Смекни!
smekni.com

Государственное стимулирование инвестиционного процесса: опыт США и Юго-Восточной Азии (стр. 2 из 4)

Жовто-6лакитна символіка Трійці стала характерною для наших предків, які за символ позитивного чинника світотворення мали астральний вогонь, за символ негативного чинника — астральну воду, а за символ породжуваного (синівського) чинника — поєднання (комбінацію) вогню (жовтого) і води (голубого)). Отже, жовто-блакитний (чи блакитно-жовтий) прапор, як і знак Тризуб, символізують одне й те ж— Триедину силу світотворення, або Трійцю. Різниця між ними лиш у тому, що Тризуб належить до другої групи способів бачення і вираження Трійці, а жовто-блакитна барва — до першої. У християнській символіці, крім ії центрального символу — хреста, бачимо також знаки сварги, трикутника, шестикутної зірки та різновиди тризуба. Шестикутні зорі часто вінчають три верхні кінці хреста на розп'яттях: бачимо їх на мармурових фризах капітелю, на плитах хорів та на кованих дверях у Софії Київській; золотими шестикутними зорями вкрито блакитну башню Видубецького монастиря і низки інших українських церков. Крізь рівнобічний трикутник зі стін християнських храмів дивиться на нас «Всевидяче око» — світотворча сила християн Тризубами прикрашені кінці хреста, або його центр. Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелось об'єднати з ним в один знак,— для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба (який у християнській символіці має тенденцію до зменшення розмірів на користь хреста) і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих 3олотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний) та на маківках ряду інших українських церков. Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна, чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу на значимості для світобудови третьої сили, іудейська зірка плетивом свого рисунка наголошує на статиці двох сил, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, так і троїстість полум'я-енергії, символізує динамічний аспект, принцип вогню і поступу.

Досі один із головних знаків Космічної Триєдиної Сили ми називали «тризубом», не вдаючись у походження та правомірність цього терміну. Тепер, розширивши своє уявлення про символ, що стоїть за цим знаком, розглянемо питання термінології докладнішє. Більшість дослідників української символіки вважає своїм обов'язком відзначити, що термін «тризубець» («тризуб») увів до вжитку російський історик Карамзін. На цьому й заспокоюються щодо назви національного символу. Інші вживають термін без згадки про його автора, породжуючи тим хибну думку, ніби назва національного символу «тризубець» — традиційно народна... Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька тисяч (або й на кілька десятків тисяч) років. Він не міг ні бути безіменним, ні зватися конкретним словом «тризубець», оскільки цим словом в українській мові називали звичайнісінькі вила , а національний знак, як ми вже знаємо, був найсвятішим, найінтимнішим і найбільш шанованим у народі символом Святої Трійці. 3нак і справді має свою прадавню народну назву, і цією назвою є тільки-но згадане слово «Трійця», яке в українській мові означає «Бог у трьох лицях». Чому Карамзін вжив не це слово, а вигадав нове, здогадатись не важко. Просто він не знав ні української мови, ні українського житгя, у якому стародавнє слово «трійця» ще на повну силу виражало символ триєдності. Не знав цей історик і довгого ряду варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її в духовному житті українського народу, варіацій, дуже мало подібних на зуби... . Він знав лише один знак цього ряду — державну емблему старокняжого Києва. Ця емблема (за браком ширшої інформації хибно оцінена Карамзіним як родовий знак Рюриковичів ), справді нагадує три зубці на спільній основі, однак зображає вона триязике полум'я давньоарійського (як і давньослов'янського) бога Огня (Агні), яке, в свою чергу, символізує Святу Трійцю космічних енергій, організований простір, Дерево Житгя. Утвердженню підміненого терміну сприяло те, що з поширенням християнства на слов'янських землях все більшого значення серед образів Святої Трійці почало набувати ії християнське, антропоморфне трактування (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий). Оскільки російська мова сформувалася у християнські часи , то для Карамзіна та інших російськомовних вченнх слово «трійця» («троица») пов'язувалось виключно з християнською Трійцею. 3розуміло, що їм і на думку не спадало назвати цим словом якийсь загадковий для них дохристиянський, «варварський» знак. Українська мова, як ми вже згадували, задовго до Карамзіна мала слово «тризубець», яке означало тризубі вила. Мовна ситуація, однак, різко змінилась у першій половині ХХ ст. у зв'язку з визнанням старокняжого державного знаку Києва за державний герб Української Народної Республіки. Оскільки на ту пору не було жодного дослідження, присвяченого правомірності карамзінської назви знаку, то при обговоренні і затвердженні державного герба УНР вживався найбільш поширений і усталений на той час карамзінський термін, що узвичаіло його і в українській мові. При тому термін набрав видозміненої форми — «тризуб», що наблизило його до первісного глибинного значення, оскільки перенесло акцентування з «зубчастості» на «троїстість». Сьогодні термін «тризуб» набув значного поширення в українській мові і відтіснив стару назву символу на другорядні ролі . Це явище цілком зрозуміле — за кілька десятків років, що минули від затвердження державного символу, сотні тисяч українських патріотів поклали своє життя, захищаючи право української нації на існування, гідність і символ цієї гідності, який вони називали Тризубом. Тим саміім термін «тризуб» став священннм для кожного національно свідомого українця. Разом з тим, навряд чи доцільно пускати у небуття стару назву символу, тим більше, що термін «трійця» значно точніше і повніше виражає глибинний зміст знаку... До того ж термін ще живий, його ще й сьогодні вживають у найменш зросійщених українських землях. У першій половині ХХ сторіччя відомому дослідникові української національної символіки Володимирові Січинському вдалося зафіксувати знаки Трійці, зображені на гуцульських хатах. Дослідник, однак, не мав жодного сумніву щодо терміну «тризуб» і у своєму цілком зрозумілому та справедливому прагненні довести спорідненість цих гуцульськііх знаків з гербом УНР і старокняжим гербом проігнорував «місцеву» (як він, очевидно, думав) назву знака і назвав його «тризубом». «Можна пояснювати ці знаки, — пнсав В. Січинський, — як комбінації хрисгиянського хреста, чи трисвічника, чи чимось іншим, але елементи знаку тризуба тут надто виразні і типові та находять аналогії до типів тризубів на історичних емблематичних пам'ятках. Далі в тексті автор вже прямо називає ці знаки тризубами, попри те, що всі вони, крім останнього, на зуби зовсім не схожі і гуцули їх так не називали... Вони трактували їх як «охоронний засіб від всього злого, нещастя і т. ін.», як знак, що «притягає добре». Як тут не згадати вислів — «Бог трійцю любить», — широко вживаний по всій Україні й до сьогодні. Кожен українець чув цей вираз, але навряд чи задумувався над тим, що він звучить до нього з глибини тисячоліть, оскільки в цьому виразі однозначно йдеться не про Святу Трійцю християн, яка сама є Богом, а про дохристиянську трійцю, як знак триєдності світобудови, який Бог любить як свій знак, як символ своєї триединої сили. Вшанування символу трійці характерне для сотень поколінь наших предків — починаючи від прааріїв і якнайдавнішнх аріїв. Воно характерне й для пізньоарійської (кіммерійської, скитської та сарматськоі') ідеології, космології, суспільного ладу, політичної і жрецької організацій, символіки, кольорів. Характерне воно й для періоду Київської Русі.

Коли ж саме знак трійці став національним символом нашого народу? Це не могло статись одномоментно в декретному порядку, що характерне для утвердження державних символів. Як справедливо визначив В. Січинський, «Національний знак чи герб витворюється протягом віків і входить у свідомість народу, як певна дорогоцінна традиція, що має зв'язок з національним і державним житгям та почуггям єдності цілого народу. 3нак наглядним способом символізує походження, розвиток, ментальність, а також ціле культурне спрямування і геополітику народу». Отже, за якої історичної доби знак трійці увійшов у свідомість нашого народу? 3а найдавнішими переказами тризуб і жовто-блакитна барва були символами легендарної Атлантиди, і нібито відтоді шануються нашими пращурами, нащадками атлантів. Чи ймовірно це? Жартівливий ритуал моряків широко популяризував тризуб грецького бога Посейдона (римське ім'я — Нептун, етруське — Нетун, скіфське — Тагімасад) як бога моря. Однак, далеко не всі знають, що Гомер називав Посейдона земледержцем, тобто володарем землі; що Посейдону поклонялися як богу прісної води — рік, озер, джерел і зв'язаної з ним плодючості землі; що Посейдон персоніфікував собою творчу силу природи і був покровителем усіх (грецьких) родів, богом будівництва, конярства, родоначальником атлантів і царських скитів. Як і годиться, Посейдон заповів своїм нащадкам закони і символіку. 