Слід зазначити, що прийоми надання мнемонічності індексам сприяють також уніфікації побудови таблиць, яка має велике значення для забезпечення високої якості систематизації, оперативності пошуку, використання в автоматизованих ІПС тощо.
Проте цифрова індексаційна база має той недолік, що вона занадто вузька, а це веде до подовження індексів, їхньої нерівномірності в різних відділах, порушення супідрядності, труднощів у введенні нових ділень, коли всі десять певного ступеня вже зайняті.
Для розширення індексаційної бази в УДК застосовуються математичні знаки та інші символи. Так, щоб розпізнати визначники, їхні індекси позначаються спеціальними розпізнавальними знаками: круглими дужками (...), круглими дужками і нулем (0 ...), лапками "...", дефісом (-), крапкою і двома нулями (.00) тощо.
Визначники. УДК має розгорнуту систему допоміжних таблиць, які складаються з таблиць загальних визначників, що використовуються в усіх діленнях основної таблиці, і таблиць спеціальних (аналітичних) визначників, що використовуються в межах певних розділів.
До загальних визначників належать визначники форми, місця, народів, часу, загальні визначники з дефісом. В україномовному виданні є також загальні визначники точки зору, але МФД вже скасувала їх, а їхня тематика передається здебільшого індексами основної таблиці. Визначники форми використовуються для відображення літературної форми і читацького призначення документа. Наприклад, (043) Дисертації. Тези.
Визначники місця відображають територіальну ознаку змісту документів, причому територію може бути подано в різних аспектах — геологічному, фізико-географічному, країнознавчому. Наприклад, (477) Україна.
Визначники часу показують час, у якому розглядається об'єкт у документі. З їхньою допомогою можна відобразити епоху, період, конкретну дату:
"1961.04.12" 12 квітня 1961 року; "18" XVIII ст.; "321" Весна.
Визначники мови (лінгвістичні) використовують, коли є потреба визначити мову, якою видано документ. Найчастіше ними користуються у документознавчій роботі:
=40 Французька мова; 57=40 Література з біології, видана французькою мовою.
Визначники народів (етнічні) дуже схожі на лінгвістичні і використовуються у відділах гуманітарних наук: (=20) Англійці.
Визначники з дефісом дають змогу показати матеріали або компоненти, з яких зроблені предмети, вироби (-03), або окремі професії, кадри, особи (- 05). Наприклад, 621-05 Машинобудівники.
Спеціальні визначники в УДК поділяються на три види: визначники, що приєднуються до індексів основної таблиці за допомогою знаків дефіс (-), крапка нуль (.0) і апостроф ('). Перші мають більш загальний характер, найчастіше використовуються у відділі техніки; другі і треті — більш обмежені у використанні.
Таблиці визначників розроблені дуже детально, вони мають тисячі ділень. Завдяки цьому значно зменшується обсяг основної таблиці, збільшується точність відображення ознак документів і таким чином підвищуються оперативність і точність пошуку.
Висновок
Таким чином, на основі комплексу ознак утворюються типи документів по яких будується загальна, відвернута від галузевої специфіки, основна класифікація документів. Між типами і видами документів існує тісний взаємозв'язок, тому існують труднощі в їх чіткому розмежуванні.
Проте тільки цими ознаками класифікації не вичерпуються. Серед них: класифікація документа по ступеню густини інформації в одиниці об'єму документа, за об'ємом, складу основного тексту, структурі, мові, хронології, соціально-культурній цінності документа і т.д. Крім того, кожний вид документа, виділений в самостійний класифікаційний ряд, має власну внутрішню диференціацію, що враховує специфіку того або іншого документа, а також задачі відповідної сфери документально-комунікаційної діяльності.
У наш час актуальною є проблема пристосування різноманітних документних класифікацій, що використовуються в Україні, до потреб установ нашої країни. Відповідні методичні центри налагоджують зв'язки з міжнародними організаціями, здійснюють видання національних варіантів систем класифікацій, намагаються організувати методичну допомогу низовим установам щодо впровадження їх. Певні кроки в цьому напрямі зробила Книжкова палата України, Національна парламентська бібліотека України та інші установи.
Класифікація документа – це одна з найбільш давніх і досі не вирішених проблем. Початкові її етапи пов’язані з організацією і систематизацією документа, які функціонували в стародавніх бібліотеках і архівах. Місцем збереження документів в давнину були монастирі і церкви. Цими документами могли користуватися духовні та світські особи.
У ХІХ–ХХ ст. Кількість документального матеріалу зростає безмірно. Відбувається процес класифікації документів.
Класифікації документів дозволяє встановити специфіку кожного виду і типу документу, допомагає орієнтуватися у всьому різноманітті документної інформації. Тому дуже важливо навчитися визначати види того або іншого документу по різних ознаках, аналізувати його за змістом, формою. Знання класифікації і типологізації документів необхідна для подальшого вивчення спеціальних дисциплін і практичної роботи в бібліотеках і службах інформації.
У другому розділі я висвітлюю симентичні класифікації документів, які мають велике значення в підрозділах документарно-комунікаційної сфери. Поки що вона не створена досконало.
Документи діляться на первинний і вторинний. Вони забезпечують суспільство інформацією. Інформація документа може передаватись різними знаками. Документи, які закодовані знаками може передати інформацію від комуніканта до реципієнта.
Розрізняють текстові документи і не текстові. Текстові документи називають вербальними, а не текстові називають не вербальними. До них відносять іконічний, ідеографічний, звучний і матричний.
За матеріальним носієм інформації виділяють два класи документів: штучні і природні. На штучному носії головними різновидами є паперові і полімерні документи. Природні матеріали, як носії інформації використовуються рідко. За матеріальною конструкцією носія інформації виділяють: листовий, кодований, картковий, стрічковий, дисковий і комбінований документ.
Документи, які регулярно виходять в світ у визначені періоди часу і постійним числом для кожного року є періодичні.
Список використаної літератури
1. Про інформацію: ЗаконУкраїни [Текст] // Україна: інформація і свобода слова. - К., 1997. - С. 58-78.
2. Горбаченко, Т.Г. Аналітико-синтетична переробка документної інформації[Текст]: навч. посіб. для дистанційного навчання /Т.Г. Горбаченко. — 2-ге вид., перероб. І доп. - К.: Ун-т "Україна", 2008. - 312 с
3. Библиотечно-библиографическаяклассификация[Текст]: рабочие табл.для массовых б-к. — М.: Либерея, 1997. — 687 с.
4. ГОСТ 7.59-2003Индексирование документов. Общие требования ксистематизации и предметизации[Текст]: взамен ГОСТ 7.59-90. – Введен. с 01.01.2004. – (Система стандартов по информации, библиотечному издательскому делу.)
5. ДСТУ 30671-99. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування[Текст]: Введ.26.11.2000. — К.: Держстандарт України, 1999. -9с
6. Индексированиедокументов. Общие требования к систематизациии предметизации[Текст]: инструкт. — метод. указания / Гос б-ка СССР им. В.И.Ленина; сост. Э.Р. Сукиасян. — М., 1991. — 65 с.
7. Універсальнадесяткова класифікація (УДК) [Текст]: у 2 кн. / пер. зангл.. — К.: Кн. палата України, 2002. — Кн. 1. Таблиці. — 932 с. — Кн.2.Алфавітно-предметний покажчик. — 812 с.
8. Зйдельман, Б.Ю. Библиотечная классификация и систематический каталог[Текст]. —М., 1977. — 311с.
9. Библиотечно-библиографическая классификация[Текст]: табл. для науч.б-к.: вып 1-25. - М., 1960-1968.