Ми можемо з точністю говорити про усвідомлене використання паронімії у творчості Ліни Костенко, адже наведений перелік функцій цього стилістичного прийому в тексті лише підтверджує нашу думку. Тобто, паронімічний контекст у її поезіях містить в собі “образне мотивування зближення паронімів і забезпечує їм функціонально-смислове навантаження в рамках поетичного фрагменту”[6;276]. Це означає, що якщо схожі за звучанням слова здатні створювати нові семантичні поля, активізувати приховані смисли, то вони дійсно є поетичними атракантами. Бо в іншому разі паронімія залишається на рівні глибоких звукових повторів, а паронімічний ефект зводиться до гри словами, тобто формальним компонентом.
Тим більше, що паронімія є характеристикою ідіостилю і Василя Симоненка, і Івана Драча, і Бориса Олійника. Людей, поетичний стиль яких далекий від “канонічного” стилю цієї епохи, які були теж новаторами в українському мистецтві поезії, як і Ліна Костенко, своєрідною новою хвилею в літературі. Тут ми говоримо не про модерністські експерименти з формою вірша, що не є характерним для Ліни Костенко (хоч знаходить широкий вияв у Івана Драча), а власне про нове осмислення цими поетами можливостей художнього слова.
Зважаючи на надзвичайно велику кількість паронімів у Ліни Костенко, теж не варто ставити питання про осмисленість їх вживання, адже з тим, що це є не просто бажання прикрасити текст глибокими звуковими повторами ми визначились. Ми думаємо варто говорити про паронімію у Ліни Костенко, як один із важливих способів зображення світу.
Асоціативний аспект паронімічних зв’язків.
Співвідношення між словом і звуком.
Більш детальний розгляд деяких функцій паронімії
У цьому розділі ми хочемо окреслити можливості творення асоціативних полів між римованими паронімами. Адже рима – “це конденсатор поетичної енергії, яка свідчить як про широту словникового діапазону даного поета, так і про гнучкість, багатство, широкі смислові відтінки в мові”[21;251]. А функція паронімії – концентрація уваги читача на співвідношення пари слів як одиниць, що протиставлені іншим словам тексту і мають власне значення, і власне звучання.
Римовані пароніми мало досліджені в сучасному мовознавстві, бо деякі вчені не хочуть визнавати пари слів-рим власне паронімічними атракантами. Але, як ми вже зауважували, така теза має слушність тільки в тому випадку, якщо паронімія не є конструктивним і структурним принципом творення тексту.
Римована паронімія у Ліни Костенко – це не просто прагнення до повноти звуку у римі, а бажання знайти смисловий імпульс. Нам імпонує теза Д.Самойлова щодо паронімічної атракції, який стверджує, що “найменшою одиницею найзагальнішого смислу (смислу-відчуття) стає фонема” [21;228]. Цю тезу можна віднести і до випадків неримованої паронімії, але при розгляді її римованих зразків вона стає особливо слушною.
“В самій генезі паронімії зі звукових повторів, ми, власне, маємо справу з народженням смислу зі звука” [5; 168]. Тобто, можна зробити висновок, що чим більша звукова близькість між словами, тим ширшою буде і смислова. Тому, деякі надзвичайно цікаві фонетико-смислові поєднання римованих атракантів ми розглянемо окремо.
“Летять на землю груші, як з рогаток./ Скот вибрідає з куряви доріг./ Усохлий дуб насупившись рогато,/ червоний обрій настромив на ріг. ” Фактично ціла строфа поезії побудована на обігруванні паронімічних рим. Ліна Костенко наче справді відновлює та актуалізує смисловий зв’язок між паронімами “рогато та рогатка”, які є близькими за значенням словами. Щось на кшталт відновлення стертої в повсякденному мовленні етимології через актуалізацію асоціативно-образних зв’язків. Так само атракція між словами “ріг – доріг”. Це приклад виникнення спорідненості між семантично та етимологічно чужими словами. Але якщо їх поєднати образно, включити в єдине паронімічне поле, то виявляємо, що обидва слова містять спільний “квазікорінь” – “ріг”. Тому слово “доріг” набуває додаткової конотації. Це, можливо, дорога, але такої форми, яка нагадує ріг. Себто, розвилка, наприклад. Або “рогатка” доріг. Власне, потрактувань може бути безліч.
Ми розглянемо ще декілька яскравих прикладів паронімічної атракції у римі (на жаль, відшукування асоціативних римованих зв’язків у Ліни Костенко – це вдячна справа, але це питання потребує окремого дослідження і по трактування).
Також, як приклад створення семантичних полів між здавалося б непоєднуваними у такі зв’язки, можна взяти строфу із поезії “Тінь Марії”: “Так, як тоді? Париж, троянди, спека.../ У тебе вдача – хай Бог милує./ І я щасливий, що тебе вже спекався.”
“Я дуже тяжко вами відболіла./ Це все було як марення, як сон./ Любов підкралась тихо, як Даліла,/ а розум спав, довірливий Самсон.” Паронімічні атраканти “сон-Самсон” цікаві нам з кількох причин. По-перше, кореляція слів “Самсон – сон”, їхнє поєднання, наштовхує на думку про пошуки походження здеетимологізованого імені, або його нового потрактування. Пара “сон – Самсон” актуалізує асоціації з міфом про Самсона. Як відомо, Самсон позбувся своїх сил, коли Даліла уві сні обрізала йому волосся. Тобто пара “сон – Самсон” може нести подвійне навантаження: як відновлення етимології імені та відсилання до давньогрецького міфу про Самсона і Далілу (хоч, це відсилання прочитується явно і так).
