Навіть більше, наявність розвинутого вторинного фінансового ринку створює особливий емісійний ефект від запровадження в обіг нової валюти, який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації їх вартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, після стабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5 разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошового ринку та емісійні можливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна, на жаль, таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутість фінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифів окремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідчення надзвичайно важливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізації валюти.
3 інших заходів щодо підтримки гривні слід насамперед розпочати:
— негайне обмеження, а потім і повну заборону бартеру в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній;
— повністю відмовитися від прямого кредитування Національним банком України бюджетного дефіциту та всіляко розвивати фінансовий ринок;
— заборонити НБУ брати участь у кредитній підтримці проектів, підприємств, виробництв, безнадійних щодо їх нормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитування від НБУ до спеціальної кредитної структури, яку слід створити і яка діятиме тільки на неемісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежити кредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримки ліквідності комерційних банків;
— у міру активізації вторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення законодавчої бази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти (чеки, векселі). На жаль, цьому напрямку вдосконалення грошової системи наші державні органи та банки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірно захоплюючись комп’ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч для цього нема поки що достатніх передумов;
— законодавчо заборонити подальші затримки з виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунок Державного бюджету, змінивши сам порядок видачі банками готівки з цією метою. Необхідно тимчасово встановити таку черговість видачі готівки: в першу чергу — працівникам усіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другу чергу — керівним структурам бюджетної сфери (від районних до Верховної Ради), обумовивши видачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зі структурами першої черги, Подібну черговість можна ввести також у межах окремих бюджетних установ за категоріями працівників — у першу чергу працівникам нижчої та середньої ланок; у другу чергу — керівним працівникам. Така реорганізація не потребує ні значних зусиль, ні тривалого часу, але дала б значний ефект. Адже мільярдна заборгованість держави далеко не рівномірно розподілена між окремими категоріями працівників бюджетної сфери.
Тільки запропоновані заходи могли б істотно підтримати нову національну валюту як нині, так і в майбутньому.
Грошові реформи у постсоціалістичних країнах
Для дослідження цієї проблеми обрано три групи країн. Перша з них — Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Поряд iз цим створювалася повномасштабна система управління економікою.
До другої групи входять країни Балтії. На відміну від інших республік колишнього Союзу, ці країни лише на початку сорокових років увійшли до його складу, i тому система ринкових відносин та підприємництва для значної частини їхнього населення — це не чиста теорія, а жива практика.
Третю трупу становлять інші кpaїни СНД. При всій відмінності між цими країнами є чимало спільного. Наприклад, у Грузи та Молдові, як i в Хорватії, мали місце воєнні дії. Цілком зрозуміло, що дуже важливо розглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі й істотно просунутись по шляху ринкових перетворень.
Словенія i Хорватія. Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.
Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.
До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославських динарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію у розмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти і т. ін.), почали активну підготовку до здійснення грошової реформи.
Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються.
Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії] ухвалив рішення "Про введення в обіг хорватського динара як платіжного засобу на території республіки Хорватія". Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар. Підготовка до впровадження і друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомість уведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара, і котирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ : 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р. він становив 1 ДМ : 368 ХД.
Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.
Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.
У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, шо охопили виробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життевого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій.
У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.
За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма й антиінфляційна
політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету.
Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнути гіперінфляції.
У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не було визначено.
Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія на підставі закону "Про національну грошову одиницю" впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1 : 1, і розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, але поступово купони вилучалися з обігу. Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарів.