регистрация / вход

Засади конституційного ладу України

Поняття конституційного ладу та його засад. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України. Конституційна характеристика української держави. Демократичні основи. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Курсова робота з навчальної дисципліни

конституційне право

за темою: “Засади конституційного ладу України

Виконала:

студентка 2 курсу

групи ПЗзср 07- 4

Іванова Анна

Харків – 2008

Зміст

Вступ

1. Поняття конституційного ладу та його засад

2. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України

3. Конституційна характеристика української держави

4. Демократичні основи конституційного ладу України

5. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України

6. Політико-правові проблеми забезпечення стабільності конституційного ладу України та його основ

Висновки

Список літератури


Вступ

У демократичному суспільстві Конституція має особливе значення, яке ще більше зростає в перехідні періоди, коли мова йде про конкретні як у політичній, так і економічній системі суспільства. З моменту проголошення незалежності в Україні відбувається процес розширення обсягу конституційно-правового регулювання, змінюється зміст норм та інститутів конституційного права, з’являються нові. Це призводить до утворення більш складної системи джерел цієї галузі права порівняно з тією, яка існувала в радянський період. Найбільш істотні зміни в ній відбувалися з прийняттям Конституції України 1996 року. Отже, дослідження такого поняття як засади конституційного ладу Української держави на сьогодні є досить актуальним.

Значний внесок у дослідження принципів права в Україні зробили такі вчені, як В.Б. Авер'янов, В.Д. Бабкін, Н.П. Воронов, О.Ф. Гранін, В.М. Горшеньов, В.Н. Денисов, Є.В. Додін, А.Я. Дубінський, М.І. Козюбра, В.В. Копєйчиков, М.Й. Коржанський, С.Л. Лисенков, Л.П. Юзьков та інші.

Основна мета даної роботи полягає у вивченні основних засад конституційного ладу, особливостей існування Української держави як конституційної держави.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

· дослідити поняття конституційного ладу

· дати конституційно-правову характеристику Україні як національній державі;

· розглянути конституційні характеристики України;

· визначити основні недоліки чинної Конституції України.

Об’єктом курсової роботи є Конституція України як нормативно-правовий акт.

Курсова робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

1. Понятт я конституційного ладу та його засад

Консти туція У краї ни як Основни й Закон держави зай має цен тральне м ісце в си стемі законодав ств а оскільки в она є голов ни м джерелом прав а Украї ни . Розділ І “Загальні засади” - провідний у структурі Консти туції, має особлив е значення як для самої Консти туції , так і для в сієї системи національного законодав ств а.

У цьому розділі закріплюються засади конституційного ладу Украї ни. Водночас є поняття «конституційний лад». А тому в иникає запи тання щодо тотожності чи відмінності цих термінів . У сучасній науці конституційного права, а також у теорії держави і права поняття «конституційни й лад» останнім часом викори стовується дедалі частіше для позначення досить чіткої си стеми су спільни х в ідноси н, що закріплює функціональну і організаційну є дність суспільств а або як сукупність при нципів, без яких лад держав и не може бути конституційним.

У юридичній літературі немає єдиного розуміння поняття консти туційного ладу, але всі вчені-юристи стоят ь на позиції , що наявність в держав і Конституції ще не дає підстав існуючи й суспільни й лад вважати консти туційним. Це зумовлено тим, що суспільни й лад неможли во в важати держав но-прав овою категоріє ю на в ідміну від конституційного ладу. До того ж він може бути і неконсти туційни м, оскільки вплив держави на люди ну і суспільств о в цілому може здійснюв ати ся й поза межами права. А тому термін «консти туційний лад» не є синонімом терміну «суспільний лад».

Важли во виходити з того, що конституційне прав ління, прав ови й характер держав ної в лади , правов а держава, в ерховенство прав а тісно взаємопов’язані і водночас є найбільш важли вою ознакою і передумов ою конституційного ладу. Консти туційний лад — це цілісна си стема соціально-правових відноси н і інсти тутів , які підпорядковані безумовним м оральни м і конституційни м ви могам. Він має ґрунтуватися на сукупності найважли віших регулят орів , які допомагають закріпленню в суспільній практиці і в правосвідомості фізи чни х і юри дични х осіб стабільни х правов их, гуманних, справедлив их зв'язків між люди ною, суспільств ом та держав ою.

Конституційний лад має реалізув ати прагнення до соціального порядку на базі спів існув ання індив ідуального та групов ого інтересів із загальними, забезпечувати пріоритет права особи . Все це потребує з боку держави ефекти вни х гарантій, без наяв ності яки х існуючи й лад також неможлив о вв ажати конституційним.

Безперечно, найбільш важлив им предметом св ого регулюв ання Консти туція має насамперед засади консти туційного ладу, які й зумовлюють його конституційну природ у. Цими засадами є соціально-моральні установки і політи ко-прав ові прави ла розумної та справ едливої організації суспільства, які обов' язков о мають перебувати під захи стом держави . Саме в они зумовлюють найв ажлив іш і ознаки конституційного ладу, форми прав ління, державної в лади, державного устрою, політи чного режиму, правового статусу люди ни і громадяни на, при нципи народов ладдя та форми його здійснення, засади створен ня надійн ої си стеми державної безпеки, захист суверен ітету і тери торіальної цілісності У краї ни, прав опорядку та зов нішньої політики нашої держави.

