процесуального кодексу України, який повинен врахувати позитивний досвід попереднього законотворення в галузі кримінального процесу і позбутися негативу, який проявився на момент реформування чинного КПК України. Таке реформування, в свою чергу, вимагає ретельного, докладного, детального теоретичного підґрунтя. Тому не випадково, особливо в останній час, серед науковців зріс інтерес до багатьох визначальних теоретичних положень кримінального процесу. Насамперед, увага приділяється фундаментальним, вихідним, базисним положенням, які справляють керівний, вирішальний вплив на всі похідні інститути та норми. До числа таких фундаментальних положень належить процес доказування, який з упевненістю можна називати стрижнем всього кримінального процесу, що пронизує всі його стадії. І однією з важливих, але разом з тим і такою, що залишається недостатньо вивченою, є проблема достатності доказів у кримінальному процесі, без встановлення якої неможливе прийняття цілої низки процесуальних рішень по кожній кримінальній справі.

Проблеми достатності доказів торкалися в своїх роботах С.А. Альперт, В.Д. Арсеньєв, М.І. Бажанов, Р.С. Бєлкін, А.Р. Бєлкін, Т.В. Варфоломєєва, Л.Є. Владимиров, А.Я. Вишинський, В.Г. Гончаренко, М.М. Гродзинський, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, П.С. Елькінд, В.С. Зеленецький, Л. М. Карнєєва, Є.Г. Коваленко, С.В. Курильов, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, Г.М. Міньковський, В.Т. Нор, Ю.К. Орлов, Г.М. Рєзнік, Н.В. Сибільова, С.В. Слинько, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, Л.Т. Ульянова, Ф.Н. Фаткуллін, С.А. Шейфер, М.Є. Шумило, Н.А. Якубович та багато інших.

В російській науці кримінального процесу проблема достатності доказів була предметом спеціального дослідження у кандидатській дисертації Р. В. Костенка 1999 року та у його ж, в співавторстві з Ф.М. Кудіним, монографії 2000 року за згаданою дисертацією. У вітчизняній же науці кримінального процесу проблема достатності доказів темою окремого монографічного дослідження досі не була. Потреба в ньому обумовлена необхідністю дослідження з точки зору достатності доказів (даних) низки нових положень чинного КПК України, якими кодекс було доповнено і змінено під час проведення "Малої судової реформи" 2001 року Законами України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України" від 21 червня 2001 року та від 12 липня 2001 року, зокрема щодо постанов слідчого і прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого (особи) від кримінальної відповідальності (ст.ст. 7 – 11-1 КПК України), постанови судді про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (ст. 165-1 КПК України), постанови судді про продовження строку тримання під вартою (ст. 165-2 КПК України), обвинувального вироку суду, винесеного без проведення судового слідства (ст.ст. 299, 301-1 КПК України), рішення апеляційного суду під час попереднього розгляду справи (ст. 367 КПК України), обвинувального вироку суду апеляційної інстанції (ст. 378 КПК України); Законом України від 14 грудня 2006 року "Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи" щодо перевірки судом підстав для винесення слідчим постанови про порушення кримінальної справи та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні" № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом "Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України".

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного дослідження теоретичних і практичних проблемних питань достатності доказів дати визначення поняття достатності доказів у кримінальному процесі, встановити суть достатності доказів як кримінально-процесуального феномену, розробити пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства та рекомендації, спрямовані на поліпшення правозастосовчої практики суб'єктів кримінального процесу.

Поставлена мета досягається завдяки вирішенню в роботі таких завдань :

– встановити юридичну природу, суть, значення та основні ознаки достатності доказів;

– визначити місце достатності доказів серед інших властивостей кримінально-процесуальних доказів;

– визначити коло суб'єктів, які наділені компетенцією визначати достатність доказів;

– дослідити обсяг повноважень суб'єктів кримінального процесу щодо визначення достатності доказів;

– дослідити порядок визначення достатності доказів;

– дослідити особливості визначення достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу;

– дослідити рішення, прийняття яких у кримінальному процесі вимагає достатності доказів;

– дослідити співвідношення достатності доказів з суміжними поняттями;

– розробити пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства щодо визначення достатності доказів;

– розробити рекомендації, спрямовані на поліпшення діяльності суб'єктів кримінального процесу з оцінки достатності доказів.