3а свідченням Платона, царі атлантів, виконуючи заповіт, кожні 5—6 років збирались у головному святилищі Посейдона для взаємоконтролю. Обов'язковими атрибутами зустрічі було священне блакитне вбрання і золота дошка, на якій записували свої рішення. Після ритуальної зустрічі жовто-блакитну символіку — золоту дошку й блакитний одяг — лишали у святилищі як історичні документи і священні реліквії. Атлантида, повідомляють легенди, була затоплена водами моря і захована на морському дні Посейдоном, який і досі зберігає ії символіку — голубе вбрання і золотий тризуб. А може, цю символіку зберігають і ті нащадки Посейдона, що не були поглинуті потопом? Як відомо, значна частина українських земель є унікальною в тому плані, що ніколи не заливалася водами морів і океанів , отже, й не могла зазнати руйнації від «світового» потопу. Якщо припустити, що перекази єгипетськнх жерців, передані Платоном, та скитські й еллікські міфи відображають реальні події, то цілком імовірно, що тризуб, як і жовто-блакитна барва, «живе» на українській землі з «допотопних» часів, тобто з часів легендарної Атлантиди, а наші предки скити є нащадками атлантів. У зв'язку з цим варто відзначити, що культ Посейдона найбільше був поширений у містах-державах Причорномор'я і має чимало спільних рис із староукраїнською міфологією та народнимн обрядами. Але навіть і в тому разі, коли міфи не відбивають реальносгі і ніякої Атлантиди ніколи не було, ситуація не змінюється — «тризуб», за свідченням археологічного аналізу наскельних знаків, гончарних виробів, зброї, монет, прикрас та інших матеріальних знахідок, з найдавніших часів шанується на території України як могутній магічний знак життєтворення. 3нак Тризуба лежить в основі найархаїчніших культів наших предків — культу Великої Родоначальниці, Праматері; культу життєдайного Вогнища (триєдиного Агні) та культу хранителя мудрості, вогненосного 3мія (Нага, Дракона). Всі три згадані культи, по суті, являють собою первісне вираження учення про життєтворчу Трійцю і тісно пов'язані знаком Тризуба — символом триєдиної сутності життєтворчих сил: енергій Праматері, Вогнища і 3мія. Ця триедність зображалась у вигляді Трійці в руці Великої Матері чи трипалих лап 3мія біля неї; у вигляді триязикого (трисвітного, триголового) полум'я Вогнища — Агні та у вигляді триголовості 3мія чи ірипалості його кінцівок. У прямих предків сучасних українців — слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської (київськоі') держави від трьох братів, що «сіли» на трьох київських горах. 3начення тризуба, як символу, було виняткове. Був це знак - талісман, предмет, що приносить щастя. Був він грізний і немилосердний для всього недоброго і ворожого, а добрий і чарівний для тих, хто був під його охороною. Найвищого рівня популярність українського тризуба досягла в Х—ХІІІ ст. На ті часи припадає і найзначніше його географічне поширення — від Криму до Новгорода і від Кавказу до Франції та Швеції. Тризуб зображено на варязькому мечі (очевидно, виготовленому в Києві), на нагробнику святого Еріка (Швеція) — родича Володимира Великого тощо. До Франції тризуб був занесений у родовому знакові та в монетах дочки Ярослава Мудрого, французької королеви Анни, а до Новгорода — придворними Ярослава, коли юний князь перебував там. На землях власне Київської Русі (територія сучасної України) тризуб був поширений у всіх князівствах , маючи центром Київ. До Х ст. форми тризуба, що панували на Україні, мало чим різнились від первісного арійського знаку архаїчно - класичної форми і були близькими до тризубів інших нащадків причорноморських аріїв — елінської тріалії, індійської тришули, боспорського тридента та скіфських і сарматських тамгових знаків. 3 Х ст. вона видозмінюється. Ускладнення знаку найімовірніше пов'язане з особливостями державної організації українського суспільства, з переходом від простої політики «Іду на ви»,— до складної плутанини дипломатичних стосунків всеєвропейського масштабу. 3гадане ускладнення українського суспільства не могло не відбитись на формах світосприймання, мислення, образотворчості. Не останню роль в запровадженні плетінкової форми тризуба відіграли, очевидно, впливи схематичного зображення «Дерева Життя» в Каббалі, яке являє собою три напрямні, переплетені між собою складними зв'язками; поширення романської й скандинавської плетінкової орнаментики та деяка трансформація архаїчного арійського тризуба, що почала формуватись ще в еллінські часи. «На прієнській монеті,— пише В. Січинський,— тризуб зовсім втрачає вигляд знаної посейдонової «тріалії», він не має продовгастої форми, композиційно вписується у форму кола і так більше відповідає знаку монети. Крім того, дістає ріжні додатки, що мали, очевидно, символічне значення. Це відноситься до двох симетричних завитків, що з'єднують бічні зуби з середнім. Середня палиця, що в посейдоновому тризубі завжди довга, тут зовсім коротка та має з двох боків додатки у формі двох перстнів. Ці останні зустрічаються в деяких посейдонових тризубах і знані на понтійських монетах. Ці завиткичи перстні на середньому стовбурі пояснюють як символ вічної дороги, безконечного життя. 