Якщо консти туційни й лад - це сукупність соціальни х відносин, то його засади — система конституційно закріплени х прин ци пів, що їх рег ламентують.

Загальнов изнано, що саме засади конституційного ладу є найважлив ішим об'є ктом консти туційного регулювання. Це справді так, том у що засади закріплюють:

1) основні прин ципи, що виступають як керівні дл я різноманітни х сторін консти туційного ладу;

2) базові цінності, на які суспільство орієн тує ться в розвитку конституційного ладу;

3)конституційно-правові норми і інститути, через які ці принци пи та цінності одержують своє безпосереднє обґрунтування, закріплення і які зумовлюють їх юридичн е значен ня.

Засади конституційного ладу - це система вихідних принци­пів організації державної влади в конституційній державі, взаємо­відносин конституційної держави з людиною та інститутами гро­мадянського суспільства. Ці принципи, як зазначається в літерату­рі, визначають і закріплюють основи правового статусу суб'єктів конституційно-правових відносин[13].

До засад конституційного ладу за Конституцією України нале­жать:

- народовладдя (народний суверенітет);

- державний суверенітет і незалежність України;

- республіканська форма правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад;

- унітарний устрій України;

- визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвер­дження і забезпечення її прав і свобод;

- соціальний захист людини;

- статус української мови як державної;

- поділ влади;

- гарантованість місцевого самоврядування;

- політична, економічна та ідеологічна багатоманітність;

- вища юридична сила Конституції України і пряма дія її норм;

рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.

Засади конституційного ладу — доси ть специфічні правов і норми на основ і яких формуються в ідпов ідні правовідноси ни . Ці норми мають ряд характерних ознак. Передусім в они закріплюють найв ажлив іші засади побудови суспільств а і держав и і, як правило, н е породжують конкретних прав ов ідноси н. Вони зумовлюють сутність правового в плив у н а в сі сфери суспільн их відносин і адресов ані всім суб'єктам права. Способом захисту ци х норм є загальний режим захисту Конституції, конституційного ладу. Вони мають в основному конституційну форму в ираження; за своїм ви дом в они в основ ном у є нормами -принци пами, нормами -цілями, нормами-дефініціями.

Практи чну і правову реалізацію цілей конституційн ого ладу має забезпечув ати вся прав ов а система держави, всі галузі права. Засади консти туційного ладу покликаня забезпечити си стемне закріплення концептуальних ідей, ви знани х найв ажли вішими для суспільства і держави . За своїми функціями ці норми е найголовніши ми для всіх інших правових інститутів.

Засади конституційного ладу мають особливу юри дичну си лу . Це ви являє ться в обов' язках законодавця дотри мувати ся в казани х при нци пів при внесенні зм ін до тексту Консти туції. Конституцій ний Суд У краї ни також пов инен в иносити св ої рішення, виходячи з суті основних принципів , які в будь-якому разі є непорушними. Якщо Конституції Украї ни належи ть перше місце в системі джерел права, то засади конституцій ного ладу є своє рідною “консти туціє ю для Конституції . Саме засади конституційного ладу є основним виміром Конституції.

Засади консти туцій ного ладу краї ни відображають прагнення людини і суспільства до щастя, добра, справедл ивості, свободи, рівності, соліда рності, гуманізму, демократії та порядку. В засадах консти туційного ладу, як правило, закріплюється суспільний ідеал.

Ключов е значення має положення про верховенств о люди ни над державою. У засадах конституційного ладу має бути відображени й принци п обмеження держав и, над якою знаходиться прав о і нар одний суверенітет, тобто саме вони мають верховенство. Їх закріплення в Конституції спрямоване на здійснення контролю над державою з метою запобіг ання св ав олі з боку державної влади.

Надзвичайно важлив им для засад конституційного ладу є їх цілісність. Будучи закріпленими в Конституції, вони стають умовою для тісної внутрішньої є дн ості і стабільності суспільства.


2. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України

Існуючий конституційний лад України, передбачений Конституцією України, характеризується такими загальними принципами: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, наступністю, програмним характером, гарантованістю.

