Смекни!
smekni.com

Поняття носій інформації та матеріальна основа документа семантичне навантаження в професійній (стр. 5 из 7)

Дерево також з давніх пір служило матеріалом для письма. На дерев’яних дощечках писали на Дальньому Заході і застосовували для письма і бамбук, з якого робили тоненькі дощечки і потім скріплювали їх шнурами – так з’явився кодекс. Тобто даний носій мав форму табличок, листа, а також кодексу. Кора деревини також слугувала для письма у багатьох народів. На корі берези - бересті – писали в Київській Русі. Переплети виготовлялися з дерев’яних дощок, які обтягували шкірою або парчею, візерунчастим бархатом, атласом та іншими тканинами. Для збереження переплету і для прикрашення поверх шкіри прикріплювали металеві бляхи. Берестяні грамоти вперше знайдені А.В.Арциховським при розкопках в Новгороді.[8, с.11,18-19 ]

Кору дерев застосовували для письма в Індії. Народ майя вмів виготовляти матеріал для письма із лубу фікуса. Тоненько нарізані листи покривалися потім білою фарбою і на них наносились письмові знаки різними фарбами. В Індії збереглися книги, повністю написані на пальмових листках – матеріальна основа є листки.

У Греції застосовувався ще один вид носія інформації – це були воскові дощечки. Для записів перехідного значення античність створила спеціальні таблички, які виготовлялися з дерева або слонової кістки – така була матеріальна основа документів, а сам носій як згадувалося вище носив назву воскових табличок. Притримувалися правила, згідно якого не можна робити таблички, із яких одна була б із самшиту, а інша із бука, і не можна застосовувати разом з самшитом інші сорти дерева, якщо вони більш дорогоцінні, ніж самшит, тобто добрий горіх, бразильське дерево і кипарис.[17, с.14] Матеріалом служили дерев’яні дощечки, покриті шаром воску, на якому мідною паличкою можна було видавлювати лінії та літери. Паличка була загострена з одного боку, а з іншого мала форму лопатки, якою загладжували написане; називалася ця паличка “стиль”. Міцним матеріалом була шкіра тварин. На оленячій шкірі писали також народи майя в перших століттях н.е. Греки вперше застосували пергамент, який вичинявся із шкіри тварин. Він був більш міцним, ніж папірус, хоча й більш дорогим. Матеріалом стала особливим чином вичинена шкіра телят або козенят. Було підраховано, що на виготовлення однієї книги з пергаменту, потрібні були шкіри цілого стада тварин. Отже матеріальною основою була шкіра, а відповідно носій мав назву пергаменту.[23, с.7]

Для виготовлення пергаменту застосовували шкури вівці, кіз, волів, телят і т.д., але ніколи не використовували шкуру віслюків. Шкуру вимочували у вапняній воді, зішкрібали з неї шерсть, натягували на раму, висушували, вигладжували пемзою і обробляли крейдою. Пемза допомагала відгладити шкуру, а крейда чи свинцеві білила з білком, втерті з обох сторін, поглинаючи жир, відбілювали шкіру. На відміну від папірусу пергамент був більш міцним, мав гладеньку і світлу поверхню, на ньому можна було писати на обох сторонах.

Особливо тонкий прозорий пергамент отримували із шкірок ненароджених ягнят, витягнутих із черева матері. Його називали “дівоча шкіра”, і коштував він дуже дорого через важкість обробки.

Проте найпоширенішим природнім носієм залишається папір – багатокомпонентний матеріал, який містить переважно спеціально відібрані дрібні рослинні волокна, тісно переплетені між собою, зв’язані силами зчеплення різноманітного виду і які формують тонкий лист.

До кінця ХУІІІ ст. папір виготовляли з бавовно-паперового ганчір’я ручним способом. Недоліком є те, що в такому папері було видно нитки сита - філіграні - від італійського слова “філіграна”- водяний знак на папері. З кінця ХІІ ст. в папері європейського виробництва починають з’являтися так звані водяні знаки. Для державних потреб виготовляли папір із волокон конопель і льону з відповідними водяними знаками. Ще в 30-х рр. ХУІІІ ст. в Англії була видана книга з додатком 160 зразків паперу з різних сурогатів. Так, в Росії в середині ХУІІІ ст. виготовляли папір з соломи. Намагалися виготовити зі стебла і листя хмелю, із сіна і рогожі, із буряна, дубових коряк і могала, моху, макухи винограду, соломи пшениці, бешихи, навіть зі степового ковиля, різних порід дерева, коноплі, джгуту, очерету. Для виготовлення спеціальних сортів паперу використовували волокна шерсті й азбесту. Проте замінила ганчір’я деревина. Отже, спочатку матеріальна основа паперу була природного походження. Проте згодом поява штучних носіїв поповнила видову різноманітність документів, які можуть нести текстову, звукову, графічну інформацію. Так, з 1950-х рр. У виготовленні паперу знаходять примінення полімерні плівки і синтетичні волокна, на основі яких випускають синтетичний папір.

З другої половини XIX в. стали застосовувати хімічні процеси обробки волокна (варіння сульфітної, сульфатної і натрієвої целюлози), що призвело до значного зниження довговічності паперу, а отже, і самих документів.