Об'єктом дослідження є оцінка доказів як один із елементів процесу доказування у кримінальному процесі України.

Предмет дослідження – суть, значення та особливості оцінки достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу України.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічною основою дослідження є загальний діалектичний метод пізнання соціальних явищ та процесів, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в дисертації, розглядаються в єдності їх соціального змісту та правової форми. Також під час дослідження використовувалися інші методи дослідження: історико-правовий метод, який дозволив показати хід розвитку уявлень про достатність доказів; метод структурно-системного аналізу дозволив вивчити процес доказування, в ході якого визначається достатність доказів; порівняльно-правовий метод застосовувався під час порівняння визначення достатності доказів за вітчизняним та зарубіжним кримінально-процесуальним законодавством та доктриною кримінального процесу; формально-юридичний метод застосовувався при опрацюванні норм чинного КПК України та проекту нового КПК, підготовлено ряд пропозицій щодо удосконалення чинного КПК та можливостей реалізації зазначених пропозицій у новому КПК; статистичний метод було використано під час вивчення практики застосування кримінально-процесуальних норм, зокрема норм доказового права при визначенні достатності доказів.

Теоретичну основу дисертації складають наукові праці з конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права, судоустрою, криміналістики та філософії.

Емпіричну базу дослідження становлять: а) статистичні дані та матеріали узагальнень практики Верховного Суду України за 2003–2006 роки; б) результати вивчення автором 300 кримінальних справ, розглянутих місцевими судами м. Запоріжжя, Апеляційним судом Запорізької області та Верховним Судом України протягом 2000–2006 років.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, КПК України, інші кодекси та закони України, історичні пам'ятки права України, підзаконні нормативно-правові акти, постанови Пленуму Верховного Суду України, законодавство зарубіжних країн: Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації, яка є першим в Україні спеціальним науковим дослідженням проблеми визначення достатності доказів під час провадження у кримінальній справі, полягає в наступних положеннях, висновках і пропозиціях, які виносяться на захист.

Положення і висновки, зроблені вперше в науці кримінального процесу:

– сформульовано авторське визначення поняття достатності доказів як такої властивості сукупності доказів у справі, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі;

– обґрунтовано висновок про кореляцію меж доказування і стану достатності доказів;

– співвідношення понять "повнота доказів" і "достатність доказів" розглянуто з використанням уявної системи координат, в якій зазначені поняття знаходяться на різних осях;

– сформульовано принцип "презумпції достовірності доказу";

– розкрито взаємозв'язок достатності та значущості доказів;

– виділено і досліджено процесуальні рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів.

Положення, які було удосконалено:

– обґрунтовано положення про те, що доказування складається з двох аспектів: доказування-пізнання і доказування-обґрунтування, які пропонується називати власне доказуванням та доведенням відповідно;

– запропоновано називати психологічний стан особи, яка оцінювала докази, "внутрішньою переконаністю" для відмежування його від внутрішнього переконання як способу оцінки доказів. При цьому внутрішня переконаність, як стан цілковитої впевненості в правильності своїх висновків, може бути як визначеною, певною (це твердий висновок про наявність або відсутність факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність факту);

– обґрунтовано правильність позиції, відповідно до якої фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є кримінально-процесуальними доказами;

– класифіковано: обставини, що виключають провадження в кримінальній справі, на змістовні, формальні та змішані; рішення, які приймаються в ході досудового розслідування справи, на такі, що ґрунтуються на достатніх даних і на такі, що ґрунтуються на достатніх доказах; рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів, на такі, що впливають на подальшу процесуальну долю справи (це рішення компетентних державних органів та осіб) і такі, що подібного впливу не мають (це рішення інших учасників процесу);

– обґрунтовано відмінність понять "достатні докази" і "достатні підстави", які застосовуються відповідно для ретровіщання і передвіщання;

– обґрунтовано положення про те, що рішення про обрання запобіжних заходів приймаються не за наявності достатніх доказів, а за наявності достатніх підстав;

– обґрунтовано необхідність приймати рішення про визнання особи потерпілим на підставі достатніх доказів заподіяння злочином шкоди особі.