Суверенність конституційного ладу полягає у такому:

1) Відповідно до ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

2) Конституційний лад установлюється конституцією, а тому її прийняття вважається пріоритетним правом народу. Чинна Конституція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу. Правом уносити змінило всіх розділів Конституції України наділена Верховна Рада України (саме реалізовуючи дане право 08.12.2004 р., Верховна Рада України ухвалила Закон України « Про внесення змін до Кон­ституції України»). Однак, щодо змін до розділів І, III, XIII, то остаточне їх затвердження має здійснюватися на всеукраїнському референдумі, який призначає Президент України (ст. 156 Конституції України). Це положення конкретизує вимогу ч. З ст. 5 Конституції України, за якою право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народу України, оскільки саме розділ І Конституції України визначає основи конституційного ладу України.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.10.2005 р. № б-рп/2005 положення ч. З ст. 5 Конституції України «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами. Відповідно до абз. 4 п. 4.1 мотивувальної частини згаданого Рішення народ як носій суверенітету і єдине джерело влади може реалізувати своє право визначати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції України на всеукраїнському референдуми

3) Суверенність конституційного ладу також полягає у суверенності держави. Так, відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенною державою, а згідно із ст. 2 суверенітет України поширюється на всю її територію. Відповідно до ст. 17 Конституції України на території України не допускається розташування іноземних військових баз. У п. 14 Перехідних положень Конституції України зазначено, що використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

Демократизм конституційного ладу означає те, що влада належить народу і ним здійснюється. Цей принцип проявляється через такі положення:

1) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо (тобто через вибори, референдуми тощо) і через органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України);

2) відповідно до ст. 15 Конституції України держава гарантує свободу політичної діяльності;

3) держава визнає і гарантує місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України), що являє собою право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Конституції України);

4) у Конституції України закріплюється система політичних прав і свобод громадян України: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (статті 36,38,39 Конституції України) тощо.

Наступними загальними ознаками держави, що закріплюються конституційними принципами, є форма державного правління і форма державного устрою. Конституція України закріплює, відповідно, принципи республіканізму й унітаризму. Принцип республіканізму означає, що «Україна є республікою» (ч. 1 ст. 5). Республіка (лат respubliса - суспільна, всенародна справа, від res— справа і publicus— суспільний, всенародний) — це така форма державного правління, за якої суверенне право на владу належить народу, а вищі органи державної влади або обираються народом (громадянами), або формуються загальнонаціональною представницькою установою (парламентом).

Конституційний принцип унітаризму (від лат. unitas— єдність) означає, що «Україна є унітарною державою» (ч. 2 ст. 2). Найважливішою ознакою України як унітарної держави виступає те, що її територія є єдиною — складається з адміністративних одиниць, а не з державних утворень, наділених юридичною і певною політичною самостійністю, як територія федеративної держави.

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який ґрунтується на повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи.

Так, відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Гуманізм конституційного ладу проявляється у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави (так, статтями 11,12,16 Конституції України передбачено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави).

Реальність конституційного ладу означає те, що конституційний лад має відображати суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу. Сьогодні не можна вважати реальними положення Конституції України, наприклад, про соціальний характер держави, соціальні права і свободи людини тощо.

Системність конституційного ладу передбачає послідовність, логічність, усебічність і повноту закріплення в Конституції основних інститутів суспільства і держави. Порівняно з попередніми конституціями, що діяли в Україні, Конституція 1996 р. найбільш системно закріпила основні інститути українського суспільства і держави.

Наукова обґрунтованість конституційного ладу України визначається тим, що теоретичні основи Конституції України, яка гарантує конституційний лад, склали: надбання світової наукової конституційної думки; окремі надбання науки радянського державного права; надбання української конституційної думки з часу проголошення незалежності України.

Наступність конституційного ладу полягає в акумулюванні того позитивного, що було в українському державотворенні в минулому.

Програмний характер конституційного ладу означає те, що частина положень Конституції України визначає напрями подальшого розвитку України. Зокрема, це стосується соціального та правового характеру держави, системи соціальних і культурних прав тощо.

Щодо гарантованості конституційного ладу, то його гарантами виступають: народ України; Конституція і закони; Українська держава в цілому та в особі її спеціалізованих інститутів (організацій, служб); Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України та інші органи державної влади; Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції і прокуратура; політичні партії і громадські організації; засоби масової інформації; територіальні громади та органи місцевого самоврядування; міжнародні організації.

До спеціальних принципів конституційного ладу України відносять зокрема:

1) принцип здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу, судову;

2) принцип верховенства права;

3) принцип прямої дії норм Конституції;

4) принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування;

5) принцип судового захисту прав і свобод людини і громадянина тощо.


3. Конституційна характеристика української держави

До засад конституційного ладу входять закріплені Конституцією України риси Української держави, які характеризують її як саме конституційну державу. Так, ст. 1 Конституції України визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу.

Україна - суверенна і незалежна держава. Ознаками суверенітету Української держави є:

- верховенство державної влади на всій території України;

- єдність і неподільність державної влади;

- незалежність і самостійність державної влади.

Верховенство державної влади означає: по-перше, її необмеженість нічим і ніким, окрім народного суверенітету (установчої влади народу України), Конституції України, громадянського суспільства, природного права і законів; по-друге, відсутність на території України будь-якої іншої конкуруючої влади, яка могла б видавати легітимні закони; по-третє, підпорядкованість державній владі всіх громадян, їхніх об'єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб.

Єдність державної влади полягає в наявності єдиної системи органів державної влади (законодавчої, виконавчої та судової), які мають єдині цілі та завдання діяльності, що забезпечує певну ступінь керованості суспільством.