3гадані додатки прієнського тризуба зовсім відповідають подібним елементам українськоіо трнзуба». Після повалення Київської держави і зруйнування Києва монголами Тризуб на певний час втратив своє значення державного символу і своє столичне пристанище, зберігаючись, однак, як національний символ у гербах провінційних міст, українських магнатів, дворян, старшин та в рукописній традиції заставок. Цє було уможливлене високим рівнем освіченості й духовності українського народу, а також тим, що староукраїнські роди і міста мали свої давні, освячені традицією знаки, звані «знаменами», які, з виникненням у ХІІІ ст. геральдики, оформлювались як герби і затверджувались українськими королями й князями. Внаслідок цього на зламі ХІІІ й XIV ст. усталились перші зразки українського гербівництва. Найдавніші герби визначалися тяжінням до символу Трійці (а отже, й Тризуба), руноподібними гербовими титлами й червленими щитами — типовою деталлю традиційного озброєння староукраїнських воїнів та боярства. Крім споконвічних містичних знаків — тризуба, жовто-блакитної барви і двозуба, українська державна символіка включає ряд знаків, що посіли свої особливі місця в державницьких змаганнях нації. Найзначніші з них — архангел Михаїл, 3олотий лев, Козак з мушкетом і «Куша». 3ображення на червоному щиті білої (срібноі) постаті архангела Михаїла — Небесного Покровителя Украни та її 3бройних Сил — веіоме з Х11 ст. Спочатку це був державно-династичний знак київських Мономаховичів — Мстислава 1 (1125—1132) та його нащадків. Із середини ХІІ ст. й у ХІІІ ст. цей знак став емблемою староукраїнської держави поряд із тризубом. Його зображали на печатках князів, на їх шоломах, а пізніше й на гербових щитах. 3а кількістю видів і значень та за давністю традиції архангел Михаїл посідає перше місце (після тризуба) серед історичних національних, земських і родових гербів України. Архангел (Архистратиг) Михаїл, як давній староукраїнський знак, постійно був гербом Київської землі в усіх ії трансформаціях — князівсгва, воєводства, намісництва, губернії. 3а часів Речі Посполитої репрезентував Україну, розміщуючись поряд з двома іншими найвищими гербами держави — срібним польським орлом на червоному полі та білим вершником, теж на традиційному червоному полі, що репрезентував Велике князівство Литовське. В державній геральдиці деяких українських гетьманів, польських королів, литовсько-руських великих князів, московських царів і російських імператорів він представляв гіднісгь Великого Киівського Князівсгва в межах, значно ширших від властивої Киівської землі, цебто від Правобережжя . У зв'язку з цим герб зазнав трансформації барв (наближення до національної — блакитне поле, золота аура) . Ослаблення Київської держави міжусобицями і нападом монголів дещо підриває популярність Тризуба, з яким починає конкурувати родовий знак Мономаховичів — архангел Михаїл. 3 утворенням Української Козацької держави знак Київського Архистратига (архангела Михаїла), як земський герб, витісняється на другий план козацьким гербом 3апорізького Війська, тобто зображенням лицаря-козака з мушкетом. Як міському гербу Києва, архангелові Михаїдові доводиться відступити під тиском герба київського магістрату «Куші». Популярність «Куші», на думку деяких знакознавців (А. В. Толстой, 1882 та ін.), пояснюється його спорідненістю з старокиівським Тризубом. Боротьба згаданих українських гербів за першість не є, однак, антагоністичною, тобто боротьбою на знищення, на повну заміну. Герби існують поряд, часто поєднуючись і підтримуючи один одного. Так герб зі Святим Архистратигом Михаїлом спокійно вживався і з «Кушею», і з гербом 3апорізького Війська, і з гетьманськими гербами . Бачимо змінене зображення архангела і на бердиші Богдана Хмельницького, і на його хоругві, з якою гетьман з'явився під Львовом 1665 року, і на козацьких хоругвах у XVІІ та ХVШ сторіччях. 3 руйнуванням Української Козацької держави і перетворенням України на колонію її герб зникає з-посеред європейських державних гербів. Однак після революційних подій 1848 року в ролі всеукраїнського державного герба було прийнято герб Романовичів — 3олотий лев на 6лакитному щиті. Ця функція зберігалась за ним аж до 1918 року, тобто до проголошення УНР і визнання нею державним гербом 3олотого Тризуба на голубому щиті.