Положення, які дістали подальший розвиток:

– дістала подальший розвиток ідея про розуміння предмета і меж доказування як рамок дослідження, які, проте, лежать на різних осях уявної системи координат;

– запропоновано розглядати терміни "дослідження доказів" та "розгляд доказів" як синонімічні, які означають перевірку та оцінку доказів;

– обґрунтовано положення про те, що суд є суб'єктом доказування, для якого здійснення доказування у кримінальній справі є обов'язком;

– підтримано позицію тих процесуалістів, які вважають, що метою доказування у кримінальному процесі є з'ясування об'єктивної істини, визнаючи водночас наявність у кримінальному процесі і конвенційної, і формальної істини;

– підтримано позицію про необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні, що обумовлено виділенням у змісті будь-якого явища не тільки головного (суті), але ще й неголовного, другорядного;

– обґрунтовано необхідність виділення серед властивостей доказів значущості;

– обґрунтовано положення про те, що на стадії попереднього розгляду справи суддею достатність доказів оцінюється лише за письмовими матеріалами справи;

– обґрунтовано неможливість прийняття на стадії попереднього розгляду справи суддею рішень, які вимагають достовірного встановлення винності особи у вчиненні певного злочину, зокрема про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину, внаслідок акту амністії щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, у зв'язку з дійовим каяттям, у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, у зв'язку з передачею особи на поруки та у зв'язку із закінченням строків давності;

– піддано критиці інститут скороченого судового слідства та запропоновано відмовитися від нього як такого, що ставить під загрозу з'ясування істини у справі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції можуть бути використані:

а) у законотворчій роботі при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, при доопрацюванні проекту нового КПК України (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 06-19/3-324 від 18.03.2004 р.), а також при прийнятті постанов Пленуму Верховного Суду України з питань доказового права;

б) у практичній діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, адвокатури – для оптимізації процесу правозастосування (акт впровадження науково-методичних рекомендацій у практичну діяльність прокуратури Запорізької області від 2 жовтня 2007 року);

в) у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій з проблеми оцінки доказів, у т. ч. визначення їх достатності;

г) у навчально-методичній роботі – при вивченні студентами, курсантами та слухачами юридичних факультетів та навчальних закладів відповідних питань з дисциплін "Кримінальний процес України", "Теорія доказування" (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління" від 12 жовтня 2007 року).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету Гуманітарного університету "Запорізький інститут державного та муніципального управління", а також були оприлюднені на засіданні міжнародного "круглого столу", присвяченого пам'яті професора К. Г. Федорова (м. Запоріжжя, 12 травня 2000 року), на міжнародній науково-практичній конференції пам'яті П.І. Новгородцева "Ідея правової держави: історія і сучасність" (м. Луганськ, 23-24 листопада 2000 року), на науково-практичній конференції "Становлення правової держави в Україні: проблема та шляхи вдосконалення правового регулювання" (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000 року), на науково-практичній конференції "Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи" (м. Харків, 18-19 квітня 2002 року.), на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правознавства" (м. Запоріжжя, 30-31 жовтня 2003 року), на науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 28-29 жовтня 2004 року), на науково-практичному семінарі "Піднесення до права" (м. Запоріжжя, 24-26 червня 2005 року), на міжнародній науково-практичній конференції "Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування" (м. Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 року), на всеукраїнській науково-практичній конференції "Сучасні дослідження правознавчих проблем" (м. Запоріжжя, 11-12 жовтня 2007 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у десятьох публікаціях, з них – чотири наукові статті, опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основний текст дисертації – 184 сторінки, список використаних джерел – 21 сторінка (228 найменувань), 4 додатки – 13 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету та завдання, об’єкт і предмет, методологічну та теоретичну основи та наукову новизну результатів, формулюються положення, що виносяться на захист, розкривається науково-прикладна цінність отриманих результатів, зазначено про апробацію дослідження та його структуру.