Незалежність і самостійність державної влади означає, по-перше, те, що вона сама, без впливу інших сил, правоспроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів державного примусу; по-друге, відсутність залежності (політичної, фінансової, організаційної тощо) органів державної влади від будь-кого всередині держави та за її межами.

Отже, державний суверенітет характеризує повноту законодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території, що виключає наявність будь-якої конкуруючої влади, а також непідпорядкованість держави владі іншої держави у сфері міжнародного спілкування.

Конституційно-правовими ознаками України як суверенної держави є:

1. Територіальна цілісність. Згідно з міжнародним правом державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі та в межах якої вона здійснює своє територіальне вер­ховенство.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію. Складниками державної території України є її суша, води, надра під ними та відповідний повітряний простір. Державна територія України в межах існуючого кордону є цілісною(заборона її насильницького поділу) і недоторканною(всі інші держави зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на територію України відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права) зазначено в ч. З ст. 2 Конституції України. Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу.

2. Єдиний конституційний простір. Конституція України є юридичною базою для формотворчої діяльності всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, вона визначає зміст і напрямки розвитку галузевого законодавства.

До складу України входить автономне утворення - Автономна республіка Крим (АРК), яка має Конституцію Автономної Республіки Крим (ч. 1 ст. 135 Конституції України). Право приймати Конституцію АРК належить Верховній Раді АРК, але вона набуває чинності лише після затвердження Верховною Радою України не менш як половиною від її конституційного складу.

3. Громадянство. Згідно зі ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Принцип єдиного громадянства має на меті, по-перше, недопущення існування громадянства окремих адміністративно-територіальних одиниць України, по-друге, уникнення випадків кумуляції громадянства окремих осіб (подвійного громадянства, або біпатризму). Цим забезпечується єдиний правовий статус для всіх громадян України.

4. Єдина грошово-кредитна система. Ст. 99 Конституції України визначає, що грошовою одиницею України є гривня.

5. Національні Збройні Сили. Державний суверенітет передбачає реальну здатність держави забезпечити свою внутрішню і зовнішню безпеку. Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності Конституція України (ч. 2 ст. 17) покладає на Збройні Сили України.

6. Міжнародна правосуб'єктність. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами між­народного права (ст. 18 Конституції України).

7. Офіційний статус державної мови. Державною мовою вважається визнана конституцією або чинним законодавством основна мова держави[6]. Згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України держав­ною мовою в Україні є українська мова. Це покладає на державу обов'язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Водночас держава гарантує вільний розвиток інших мов національних меншин України.

9. Державні символи. До них відносять:

Державний Прапор - це офіційний відмінний знак (емблема) держави, символ її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20) Державний Прапор України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний Герб - це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20) Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України(Знак Княжої Держави Володимира Великого) та герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України - ч. 4 ст. 20 Конституції України.

Державний Гімн - музикально-поетичний твір. Закон України «Про Державний Гімн України» було прийнято 6 березня 2003 р., а згідно зі ст. 1 цього Закону Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Конституції України столицею України є місто Київ. Під столицею розуміють головне місто та адміністративно-політичний центр держави. Зазвичай в столиці розташовані вищі та центральні органи державної влади.

Україна - демократична держава. Ознаками України як демократичної держави є:

1) реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради України, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;

2) організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України). Тобто різні функції (види) державної влади повинні здійснюватися різними, відносно авто­номними один від одного органами державної влади, ці органи повинні бути взаємно врівноваженими.

3) конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного і політичного плюралізму (ст. 15 Конституції України). Цей принцип, по-перше, унеможливлює існування в суспільстві будь-якої обов'язкової ідеології, по-друге, передбачає завдання держави сприяти організації та діяльності всіх політичних партій, інших організацій;

4) визнання й гарантованість місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Україна - соціальна держава. Соціальна держава - це держава, яка надає підтримку незахищеним верствам населення, намагається впливати на роз­поділ матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості, щоби забезпечити кожній людині гідне існування[4].

Обов'язками соціальної держави згідно з Конституцією та чинним законодавством України є: забезпечення соціальної спрямованості економіки; охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці; охорона здоров'я людей; забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; розвиток системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян; встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат.

Україна - правова держава. У Конституції України закріплено такі ознаки правової держави.

1. Верховенство права (ч. 1 ст. 8). Принцип верховенства права передбачає:

- пов'язаність законодавчої влади природним правом (держава може видавати лише такі закони, які відповідають приписам природного права);

- верховенство закону, що означає, по-перше, визнання за Конституцією України найвищої юридичної сили (ч. 2 ст. 8); по-друге, віднесення до предмета законодавчого регулювання найважливіших, визначальних суспільних відносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства (ст. 92); по-третє, панування закону, безумовне підпорядкування законові всіх членів суспільства та держави в цілому;

2. Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ч. 1 ст. 6). Три гілки влади діють відносно самостійно і незалежно одна від одної таким чином, щоб не допустити можливості домінування однієї з них та узурпації всієї повноти влади в одних руках.