Звернемо увагу на антонімічні протиставлення в межах римованих паронімів. Наприклад: “Свободи предтеча/ розхристана втеча/ з мудрованих дум/ у мандруючий дим.”. Тут ми маємо дві пари паронімічних атракантів (у одній! строфі). Розглянемо паронімічні словосполучення “з мудрованих дум у мандруючий дим”. Протиставлення цивілізації та природи, повернення до суті себе самої, створює яскравий антонімічний контраст в межах римованих паронімів.
Ось ще один приклад протиставлень в межах рими: “Бо де бувають мислячі інако?/ Мабуть, лиш там, де мислять всі однако.”
Можемо також говорити про своєрідне нагромадження паронімічних синонімів в межах рими. Семантичний план, який відкривається у паронімічних квазіоснов допомагає підтвердити, актуалізувати певний образ, його достовірність. Активне нагромадження паронімічних синонімів створює враження градації, ефект якої побудовано за рахунок ампліфікації. “...такими щиглями, канарками,/ перепелиними капелками,/ дзвенить лісними закамарками,/ цвіте рясними закапелками!/ Цвіте акація, акація - / на хмарі біла аплікація - / мого дитинства експлікація - / і просто так – цвіте акація!”
Також хотілося б сказати про смислове переключення, акцентуацію в межах паронімічних неримованих протиставлень. Таких прикладів маємо теж доволі багато. Наведемо кілька.
“Сам Орфей не був корифей./ Він навіть не був у Спілці./ Сидів собі і грав на сопілці.” (тут маємо поєднання антонімічних протиставлень в межах рядка і в межах рими. Це подвоює стилістичну експресивність паронімів). Дані паронімічні пари мають цікаве смислове поєднання Паронімічні атраканти із цих двох конструкцій наче перехрещуються між собою, відкривають таким чином внутрішній смисл протиставлення. “Орфей – корифей + спілці - сопілці = Орфей + сопілка протиставляються корифей+Спілка (подвійне протиставлення). Тобто чисте, природне мистецтво протиставляється мистецтву, яке творить не душа митця, а державні вказівки.
“Вперше казку про Попелюшку я почула на попелищі”. Знову ж таки знаходимо в цій парі паронімічних атракантів приховане протиставлення, яке розширює семантичне поле імені “Попелюшка”. Напевно, можемо говорити знову ж таки про відтворення давно забутої спорідненості з близькими і створення нової спорідненості з чужими словами. Отже, протиставлення “дитячої казки/ мирного життя і війни” – “Попелюшка – попелищі”, в той же час може бути до певної міри синонімічним, завдяки паронімічному квазікореню “попіл” (але синонімічним у псевдоетимологічному значенні).
У метафорі “лезгинка чорна гострить срібні леза” також проглядається включення в єдне семантичне поле двох далеких за значенням, але схожих в звуковому звучанні слів. “Лезгинка – лезо” – як шалений, гострий (цей епітет маємо вже в тексті) танець, на межі життя і смерті. Квазікорінь “лез” зближує ці слова таким чином, що ми бачимо внутрішню сутність танцю “лезгинка” в її фонетичному оформленні.
Ми проаналізували тут функціональні моменти паронімії, її стилістичні аспекти у творенні художніх образів на небагатьох, на жаль, прикладах. Але, такий аналіз показав виражальні можливості паронімії у художньому тексті. Основні моменти цього аналізу можуть також бути використані при більш детальному розгляді будь-яких “функціонально-стилістичних” видів атракантів у художньому тексті.
Постійні паронімічні пари
Питання постійних паронімічних пар (тобто поєднань паронімів, які повторюються у різних поезіях) не було окремим об’єктом нашого дослідження. Просто ми помітили, що Ліна Костенко інколи використовує сталі поєднання паронімів або ж у її поетичній творчості є такі слова, які частіше за інші вступають у паронімічні зв’язки.
Наприклад, слово “сон” в різних паронімічних конструкціях використовується дуже часто: “о, скільки слів/ і скільки снів/ мені наснилося про тебе”; “Це все було як марення, як сон. / Любов підкралась тихо, як Даліла./ А розум спав, довірливий Самсон”; “Дитя моє, теплі долоні/ і тихі, як сон, колисанки”; “волохатий, синій, теплий сон”; “І тільки сонце, сонце, сон”. Отже, як бачимо слово “сон” є “активним” атракантом і здатне створювати різноманітні паронімічні поєднання.
Знаходимо навіть паронімічні пари, які повторюються як мінімум в трьох поезіях. “І нехай не тремтить рука,/ і бентежних не треба слів,/ щоб розмова, як тиха ріка,/ не виходила з берегів”; “Захлинаються м’ятою луки./ Мерехтять вересневі зорі./ Розметавши ріки, як руки.”; “...помарніли барвисті луки,/ пересохли кленові пера/ опадають мені на руки.” Пари “ріка – рука”, “руки – луки”.