РОЗДІЛ 1 "Достатність доказів як кримінально-процесуальна категорія" складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Достатність доказів і кримінально-процесуальне доказування" розглядаються базисні, вихідні поняття теорії доказування, які справляють керівний, вирішальний вплив на весь процес кримінально-процесуального доказування. Так, зокрема розглянуто кримінально-процесуальне доказування як специфічний процес пізнання, який являє собою єдність практичної та розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Розглянуто питання наявності у процесу доказування двох сторін: доказування-пізнання та доказування-обґрунтування, які запропоновано називати власне "доказуванням" та "доведенням" відповідно. Досліджено структуру кримінально-процесуального доказування і розкрита суть етапів, з яких воно складається: збирання, перевірки та оцінки доказів. Розглянуто питання, присвячене суб'єктам доказування, обґрунтовано положення про те, що суд в Україні є суб'єктом доказування. Розглядається поняття доказу в кримінальному процесі України, обґрунтовується висновок про те, що під доказом необхідно розуміти тільки фактичні дані. Докази (фактичні дані) є змістом, а джерело доказів є формою такого явища як засіб доказування. Дисертант наголошує на необхідності виокремлення наступних властивостей доказів: належності, допустимості, достовірності, значущості та достатності.

Підрозділ 1.2 "Достатність доказів та істина в кримінальному процесі" присвячений розгляду проблеми істини у кримінальному процесі, обґрунтовується положення про те, що встановлення об'єктивної істини є метою кримінально-процесуального доказування. Разом з тим в кримінальному процесі має застосування концепція конвенційної істини (при невстановленні головного факту та застосуванні принципу презумпції невинуватості) та формальної істини при кваліфікації діяння.

В підрозділі 1.3 "Достатність доказів і предмет та межі доказування" наголошується на тому, що до предмета доказування входять не тільки обставини, передбачені ст. 64 КПК України, а й причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. За допомогою категорій змісту та суті автор обґрунтовує необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні. Як відомо, зміст будь-якого явища складається не тільки з головного (суті), але ще й з неголовного, другорядного. Так само до предмету доказування поряд з головним фактом (суттю) входять і інші обставини. Проте тільки їхня єдність складає повний зміст предмету доказування. Розкрите співвідношення предмету доказування і меж доказування, яке можна уявити у вигляді системи координат, на одній осі якої знаходиться предмет доказування, на іншій – межі доказування. Просуваючись по осі предмету доказування, ми переходимо від однієї обставини предмету доказування до іншої. А чим далі ми просуваємося по осі меж доказування, тим більш глибоко і детально встановлюємо елементи предмету доказування. Також розкрито співвідношення таких понять як "межі доказування" і "достатність доказів", які з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого – від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів. Співвідношення таких суміжних понять, як "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити вже запропонована система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування.

В підрозділі 1.4 "Визначення достатності доказів як складова частина процесу оцінки доказів" детально проаналізовано такий етап кримінально-процесуального доказування, як оцінка доказів. Досліджено дві протилежні системи оцінки доказів: сучасна система вільної оцінки доказів та історично більш рання система формальних (легальних) доказів. Проаналізовано внутрішнє переконання як спосіб оцінки доказів та запропоновано відмежовувати його від внутрішньої переконаності, як результату такої оцінки. В останньому розумінні внутрішнє переконання запропоновано назвати внутрішньою переконаністю. Відзначено, що внутрішня переконаність може бути як визначеною, певною (тобто особа дійшла твердого висновку про наявність або відсутність певного факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність певного факту).

Детально розглянуто властивості, притаманні кримінально-процесуальним доказам: достовірність, належність, допустимість, значущість та достатність.

Обґрунтовано положення, відповідно до якого в кримінальному процесі діє принцип "презумпції достовірності доказу" – зібраний у кримінальній справі доказ вважається достовірним доти, доки не буде встановлене протилежне – конкретний доказ недостовірний. Саме такий підхід дозволяє вирішити суперечність, коли, з одного боку, достовірність або недостовірність доказу встановлюється на підставі сукупності інших доказів, а це означає, що на початковому етапі дослідження властивостей фактичних даних наявна певна їх сукупність і достовірність першого доказу з цієї сукупності визначити неможливо, оскільки в такому випадку його достовірність встановлювалася б на підставі сукупності решти фактичних даних, достовірність яких ще не встановлена, а з іншого боку, необхідність отримання достовірних висновків у справі вимагає використовувати для обґрунтування істинності певного рішення саме достовірні фактичні дані.

Дано авторське визначення достатності доказів, яке означає наявність у кримінальній справі такої сукупності доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Розділ 2 "Достатність доказів у досудовому провадженні" складається з двох підрозділів. В підрозділі 2.1 "Достатність доказів (даних) на стадії порушення кримінальної справи" обґрунтовано положення, що фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є доказами в кримінально-процесуальному розумінні. По-перше, в ч. 1 ст. 65 КПК України зазначено: "доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані", це означає, що будь-які фактичні дані, які не знаходяться в рамках кримінальної справи, отримані до порушення кримінальної справи або після її закінчення, взяті поза кримінальною справою, доказами, за змістом закону, не є. По-друге, ч. 2 ст. 65 КПК України містить вичерпний перелік джерел доказів: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Тільки отримані з названих джерел фактичні дані, після проведення відповідних слідчих дій, можуть бути доказами. Слідчі дії проводяться лише в ході досудового слідства і дізнання. А досудове слідство і дізнання провадиться лише після порушення кримінальної справи. Винятки з цього правила (дозвіл проводити до порушення кримінальної справи огляд місця події і накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину) суті справи не змінюють.

В підрозділі 2.2 "Достатність доказів на стадії досудового розслідування" автор відзначає, що на даній стадії треба розрізняти рішення, які повинні ґрунтуватися на висновках, що носять достовірний характер і, відповідно, ґрунтуються на достатніх доказах, та рішення, які повинні ґрунтуватися на висновках, що носять ймовірний характер і, відповідно, ґрунтуються на достатніх даних. Зазначено, що обставинами процесуального характеру, які встановлюються за допомогою достатніх даних на стадії досудового розслідування, є підстави для застосування запобіжних заходів, інших заходів процесуального примусу, застосування заходів безпеки, визнання особи потерпілим, цивільним відповідачем, цивільним позивачем, відводу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, перекладача, експерта, спеціаліста, усунення від участі у справі захисника, представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, поновлення пропущеного строку, проведення слідчих дій, зупинення, об'єднання, виділення кримінальних справ.

Наводиться аналіз рішень, для прийняття яких на стадії досудового розслідування вимагається достатня сукупність доказів, і які можна поділити на дві групи: рішення, які впливають на подальшу процесуальну долю справи, та рішення, які такого впливу не мають. Відповідно першу групу складають рішення компетентних державних органів та осіб, у провадженні яких знаходиться справа (слідчі, органи дізнання), а другу – рішення осіб, в провадженні яких справа не перебуває, тобто учасників процесу.

Обґрунтовується необхідність чіткого розмежування таких понять, як "достатні докази" та "достатні підстави". І ті, й інші є вихідними даними для подальшого міжчасового переходу та відновлення повної структури об'єкту. Але "достатні докази" є вихідними даними для переходу від теперішнього до минулого (ретровіщання), а "достатні підстави" – для переходу від теперішнього до майбутнього (передвіщання).

Розділ 3 "Достатність доказів у судовому провадженні" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 "Достатність доказів на стадії попереднього розгляду справи суддею" зазначається, що особливістю оцінки достатності доказів на цій стадії є оцінка доказів суддею тільки за письмовими матеріалами справи, оскільки тут діє заборона проводити слідчі дії. Обґрунтовано неможливість прийняття на цій стадії цілого ряду рішень, які вимагають достовірного встановлення певних обставин, зокрема про закриття справи за відсутністю події злочину, про закриття справи за відсутністю в діянні складу злочину, про закриття справи внаслідок акту амністії, про закриття справи щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, про закриття справи у випадку, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, про закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям, про закриття справи у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, про закриття справи у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, про закриття справи у зв'язку з передачею особи на поруки та про закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності.

В підрозділі 3.2 "Достатність доказів в стадії судового розгляду" проаналізовано випадки, коли на даній стадії повинна здійснюватися оцінка достатності доказів: при постановленні судом вироку, при складанні суддею, який залишився в меншості, окремої думки, при винесенні судом постанов про закриття кримінальної справи та про направлення її для проведення додаткового розслідування, а також при вирішенні питань про нове обвинувачення, про притягнення до відповідальності іншої особи та про притягнення до відповідальності за завідомо неправдиві показання, неправильний переклад і неправдивий висновок та прокурором при відмові від обвинувачення і при зміні обвинувачення в суді. Також проаналізовано випадки, коли оцінка достатності доказів на цій стадії може здійснюватися: учасниками судового розгляду в їхніх промовах в судових дебатах, клопотаннях про доповнення наявної у справі сукупності доказів, а також в останньому слові підсудного.

В підрозділі 3.3. "Достатність доказів при перегляді судових рішень у кримінальних справах" аналізуються рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів у стадіях апеляційного, касаційного перегляду та перегляду в порядку виключного провадження, які є або процесуально значущими і впливають на подальшу долю справи, або не мають такого впливу. Процесуально значущою є оцінка достатності доказів, зроблена судом та в передбачених законом випадках і прямо вказаними КПК України суб'єктами. Це оцінка достатності доказів, яка міститься у відмові апелянта від своїх вимог за відсутності апеляцій інших учасників судового розгляду; оцінка достатності доказів особою, яка подала касаційну скаргу або внесла касаційне подання, а потім їх відкликала за відсутності касаційних скарг або подань інших учасників судового розгляду; оцінка достатності доказів при винесенні прокурором постанови про призначення розслідування нововиявлених обставин в порядку ч. 3 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час складання прокурором висновку за результатами розслідування нововиявлених обставин в порядку ч. 4 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час вирішення прокурорами областей та прирівняними до них прокурорами або Генеральним прокурором України питання про принесення подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами до відповідного апеляційного чи касаційного суду в порядку ч. ч. 4, 5 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час винесення прокурором мотивованої постанови про відмову в перегляді справи в зв'язку з нововиявленими обставинами в порядку ч. 6 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час розгляду суддею клопотання про перегляд судового рішення у зв'язку з неправильним застосування кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, відповідно до ч. 4 ст. 400-9 КПК України; а також оцінка достатності доказів під час складання та підписання п'ятьма суддями касаційного суду подання про необхідність судового розгляду клопотання і справи відповідно до ч. 2 ст. 400-7, ч. 5 ст. 400-9 КПК України. Оцінка ж достатності доказів, зроблена іншими учасниками судового розгляду при перегляді судових рішень у кримінальних справах, можливості вирішального впливу на процесуальну долю справи не має.


ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв’язанні низки концептуальних теоретичних і практичних питань, пов'язаних з визначенням достатності доказів у кримінальному процесі України. Автор зробив, зокрема, наступні висновки.

1. Достатність доказів визначається як наявність у кримінальній справі такої сукупності доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

2. Поняття "межі доказування" і "достатність доказів" співвідносяться наступним чином: вони з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого – від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів.

3. Співвідношення понять "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування.

4. В кримінальному процесі діє принцип "презумпції достовірності доказу", суть якого полягає в тому, що зібраний у кримінальній справі доказ вважається достовірним доти, доки не буде встановлене протилежне – конкретний доказ недостовірний.

5. При оцінці достатності сукупності доказів головною характеристикою кожного окремого доказу, головною його ознакою стає значущість доказу, яка безпосередньо пов'язана з визначенням достатності доказів. Можна говорити про те, що визначити значущість (силу) сукупності доказів і є визначити їх достатність.

6. Необхідно чітко розмежовувати такі поняття, як "достатні докази" та "достатні підстави". І ті, й інші є вихідними даними для подальшого міжчасового переходу та відновлення повної структури об'єкту. Але "достатні докази" є вихідними даними для переходу від теперішнього до минулого (ретровіщання), а "достатні підстави" – для переходу від теперішнього до майбутнього (передвіщання). Тому, наприклад, обрання запобіжного заходу повинно ґрунтуватися на достатніх підставах, а не на достатніх доказах.

7. Особливість оцінки достатності доказів на стадії попереднього розгляду справи суддею полягає в тому, що суддя оцінює докази тільки за письмовими матеріалами справи, оскільки в цій стадії не можна проводити слідчі дії.

8. У разі проведення скороченого судового слідства, передбаченого ч. 3 ст. 299 КПК України, з точки зору теорії кримінально-процесуального доказування, доказування як такого немає, оскільки не відбувається оперування доказами – вони не збираються, не перевіряються і не оцінюються. Обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються судом не на підставі фактичних даних (тобто доказів), а на підставі позицій, зайнятих сторонами (а ці позиції не завжди можуть відповідати реальній дійсності). А отже, вони можуть не відповідати вимозі достовірності. Таким чином, висновок суду може базуватися на недостовірних засновках. В гносеологічному ж плані недостовірність засновків означає можливість отримання недостовірного висновку. Тобто наявний в чинному КПК України механізм дослідження обставин справи під час судового слідства містить в собі потенційну небезпеку постановлення судами несправедливих та незаконних вироків. Оскільки, на нашу думку, метою кримінально-процесуального доказування є встановлення істини, а наявний нині порядок проведення судового слідства не сприяє досягненню цієї мети, то доцільно від нього відмовитися, повернувшись до попередньої законодавчої регламентації проведення судового слідства, яка існувала до так званої "Малої судової реформи" 21 червня 2001 року.

9. Доцільно доповнити КПК України нормою, яка б містила вимогу до прокурора при відкликанні ним свого касаційного подання мотивувати свою позицію у відповідній вмотивованій постанові, копії якої направляються іншим учасникам судового розгляду. Така норма, по-перше, зробила б прокурора більш відповідальним у здійсненні ним конституційної функції підтримання державного обвинувачення в суді, а по-друге, давала б змогу іншим суб'єктам касаційного провадження зайняти більш виважену процесуальну позицію у справі.

10. Необхідно розширити суб'єктний склад осіб, які мають право подати клопотання про перегляд судових рішень через неправильне застосування кримінального закону і істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, включивши до нього потерпілого (який, як і прокурор, є представником сторони обвинувачення), цивільних позивача і відповідача, а також інших осіб, які мають у справі власний інтерес, або представляють інтереси інших осіб, з метою надання рівних можливостей оскарження судових рішень для всіх учасників процесу.


СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дєєв М.В. До питання про зміст предмета доказування у кримінальному процесі України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 12. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 483 – 485.

2. Дєєв М.В. Сутність і співвідношення властивостей доказів у кримінальному процесі // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 147: Правознавство. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 97 – 100.

3. Дєєв М.В. Межі доказування у кримінальному процесі // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. – № 4. – С. 129 – 133.

4. Дєєв М.В. Достатність доказів (даних) на стадії порушення кримінальної справи // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 84 – 87.

5. Дєєв М.В. До питання про межі доказування в кримінальному процесі // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 260 – 263.

6. Дєєв М.В. Достатність доказів як передумова законності та обґрунтованості рішень у кримінальних справах // Вісник Запорізького державного університету. – 2003. – № 1. – С. 183 – 184.

7. Дєєв М.В. Докази в кримінальному процесі України: поняття та ознаки // Збірник тез доповідей учасників "Тижня науки" в Гуманітарному університеті "ЗІДМУ": В 3 т. – Т. 3. – Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2003. – Ч. 8. – С. 31 – 32.

8. Дєєв М.В. Достатність доказів у кримінальному процесі України // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3 т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 28-29 жовтня 2004 р.; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2004. – Т. 3. – С. 32 – 34.

9. Дєєв М.В. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення і кримінально-процесуальне доказування // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 4 т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 5-6 жовтня 2006 р.; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2006. – Т. 2. – С. 342 – 343.

10. Дєєв М.В. Достатність доказів і скорочене судове слідство // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3 т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 11-12 жовтня 2007 р.; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2007. – Т. 2. – С. 203 – 204.


АНОТАЦІЯ

Дєєв М.В. Достатність доказів у кримінальному процесі України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

У дисертації на монографічному рівні досліджені актуальні правові, теоретичні і практичні проблеми визначення в ході доказування в кримінальному процесі достатності доказів.

Досліджено поняття доказів, мети, предмету та меж доказування, достатності доказів як властивості сукупності доказів, яка визначається під час оцінки доказів в кримінальному процесі України. Дано визначення достатності доказів, розглянуто його співвідношення з такими суміжними поняттями, як межі доказування та повнота доказів, розглянуто процес визначення достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу України.

Внесено пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства і проекту нового КПК України.

Ключові слова: доказування у кримінальному процесі, оцінка доказів, достатність доказів, межі доказування, повнота доказів.


АННОТАЦИЯ

Деев М.В. Достаточность доказательств в уголовном процессе Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 – уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

В диссертации на монографическом уровне исследованы актуальные правовые, теоретические и практические проблемы определения в ходе доказывания в уголовном процессе достаточности доказательств.

Сформулировано авторское определение достаточности доказательств как наличие в уголовном деле такой совокупности доказательств, которая вызывает у субъекта доказывания внутреннюю убеждённость в достоверном установлении наличия или отсутствия обстоятельств предмета доказывания.

В работе исследовано соотношения понятия достаточности доказательств и таких смежных с ним понятий, как пределы доказывания и полнота доказательств, которое раскрывается с помощью системы координат, на одной оси которой находится предмет доказывания, а на другой – пределы доказывания. Продвигаясь, по мере осуществления доказательственной деятельности, по оси предмета доказывания мы переходим от одного обстоятельства предмета доказывания к другому, и как результат – к состоянию полноты доказательств. Продвигаясь же по оси пределов доказывания, мы всё более глубоко и детально устанавливаем элементы предмета доказывания и как результат достигаем состояния достаточности доказательств.

Обосновано положение, согласно которому в уголовном процессе Украины действует принцип "презумпции достоверности доказательства", который состоит в том, что доказательство является достоверным до тех пор, пока не будет установлено обратное – конкретное доказательство является недостоверным.

Фактические данные в стадии возбуждения уголовного дела, по мнению автора, не являются доказательствами в уголовно-процессуальном смысле.

Обосновывается необходимость разграничения понятий "достаточные доказательства" и "достаточные основания". Оба эти понятия являются исходными данными для дальнейшего межвременного перехода и восстановления полной структуры объекта. Но "достаточные доказательства" являются исходными данными для перехода от настоящего к прошлому (ретросказание), а "достаточные основания" – для перехода от настоящего к будущему (предсказание).

Также автором предложено отказаться от сокращенного судебного следствия, предусмотренного ч. 3 ст. 299 УПК Украины, поскольку существует угроза принятия процессуальных решений на основе недостоверных данных.

Ключевые слова: доказывание в уголовном процессе, оценка доказательств, достаточность доказательств, пределы доказывания, полнота доказательств.


SUMMARY

Dyeyev M.V. Sufficient proof in criminal procedure of Ukraine. – Manuscript.

Dissertation to obtain a scientific degree of Candidate of Legal Sciences in speciality 12.00.09 – Criminal Procedure and Criminalistics; Forensic Examination. Taras Shevchenko Kyiv National University. – Kyiv, 2007.

Dissertation is a monograph which studies urgent legal, theoretical and practical problems of determination of sufficient evidences in the course of proof in criminal proceedings.

Dissertation analyzes concept of evidences, purpose, subject and scope of proof, sufficiency of evidences as a feature of body of evidences which is determined in the process of evaluation of evidences in criminal procedure of Ukraine. Dissertation provides definition of sufficient evidences, discusses its interrelation with such neighboring concepts as scope of evidences and completeness of evidences; investigates determination sufficient evidences at different stages of criminal proceedings.

Dissertation contains proposals aimed at improvement of effective criminal procedural legislation of Ukraine and development of new Criminal Procedure Code.

Key words: proof in criminal proceedings, evaluation of evidences, sufficient evidences, scope of evidences, completeness of evidences.