3. Вищий пріоритет прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 19). Правова держава визнає та гарантує права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими нормативними актами. Один із принципів правової держави «все, що не заборонено, те дозволено» сформульовано в Конституції України таким чином: «ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законодавством».

4. Незалежність суду (ч. 1 ст. 126). У правовій державі суд відіграє роль головного елемента механізму гарантій прав і свобод людини. З огляду на це має бути забезпечена реальна незалежність суду від будь-яких владних чи громадських структур. Тільки незалежний суд може ефективно захистити людину від свавілля органів виконавчої влади та їхніх посадових осіб.

5. Законність управління (ч. 2 ст. 19). Згідно з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування (які здійснюють управління на різних територіальних рівнях), їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6. Правовий захист людини від порушення її прав державною владою та місцевим самоврядуванням з наступним відшкодуванням за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди (статті 55, 56). Згідно з Конституцією захист прав і свобод людини може здійснюватися: судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; міжнарод­ними судовими установами або органами міжнародних організацій, членом яких є Україна; кожною людиною за допомогою заходів, не заборонених законом.


4. Демократичні основи конституційного ладу України

У буквальному розумінні демократія (гр. demokratia, від demos — народ і kratos — влада) означає «народовладдя». Поняття демократії в суспільних науках визначається по-різному. У науці конституційного права в основі визначень демократії лежить ідея народного суверенітету. Відповідно до неї демократія може бути визначена як спосіб організації державної влади, що ґрунтується на визнанні народу єдиним джерелом влади та його реальній участі у її здійсненні. Для демократії недостатньо конституційного проголошення народу єдиним джерелом влади в державі, необхідні такі конституційно-правові механізми, які б забезпечували його реальну участь у її здійсненні. У створенні таких механізмів важливу роль відіграє конституційне закріплення принципів демократичної держави (демократії).

Вихідним конституційним принципом демократії є принцип народного суверенітету, який означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі.

Народ як верховний носій влади в державі реалізує владу як безпосередньо - через референдум, вибори та інші форми прямої демократії, так і через своїх представників в органах влади. Тому наступними конституційними принципами демократії є принцип безпосереднього народовладдя (безпосередньої демократії) і принцип народного представництва (представницької демократії), який означає, що народ делегує владні повноваження своїм представникам в органах влади. Відповідно, принцип виборності є ще одним принципом демократії. Ці принципи безпосередньо закріплено в тексті Конституції України: «Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ч. 2 ст. 5); «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» (ст. 69).

Одним з найважливіших конституційних принципів демократії є принцип поділу державної влади. Поділ влади — це система організації і функціонування державної влади, в якій функції законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюються різнили державними органами. Ідея поділу вла­ди як самостійне вчення була обґрунтована в середині XVIII ст. Ш.-Л- Монтеск'є. Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження влади в одних руках і зловживання владою. Необхідно, щоб органи законодавчої, виконавчої і судової гілок влади могли взаємно стримувати один одного. Жодна гілка влади не може мати ні формального, ні фактичного верховенства над іншими.

Основне призначення законодавчої влади - "виявити право і сформулювати його у вигляді законів, які б були загальнообов'язковими. Виконавча влада у вільній державі призначена для виконання законів, що встановлюються законодавчою владою. Задача суддів в тому, щоб рішення і вироки завжди були лише точним застосуванням закону ”[1].

Принцип поділу влади закріплено в статті 6 Конституції України. У функціонуванні державної влади на основі принципу поділу влади важливе значення має збалансованість повноважень органів. Система стримувань і противаг — це інтегрована сукупність повноважень гілок державної влади в системі поділу влади, яка дозволяє їм урівноважувати і обмежувати одна одну. Така система тією чи тією мірою притаманна всім формам державного правління, де є поділ влади, але найповніше вона виявляється за умов жорсткого поділу влади в президентській республіці.

Упроваджений 1996року Конституцією України президентсько-парламентарний різновид змішаної республіканської форми державного правління характеризувався, швидше, жорстким, аніж гнучким, поділом влади зі зміщенням повноважень в системі поділу влади на користь Президента України, применшенням ролі Верховної Ради України і особливо Кабінету Міністрів України. Останній формувався Президентом України безвідносно до співвідношення партійно-політичних сил у Верховній Раді України, був підконтрольний і підзвітний Верховній Раді, але не міг впливати на неї через парламентську більшість, що значно послаблювало його становище. Перехід до парламентарно-президентського різновиду змішаної форми правління відповідно до внесених до Конституції України у грудні 2004 року змін, за якого Кабінет Міністрів України формується Верховною Радою України, спирається на парламентську більшість, тісно співпрацює з нею означає перехід до гнучкого поділу державної влади.

Поділ влади термінологічно і змістовно слід відрізняти від розподілу влади, який означає розосередження владних повноважень у межах окремих гілок влади між різними їх органами або повноважень одного виду між органами різних гілок влади. Так, повноваження зі здійснення виконавчої влади розподіляються між главою держави, урядом і місцевими органами виконавчої влади. Повноваження зі здійснення законодавчої влади розподіляються між парламентом, урядом і главою держави (останні наділяються правом законодавчої ініціативи, а глава держави — також повноваженням щодо підписання і оприлюднення законів). Судова влада покладається на всю сукупність судових органів від найнижчих до верховних.