Целюлоза - це волокнистий матеріал, який отримують із деревної маси, шляхом хімічного її оброблення. Розрізняють сульфітну і сульфатну целюлозу. Сульфітну целюлозу одержують із мало смоляних хвойних порід (ялина, ялиця) шляхом обробки деревної маси водяним розчином бісульфіту кальцію. Сульфатну целюлозу одержують із довговолокнистих хвойних порід, шляхом обробки деревної маси сульфатом натрію.[23]

У залежності від співвідношення в папері целюлози з волокнами ганчіркової й деревної маси, одержують різноманітні сорти паперу. Сучасний папір для письма проклеюють, як правило, каніфольним клеєм.

У даний час широко використовують целюлозу високого виходу, напівцелюлозу, хімічну деревну масу, що прискорюють процеси старіння паперу, оскільки усі вони мають у своєму складі велику кількість лігніну або отримані в умовах кислого середовища.

За способом виробництва папір підрозділяється на види, які в свою чергу діляться на сорти. Кожен з цих сортів має власні особливості, оскільки матеріальна основа є різною.[43, ст. 122]

До складу паперу з метою поліпшення її якості вводять наповнювачі - білі порошковидні, мінеральні речовини, які не розчиняються у воді, що підвищують непрозорість і її білизну, сприяють утворенню гладкої поверхні. У якості наповнювачів застосовують каолін, крейда, гіпс, двооксид титана, тальк, азбестин, бланфикс, сіркокислий барій. Підвищений вміст наповнювачів (зольність) необхідний паперу для високого друку.

Крім того до паперу вводять природні і синтетичні смоли, білкові речовини (желатин, казеїн), крохмаль, метил целюлозу й ін. У основному друкарський папір проклеюють каніфолю.

Крім того є плівкові носії, які в свою чергу мають різну матеріальну основу. Так, кіноплівки, що являють собою багатошарові полімерні плівкові системи. Чорно-білі кіноплівки складаються з полімерної основи і желатинового прошарку, у якому дисперговані кристали солей світлочутливого срібла. Кольорові кіноплівки складаються з основи, підшару, емульсійних квіткоділень і захисних прошарків.[7, ст. 208]

При виготовленні фотографічних прошарків усіх кінофотоматеріалів застосовують фотографічний желатин. Він являє собою складну речовину білкової природи, одержуваний при гідролізі колагену. Желатин утвориться при виварюванні кісток, шкіри й інших матеріалів тваринного походження. У виробництві кінофотоматеріалів використовують фотографічний желатин по ДЕРЖСТАНДАРТ 13. 106-79 і ОСТ 6-17-421-75. Для утворення кольорового зображення до складу фотографічного прошарку вітчизняних кіноплівок входять барвники (жовтий, пурпурний, блакитний). Крім барвників у фотографічному прошарку утримуються дубителі, змочувателі, металеве срібло, фероцианід калію. У якості дубителів застосовують формалін, гліоксаль, ацетат кульгава, хромокалієві квасці.

Такий вид носіїв інформації як мікрофільми в ГАФ СРСР виготовляли на ортохроматичній плівці "мікрат-200", а зараз на ізопанхроматичній плівці "мікрат-300". Для одержання позитивних мікрофільмів використовують плівки "Мікрат-позитив 35" і "Мікрат-позитив 16".

В останні роки для одержання позитивних копій із негативних мікрофільмів знаходять застосування безсрібні фотоматеріали, зокрема везикулярні плівки. У якості світлочутливого прошарку використовують термопластичний полімер, уякому дисперговані солі диазонію. Світлочутливий прошарок наноситься на прозору поліетилентерефталатну основу. Застосування нових матеріалів дозволяє протягом декількох секунд одержати копію в звичайному (незатемненому) помешканні.

До документів на плівковій основі відносяться й фотодокументи, якіявляють собою образотворчі документи, що фіксують за допомогою фотографічної техніки предмети, події дійсності у виді окремих зображень на носії, який представлений негативом і позитивом. Негативними знімками називаються фотографічні зображення зі зворотною передачею тональності об’єкта, який знімають, тобто такі, на яких справжні світлі тони виглядають темними, а темні - світлими. Позитиви – відображають об’єкт таким, яким він є насправді. Матеріальною основою негативів є скло і плівка, а позитивів - синтетичний папір.

В якості основи фотодокументів знайшли застосування скло, фотоплівка, папір. Скло використовували в якості підкладки в перші роки розвитку фотографії. Проте слід зазначити, що в тих випадках, коли до фотодокументів висувають вимоги винятково високої стійкості зображення в часі, зокрема в астрономії, у спектрометрії, дотепер у якості підкладки використовують скло. Деяка кількість фотодокументів виготовлено на листах целулоїду. Великий фонд фотодокументів виконаний на нітроцелюлозних плівках.

У даний час негативи виготовляють на триацетатній плівці, будова котрої аналогічна будові кіноплівок

Так фонографічні валики є історично першим видом звуконосія. Для покриття фонографічних валиків застосовували "затверділий віск", до складу якого крім воску входили парафін, церезин, стеарати. Такий носій як грамплатівкає звуковим носієм, в основі якого лежать пластичні маси.