З поділом і розподілом державної влади пов'язана її децентралізація. Ступінь децентралізації державної влади залежить передусім від форми державного устрою — у федеративних державах він зазвичай вищий, аніж в унітарних. Децентралізація влади в суб'єктах федерації та унітарних державах визначається наявністю місцевого самоврядування на різних рівнях адміністративно-територіального поділу. Принцип децентралізації державної влади в конституціях зазвичай закріплюється як принцип визнання і гарантування місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування гарантується статтею 7 Конституції України. Докладно інститут місцевого самоврядування визначається в розділі XI «Місцеве самоврядування» Конституції.

Важливими конституційними принципами демократії є принципи рівності і свободи. В конституційному праві принцип рівності означає визнання того, що всі люди є рівними у правах від природи, а громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Конституція України проголошує: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ч. 1 ст. 21) і закріплює: «Громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом» (ч. 1 ст. 24).

Конституційний принцип свободи торкається свободи особи. У широкому значенні свобода особи — це можливість діяти на власний розсуд. У конституційно-правовому значенні свобода особи — це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретні дії, що ґрунтується на їх конституційних правах і свободах. Вона не може бути абсолютною, а обмежується свободою інших людей. Держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати діяльність кожної особи. В Конституції України крім проголошення усіх людей вільними цей принцип закріплено формулюванням: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством» (ч. 1 ст. 19).

У конституційній теорії принцип свободи розглядається як загальний принцип конституційного статусу особи і деталізується в конституційно закріплених правах і свободах людини і громадянина, до найважливіших з яких належать політичні свободи — свобода об'єднань, свобода слова, свобода зборів, мітингів, походів і демонстрацій тощо.

Ще одним конституційним принципом демократії є принцип політичної багатоманітності, або політичного плюралізму (від лат. pluralis— множинний), який означає багатоманітність політичних сил у суспільстві. Принцип політичного плюралізму визначається також як принцип багатопартійності. Політичні партії, громадські організації, політичні рухи, відображаючи ті чи ті соціальні інтереси і сповідуючи певну ідеологію, відповідно до неї розробляють свої програми, стратегію і тактику політичних дій. У Конституції України принцип політичного плюралізму закріплено у загальній формі: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності» (ч. 1 ст. 15), через гарантування державою свободи політичної діяльності: «Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України» (ч. 4 ст. 15), проголошення права громадян на свободу об'єднання: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів» (ч. 1 ст. 36).

Конституційний принцип мажоритаризму (від фр. таjorite— більшість) означає правління за демократії більшості і передбачає, що політичні рішення, особливо ті, що мають суспільне значення, приймаються більшістю або з її згоди. Конституції і закони чітко визначають, яка саме більшість — проста, абсолютна чи кваліфікована необхідна для обрання на виборах або прийняття представницьким органом тих чи тих рішень. Безпосередньо в тексті Конституції України встановлено тільки вимоги щодо більшості у Верховній Раді України, необхідної для прийняття нею рішень.

Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — принцип права меншості, який означає дотримання та охорону інтересів меншості, що відокремилася в результаті виборів, референдуму чи в представницькому органі. Парламентська опозиція є одним із найважливіших інститутів демократії. Вона сприяє забезпеченню балансу сил у парламенті, системі державної влади, суспільстві в цілому. Взаємна конкуренція правлячої більшості та парламентської опозиції зменшує зростання небезпечної поляризації сил, що є в суспільстві і в парламенті. У Конституції України немає положень ні про право меншості, ні про парламентську опозицію. У зв'язку з переходом до парламентарно-президентської форми правління, формування Кабінету Міністрів України Верховною Радою України зростає роль парламентської опозиції та потреба у законодавчому врегулюванні її організації та діяльності.


5. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України

Економічні та духовні відносини значною мірою становлять сферу громадянського суспільства, яке базується на засадах свободи і саморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлювати економічний лад суспільства та політичну систему - вони формуються переважно вільною ініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідності державного регулювання економічної та духовно-культурної діяльності. Метою такого регулювання є закріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянського суспільства, охорона базових, визначальних відносин, які склада­ються в цих сферах життєдіяльності суспільства.

Норми конституційно-правового інституту «Загальні засади конституційного ладу України» визначають засади економічних, соціальних і духовно-культурних відносин.

Конституційні засади економічних відносин. Економічні відносини становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ[10].

Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній літературі у двох значеннях: в юридичному - для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному - для позначення сукупності економічних відносин, пов'язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб'єктом економічної діяльності.

Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому - економічному - значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності (всі інші походять від них) - публічна і приватна. Ці форми різняться суб'єктами та режимом користування. Так, по-перше, суб'єктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною[10].

Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України:

1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання - всі суб'єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. З ст. 13).

2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб'єктів власності й господарювання (ч. З ст. 13).

3. Встановлює перелік природних об'єктів власності Українського народу - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13).

4. Визначає коло суб’єктів права розпоряджатися власністю Українського народу - органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 13).

5. Визначає коло суб'єктів права користування природними об'єктами права власності народу - громадяни України (ч. 2 ст. 13).

6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2 ст. 14).

7. Встановлює обмеження щодо використання власності - вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. З ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8 ст. 41).

Важливими принципами ринкової економіки є: свобода економічної діяльності та свобода конкуренції. Конституція України надає кожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 1 ст. 42) та зобов'язує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ч. З ст. 42).

В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюється роль держави в економічних відносинах. Сьогодні, коли відмирає всеосяжне централізоване планування, примусове встановлення господарських зв'язків, роль держави зводиться до виконання таких функцій:

- здійснення законодавчого регулювання основ економічної, господарської діяльності;

- контроль за дотриманням установлених законом правил економічної, господарської діяльності, захист відносин, що виникають за цими правилами, та прав їхніх учасників;

- забезпечення соціальної спрямованості економіки.

Конституційні засади соціальних відносин. Регулятивний вплив конституційної держави на соціальну сферу життєдіяльності суспільства передбачає законодавче регулювання найважливіших трудових і міжнаціональних відносин, а також питань сім'ї та шлюбу, охорони довкілля, життя і здоров'я людини, захисту прав споживача. Засади соціальних відносин отримали досить широке відображення в статтях Конституції України, яка:

1. У повній відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права зафіксувала соціально-економічні права і свободи людини - право власності (ст. 41); право на свободу підприємницької діяльності; на захист прав споживачів (ст. 42); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров'я (ст. 49); право на безпечне для життя довкілля (ст. 50).

2. Визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:

- принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо (ч. 2 ст. 24);

- основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин. Так, згідно зі ст. 11 держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

3. Встановила обов'язки держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16).

Конституційні засади духовно-культурних відносин. Правова держава, не втручаючись у внутрішній світ людини, забезпечує дотримання конституційних принципів, які дають можливість кожній людині користуватися духовно-культурними благами.

Так, закріплюючи статус української мови як державної, Конституція України (ст. 10) одночасно гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави (ст. 12). з метою забезпечення виконання цього обов'язку держави 4 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про правовий статус закордонних українців», в якому передбачено, що Україна з метою задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонного українця:

1) під час укладення міжнародних договорів передбачає забезпечення прав українських меншин за кордоном, створення оптимальних умов та можливостей для задоволення їхніх соціальних, культурно-освітніх, інформаційних та інших потреб;

2) сприяє укладенню міжнародних договорів про співробітництво в галузях культури, освіти, соціального захисту, інформаційного забезпечення з урахуванням інтересів організацій закордонних українців;

3) надає українським культурно-інформаційним центрам організаційну, методичну, технічну та іншу допомогу в місцях компактного проживання українців за кордоном;

4) створює умови для радіомовлення та телевізійної трансляції програм з України на територію компактного проживання українців за кордоном на підставі міжнародних угод, зокрема через супутниковий зв'язок та інші засоби комунікацій.

Важливим елементом духовно-культурної сфери, основою розвитку всієї системи духовно-культурних відносин є освіта. Освіта - це передумова розвитку всього суспільства: рівень освіченості населення значною мірою визначає економічні, політичні й соціальні відносини в суспільстві. Стаття 53 Конституції України гарантує кожній людині право на освіту. Доступність освіти забезпечується її фінансуванням із державного та місцевих бюджетів.

У сучасному демократичному суспільстві функціонує такий важливий інститут духовно-культурної сфери, як релігія. Згідно з Конституцією України (ст. 35) кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційна держава будує свої відносини з церквою на основі проголошення відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи - від церкви. Не втручаючись у справи церкви, держава водночас гарантує рівність усіх релігійних конфесій - жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова (ч. З ст. 35). Згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій.

Важливе значення для розвитку духовно-культурних відносин відіграють наука, культура та мистецтво. Держава сприяє розвиткові культури, гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).


6. Політико-правові проблеми забезпечення стабільності конституційного ладу України та його основ

Для правового забезпечення суверенітету і незалежності України було зроблено чимало, але найважливішим кроком було прийняття нової конституції України - Основного закону України[12].

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін правова держава, при цьому одні автори виходять з того, що вони бажають підкреслити, що проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала правовою державою, а інші з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

Згідно з статтею 1 Конституції нашої держави Україна суверенна незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте це лише загальні конституційні засади. Для того, щоб побудувати таку державу необхідне міцне теоретичне підґрунтя, глибокі наукові розробки юристів, вчених практиків, з врахуванням як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду.

Прийнята 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет, відіграла важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу на демократичних засадах, заклала цінності, які стали підґрунтям для Конституції України 1996 року, визначила напрямок державно-правових процесів.

За час, що пройшов з дня прийняття Декларації про державний суверенітет України, в країні відбулися істотні якісні зміни. Була прийнята Конституція України, більш ніж тисяча законів, серед них закони про громадянство, про об’єднання громадян, про Президента України, про статус народного депутата України, про вибори народних депутатів України, про власність та інші, що створили міцну нормативно-правову базу становлення України як суверенної, незалежної держави, що беруть початок з ідей Декларації про державний суверенітет України.

Разом з тим існує чимало невирішених проблем щодо забезпечення суверенітету України, пов’язаних з деякими принципами.

Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами. У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян відображати суспільні відносини, як склалися у нашій країні. Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.

Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте, нині в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Чим же поясняться відсутність взаємодії між органами виконавчої влади та Верховною Радою України. Причин декілька, але основні такі: недостатній рівень політико-правової культури та професіоналізму парламентарів та урядовців, мітингово-популістський характер роботи Верховної Ради та занадто заформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень, амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійснення контактів з урядовими структурами.

Принцип реальності прав свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб’єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст.3 Конституції України: людина, життя, здоров’я, честь гідність, недоторканність безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. Однак нині в Україні через об’єктивні та суб’єктивні причини існує проблема реальності прав та свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов’язана з політичним та економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості.

Важливим принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результат реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави юридична відповідальність та вживання у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей може призвести до соціальних конфліктів.

Державний суверенітет України визначається не стільки юридичним закріпленням на конституційному рівні положення про те, що Україна є суверенною державою, скільки забезпеченням цього політико-правового стану державної влади економічними, дипломатичними та іншими засобами. Особливо важливо, щоб суверенітет України базувався на міцній економічній основі. Для зв’язків з іншими державами це досить важливий фактор. Тому утвердження України як суверенної держави передбачає прийняття мір щодо забезпечення реальної економічної самостійності та незалежності.

Я вважаю, що після здобуття незалежності нашої держави керівництво та вся українська нація повинна всякими засобами зміцнювати суверенітет, авторитет на міжнародній арені, а також добробут та незалежність власної країни.


Висновки

Прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України стало не тільки формальним завершенням довготривалого "конституційного марафону", а й актом закріплення (фіксації) на найвищому рівні основних політико-правових параметрів (конституційних характеристик) сучасної української держави та визначення шляхів її розвитку на ближчу та дальшу перспективу. Україну проголошено суверенною i незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1 Конституції України), державою унітарною з республіканською формою правління (ч.2 ст.2, ч.1 ст.5 Конституції України), національною державою (ч.3 Преамбули, ч.2 ст.133 Конституції України), а також державою світською (ст.35 Конституції України).

Відповідно в інших статтях Конституції України затверджено низку фундаментальних положень, спрямованих на деталізацію та розвиток перелічених конституційних характеристик української держави. Зокрема, це такі положення:

· суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цiлiсною i недоторканною, носієм суверенітету i єдиним джерелом влади в Україні є український народ;

· в Україні визнається i діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України i повинні вiдповiдати їй;

· людина, її життя i здоров'я, честь i гідність, недоторканність i безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, при цьому права i свободи людини та їхні гарантії мають визначати зміст i спрямованість діяльності держави;

· український народ здійснює свою владу як безпосередньо, так i через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

· державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, водночас у державі визнається i гарантується місцеве самоврядування;

· право визначати i змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами;

· ніхто не може узурпувати державну владу;

· Україна сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свiдомостi, традицій i культури, дбає про задоволення національно-культурних i мовних потреб українців, які проживають за межами держави;

· державною мовою в Україні є українська мова;

· Україна сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів i національних меншин України;

· церква i релiгiйнi організації в Україні вiдокремленi від держави, а школа - від церкви, кожному гарантовано право на свободу світогляду i вiросповiдання;

· суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Усе це фактично становить, на наш погляд, сутність та зміст сучасної (офіційної) конституційно-правової доктрини України, яку в літературі визначають за змістом як ліберально-демократичну.


Список використаної літератури :

1. Азаркин Н.М. Монтескье. - М., 1988г.

2. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькіта, В. Е. Крутсшх.- М.: ИНФРА, 1998.-- С. 304.

3. Головко С. Конституція України в системі європейського конституціоналізму // Право України. - 2006. - №8. – с. 15-17

4. Государственное право Германии: В 2-х томах.- Т. 1.- М., 1994.- С. 65.

5. Заєць. П. А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.

6. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання.- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996.- С. 44.

7. Конституційне право України / За редакцією В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. — К., 1999. — С. 21.

8. Конституційне право України / За редакцією Ю.М. Тодики і В.С.Журавського. — К., 2002. - С. 26.

9. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, про­фесора В. С. Журавського.- С. 187.

10. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид.4-те, випрвл. Та доповн.- К.:Атіка,2007.-568 с.

11. Михалева Н. А. Конституционпое право зарубежньїх стран СНГ: Учебное пособие.-М.: Юрисгь, 1998.-С. 140.

12. Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10,С. 10-22.

13. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 118—120;

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий